Футбольний клуб «Динамо» щиро вітає ювіляра, який усе своє життя присвятив футболу та рідному «Динамо». Міцного вам здоров'я, дорогий Анатолію Андрійовичу, щастя, невичерпної енергії, радості та творчих успіхів!
* * *
На початку 60-х у Радянському Союзі крутили знамениті стрічки, де французький актор-красунчик Жан Маре грав головні ролі: «Граф Монте-Кристо», «Горбун», «Залізна маска», «Фантомас».
У київському «Динамо» тоді був свій «Маре». Справді, красиві обличчя, а особливо однакові зачіски – модний тоді «кок» – надавали велику схожість. Але, мабуть, лівий бек «біло-синіх» Анатолій Сучков не дуже замислювався над цим. У нього була інша пристрасть, і на все життя – футбол.
Анатолій Андрійович – за походженням москвич. Їх небагато в історії київського «Динамо». Але кожен із них зробив свій вагомий внесок до історії клубу. Костянтин Щегоцький, Віталій Голубєв, Віктор Терентьєв, В’ячеслав Соловйов, Віктор Маслов, Євген Рудаков.
Стадіон Юних Піонерів, де Сучков почав займатися футболом, розташований не просто в центрі Москви, а саме у спортивному центрі. Навпроти – через Ленінградський проспект – Петровський парк із центральним у СРСР тоді стадіоном «Динамо». В інший бік – вулиця Бігова, оскільки на ній до сьогодні знаходиться знаменитий Іподром. У третій – знамените Ходинське поле, із «царством» ЦСКА – хокейним палацом, стадіоном армійців. На стадіоні Юних Піонерів спортом можна було займатися цілий рік: ковзани, лижі. Сучкова до лиж серйозно залучив батько.
В юнацькому футболі Анатолій Андрійович уже грав у московському «Металурзі». Була давно така славетна команда, де починали свій шлях Григорій Федотов, Нікіта Симонян. А із Сучковим в юнацькому «Металурзі» поруч грали видатні в майбутньому торпедівці Валентин Іванов та Борис Батанов.
Дорога до «Динамо»
У 18 років Сучков переходить у дорослий футбол, і теж до «Металурга», але запорізького. Туди головним тренером їхав відомий московський воротар Георгій Глазков, який уже встигнув заробити тренерський авторитет. Ось він і запросив до себе юного, але вже відомого земляка.
У Запоріжжі Сучков встигнув себе проявити, й тут прийшов час віддати Батьківщині військовий обов’язок. У футболістів був єдиний вибір: «служба» в армії, вважай ЦСКА, або команда одного з військових округів, або МВС, тобто «Динамо».
На Анатолія Андрійовича око поклали керівники спорту Чорноморського флоту, і повезли його «служити», тобто грати до Севастополя. Там його помітив один із «батьків-засновників» московського «Спартака» Андрій Петрович Старостін, і повернув на «малу батьківщину» – до Білокам’яної. Але червоно-білу форму Сучкову довелося надягати лише на три матчі. Причина серйозна. На рідних йому позиціях лівого та правого захисників виступали дуже сильні гравці, тезки Сучкова, гравці збірної Радянського Союзу – Крутіков та Солдатов.
Шанси пробитися були невеликі, й довелося знову змінювати клуб. Сучков приймає запрошення Олега Олександровича Ошенкова й переїжджає до Києва. Саме в «Динамо» протягом п’яти сезонів (із 1959 до 1964) він сягає вершин своєї футбольної кар’єри, у складі «соловйовського Динамо» з товаришами по команді вперше в історії радянського футболу привозить до Києва золоті медалі, а за рік до цього – срібло.
«Футбол дуетів»
Що відзначало Сучкова як футболіста? Тоді був «футбол дуетів»: правий захисник – «двійка» грав персонально проти лівого крайнього – «одинадцятого». Лівий бек – «четвірка» – проти правого крайнього – «сімки». Підстраховки партнерів, а тим паче колективного пресингу, ще не було.
Сучкову довелося грати проти найшвидших крайніх форвардів того часу: Валерія Уріна з московського «Динамо», Бориса Татушина зі «Спартака», армійця Германа Апухтіна, тоді ще торпедівця (це пізніше він перейде до тбіліського «Динамо») Слави Метревелі. І Сучков усіх їх «тримав». За рахунок чіпкості, непоступливості в боротьбі, ігрової дисципліни. Та й у швидкості він не дуже поступався цим знатним «бігункам».
Чуття на таланти
У біографії Анатолія Андрійовича є й тренерські сторінки. У харківському «Металісті», «Буковині» з Чернівців. Але справжній талант Сучкова розкрили Валерій Лобановський та Олег Базилевич, запросивши його до селекціонерів «Динамо» в 1974-му році. Довгі роки віддав Анатолій Андрійович пошуку юних талантів у різних куточках України, а потім і за кордоном.
Гравці, яких він «відкрив» для київського «Динамо», а саме Володимир Безсонов, Олександр Бережний, Сергій Балтача, Анатолій Дем’яненко, Вадим Євтушенко, Василь Рац, Андрій Баль, Олександр Хапсаліс, Сергій Юран, принесли не один комплект золотих чемпіонських нагород до скарбнички «біло-синіх», а нашому герою принесли заслужене визнання одного з найкращих, якщо не найкращого, селекціонера в історії клубу.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
