На fcdynamo.com ‒ хронологія золотих динамівських сезонів.
Перший повний сезон Лобановського після повернення, незабутні уроки географії – «Баррі Таун», «Брондбю», «Ейндховен», «Ньюкасл», «Барселона», «Ювентус». Поява Каладзе, повернення Федорова, дебют Несмачного. Про все це – в розповіді про золотий сезон 1997/98 в історії київського «Динамо».
Повчальний вибір Лобановського
В середині 90-х усі ми, любителі українського футболу, побачили в реальному житті ілюстрацію тієї різниці, яку спроможний показати обдарований, геніальний тренер. «Динамо» до повернення Лобановського – команда, яка програвала новачку Першої ліги та середнячку швейцарського футболу. «Динамо» вже за перше півріччя після повернення Лобановського – перспективний колектив, який за лічені місяці дійшов до континентального рівня амбіцій.
Вже навесні 1997-го ми побачили перші паростки нової динамівської гри – швидкої, інтенсивної, злагодженої, як добре налагоджений механізм. У списку 33 найкращих гравців України, оприлюдненому ПФЛ, 10 позицій із 11 під №11 забрали динамівці. Андрія Шевченка визнано найкращим гравцем сезону, Валерія Лобановського – найкращим тренером. З величезним інтересом чекала футбольна громадськість на першу селекцію Метра – кого ж Лобановський запросить у свою команду? Кому буде наказано залишитися на березі?
З перших кроків стало зрозуміло – Лобановський задумує команду майбутнього. При можливостях комплектації провідними футболістами зрілого віку він явно віддавав перевагу молоді. Ще раніше з «Торпедо» було запрошено 19-річного форварда Олександра Косиріна, із ЦСКА (Київ) повернувся 22-річний оборонець Сергій Федоров, рішучий прорив здійснили провідні гравці резервного складу – під час сезону дебютували зовсім юні захисник Андрій Несмачний і нападник Олег Венглинський. За рекомендацією Семена Альтмана із «Зімбру» прибув 20-річний Андріан Сосновський – високорослий оборонець, який і за рідну-то збірну Молдови дебютує лише через кілька років (правда, в «Динамо» він вище «двієчки» та «трієчки» не піднімався). Ігор Бєланов порадив із маріупольського «Металурга» 20-річного Олександра Радченка, спроможного зіграти на будь-якій фланговій позиції. Павло Яковенко звернув увагу на земляка-нікопольчанина 23-річного Олександра Кирюхіна, який повернувся на батьківщину з російського «Уралану».
Виступи на Кубку співдружності тренерський штаб «Динамо» використовував, зокрема, й для селекції. Із мінського «Динамо» слідом за Белькевичем і Хацкевичем були запрошені близнюки Максім і Уладзімір Маковскій, також взимку приєднався до команди універсал Каха Каладзе із тбіліського «Динамо». В майбутньому він покаже хист відразу на трьох точках поля – центральний захисник і півзахисник, лівий захисник. За неофіційною інформацією, 19-річний універсал обійдеться в 300 тисяч доларів – і це буде єдина покупка за весь сезон. А от нігерієць Бенедікт Угву, гравець олімпійської збірної своєї країни, команді в підсумку не підійшов.
Серед дещо досвідченіших гравців було запрошено лише двох: 25-річний прикарпатець Володимир Ковалюк прибув із «Уралану», а 27-річний Алєксєй Герасименко – з «Ростсєльмаша». Гравець збірної Росії переживе в «Динамо» великі зміни – колишній нападник буде пробуватися в середній лінії, а свої найкращі, можливо, матчі за киян проведе в ролі центрального захисника.
Втрата, як така, була лише одна - Віктор Леоненко. Колишній лідер атак «Динамо» опинився в резервному складі, тому що Лобановський вбачав більшу спортивну перспективу в налагодженій зв’язці Шевченко-Ребров. Також відзначимо, що захисник Сергій Даценко відправився в донецький «Металург» до Володимира Онищенка, а форвард Сергій Антюхін – у полтавську «Ворсклу». Там в оренді перебувало ще кілька динамівців, включаючи Віталія Самойлова та Ігоря Костюка.
Вже взимку відбувся перехід, який очікувався. За останні рік-два неодноразово з’являлися чутки про інтерес до Максимова зі сторони європейських клубів. Говорили про «Саутгемптон», клуби Нідерландів і Шотландії, а в підсумку Юрій підписав договір із «Вердером». Вразивши бременців своїми виступами в Лізі чемпіонів, Юрій Максимов пережив другу молодість, став володарем Кубка Німеччини та залишив помітний слід в історії «Вердера» 90-х.
«У нас був один такий гравець, якому говорили: ти тільки твори, втратив м’яч – відпочивай… Але в сучасному футболі тримати в команді такого футболіста – розкіш, яку не можна собі дозволити. Можливо, в іншому колективі ним зацікавляться. Хай грає там. Ми ж підбираємо гравців під наші принципи, нашу модель гри».
Валерій Лобановський, інтерв’ю «Команді», червень 1997 року.
Втрата, яка залишилася поза статистикою
Серед гравців, на яких Лобановський розраховував, був і 25-річний півзахисник Євген Похлєбаєв. Правий хавбек із вибуховою швидкістю відновлювався після травми, набираючи форму через резерв. За «Динамо-2» та «Динамо-3» на початку сезону 1997/98 встиг забити 5 м’ячів у чотирьох матчах. Але після виїзду в Ровеньки, де першолігова «двієчка» виграла 3:0, Євгену стало погано.
Скаржився головний біль, знепритомнів вдома. Спершу підозрювали пневмонію, розглядали навіть тяжку хворобу. Насправді після тижня в реанімації в пресі повідомили – це герпетичний енцефаліт. Він позначився втратою пам’яті та такими наслідками для здоров’я молодого чоловіка, які унеможливили подальші виступи в футболі.
Це була трагедія однієї окремо взятої родини та всього нашого клубу. Керівництво прийняло рішення підтримати свого футболіста. Проте після Похлєбаєва на багато років правий фланг «Динамо» залишався без кваліфікованого профільного футболіста. Це вже пізніше добре проявив себе на місці правого хавбека болгарин Георгі Пеєв, а за ним – українець Олег Гусєв. Кожен правий хавбек нашого клубу, включаючи Ярмоленка та Циганкова, зберігає на своїй позиції згадку про високошвидкісного гравця, якого не вистачало «Динамо» навіть у часи епічних перемог над «Барселоною», «Реалом» чи «Арсеналом».
Від «Баррі Таун» ‒ до «Ювентуса»
Лобановський відразу ж розставив акценти, не розділяючи матчі на пріоритетні та прохідні. Не маючи на той час виняткової конкуренції на внутрішніх теренах, він вимагав максимального результату від підопічних у кожному окремо взятому матчі. Навіть у кубковому протистоянні з нижчоліговим провінційним колективом динамівці не могли бути спокійними. Навіть у матчі, який вигравався з великим рахунком ще з першого тайму, Валерій Васильович ставив перед своїми футболістами все нові й нові випробування.
Напевно, тому на жодному з рівнів у «Динамо» не було розхолодження. Новий чемпіонат команда почала з восьми поспіль перемог. Паралельно долала кваліфікацію Ліги чемпіонів, а більшість складу команди ще й вирішувала максимальні завдання в збірній України. І при цьому всередині колективу все одно працювали над постійним покращенням гри та командних процесів.
«Все вирішувало тренування. Ми працювали, а тренери робили висновки. Із різних варіантів обрали саме такий. А не подобається щось тобі, десь знижуєш до себе вимоги чи перестаєш відповідати вимогам, «закисати» – тренер тебе викликає й каже: «Дивися, ось таке й таке не влаштовує. Ось є конкурент, він уже готовий на твоє місце. Нам треба подумати». І ти йдеш, думаєш над собою. У цьому й полягає тренерська робота. Хтось уміє це робити, хтось не вміє. Васильович чудово вмів це робити. тренерський штаб особливо розраховував навчально-тренувальний процес, шукав особливі шляхи в підготовці та нейтралізації козирів суперників.
Матчі внутрішнього чемпіонату на той момент для нас були легкими – ми старалися в перші півгодини реалізувати свою перевагу, щоб потім вже догравати. А готувалися-то ми саме до єврокубків, адже за інтенсивністю, енергетикою, енергозатратністю міжнародні матчі були в рази важчими, ніж все те, що ми бачили на внутрішній арені. Саме тому тренувальний процес, наші щоденні заняття, це були наші найбільші навантаження. Впродовж трьох років у нас не було «підводок» до окремих матчів, а були одні нескінченні збори. Я вже навіть не пригадаю, коли під час календарного сезону можна було мати час для перепочинку. Через це команди Васильовича давали вищий результат, ніж інші в їхніх обставинах, але при цьому грали на найвищому рівні по кілька років, а далі все було печально – витискалося все, й треба було готувати до футболу вищих досягнень вже нове покоління».
Олександр Головко, інтерв’ю офіційному сайту «Динамо», березень 2020 року.
Чим далі заходило «Динамо» в єврокубках, тим серйозніші очікування були від команди і на внутрішній арені. Навіть зараз викликає захоплення те, як досить обмежений кадрово склад витримував максимальні навантаження та випробування на чотирьох фронтах – чемпіонат і кубок, єврокубки, збірні.
Вже тільки в другій половині вересня, в 12 турі, кияни вперше втратили очки. Донецький «Металург» під керівництвом Онищенка виграв у столиці завдяки голу Вадима Солодкого. Цей колектив, а також львівські «Карпати», сенсаційно по два рази обіграють киян у чемпіонаті. Із 37 очками «Динамо» пішло на зимову перерву лідером – на три очки відставав «Шахтар», на шість – «Дніпро».
Достроково з «Зіркою» - традиціям не зрадили
Зважаючи на зайнятість «Динамо» в єврокубках, чимало матчів команди переносилися на внутрішній арені. Попри це, золоті медалі сезону 97/98 кияни оформили достроково – за три своїх матчі до фінішу, в передостанньому турі. Перемога 4:1 над кропивничанами дозволила здобути шосте поспіль звання чемпіонів України. Проте тепер «Динамо» сприймалося зовсім інакше: команда, яка перемагала «Барселону» та «Ейндховен», була на радарах у всієї Європи!
Та команда повернула країні віру в футбол. За неї вболівала вся східна Європа, і донині такі гравці, як Джеко чи Глєб, висловлюють свою повагу її провідним гравцям. Той тренер показав нам, що диво можливе.
«Зараз футбол в Україні – це дещо більше, ніж просто гра. Це віддушина для людей, ковток свіжого повітря, гарний настрій».
Григорій Суркіс, інтерв’ю газеті «Команда», літо 1997 року.
За підсумками сезону 1997/98 ПФЛ України назвала список «33 найкращих»:
В о р о т а р і: 1. О.Шовковський («Динамо»), 2. І.Близнюк («Дніпро»), 3. Д.Шутков («Шахтар»).
З а х и с н и к и: 1. О.Лужний («Динамо»), 2. М.Старостяк («Шахтар»), 3. А.Хомин («Ворскла»); 1. В.Ващук («Динамо»), 2. О.Чижевський («Карпати»), 3. Ю.Маркін («Металург» З.); 1. О.Головко («Динамо»), 2. В.Єзерський («Карпати»), 3. О.Коваль («Шахтар»); 1. Ю.Дмитрулін («Динамо»), 2. Ю.Беньо («Карпати»), 3. І.Павлюх («Дніпро»).
П і в з а х и с н и к и: 1. Г.Зубов («Шахтар»), 2. І.Лучкевич («Металург» З. ‒ «Металург» Д.), 3. А.Герасименко («Динамо»); 1. А.Гусін («Динамо»), 2. Е.Цихмейструк (ЦСКА), 3. С.Ковальов («Шахтар»); 1. Ю.Калитвинцев («Динамо»), 2. В.Кривенцов («Шахтар»), 3. О.Євтушок («Карпати»); 1. В.Косовський («Динамо»), 2. Г.Орбу («Шахтар»), 3. В.Микитин («Карпати»).
Н а п а д н и к и: 1. А.Шевченко («Динамо»), 2. О.Паляниця («Дніпро» ‒ «Карпати»), 3. А.Капанадзе («Нива» Т.); 1. С.Ребров («Динамо»), 2. А.Полунін («Кривбас» ‒ «Карпати»), 3. О.Гайдаш («Таврія»).
10 перших номерів з 11-ти – в динамівців.
Тренер сезону – безперечно, Валерій Лобановський. Найкращий футболіст – Андрій Шевченко. Найкращий бомбардир чемпіонату з рекордним на той час показником 22 голи – Сергій Ребров. Він же – найкращий в історії виступів «Динамо» в чемпіонатах України (66 голів у 1992-1998 роках на той момент). Попри травми, рекорд за проведеними матчами за тим сезоном утримав Олег Лужний (165 матчів). 15 «сухих» матчів у чемпіонаті провів Олександр Шовковський – повторив через два роки
Підсумкова таблиця Вищої ліги 1997/98
«Динамо» (Київ) ‒ чемпіон України 1997/98
Головний тренер: Валерій Лобановський.
Начальник команди: Анатолій Пузач. Тренери: Анатолій Дем’яненко, Олексій Михайличенко, Михайло Михайлов.
31 гравець:
Воротарі: Олександр Шовковський (26 матчів, 13 пропущених), В’ячеслав Кернозенко (4 матчі, 2 пропущених).
Захисники: Олександр Головко (29 матчів, 1 гол), Владислав Ващук (23 матчі, 1 гол), Юрій Дмитрулін (19 матчів, 1 гол), Олег Лужний (16 матчів), Каха Каладзе (13 матчів, 2 голи), Сергій Беженар (8 матчів), Олександр Кирюхін (6 матчів, 1 гол), Микола Волосянко (3 матчі), Андрій Несмачний, Сергій Федоров, Сергій Шматоваленко (по 1 матчу).
Півзахисники: Андрій Гусин (28 матчів, 2 голи), Юрій Калитвинцев (26 матчів, 5 голів), Віталій Косовський (24 матчі, 1 гол), Дмитро Михайленко (23 матчі), Олександр Радченко (17 матчів, 1 гол), Аляксандр Хацкевич (15 матчів, 1 гол), Валянцін Бялькевич (13 матчів, 1 гол), Алєксєй Герасименко (12 матчів, 1 гол), Юрій Максимов (11 матчів, 5 голів), Василь Кардаш (10 матчів, 1 гол), Павло Шкапенко (6 матчі, 2 голи), Володимир Ковалюк (3 матчі), Максім Маковскій (2 матчі).
Нападники: Сергій Ребров (29 матчів, 22 голи), Андрій Шевченко (23 матчі, 19 голів), Уладзімір Маковскій (11 матчів, 3 голи), Олег Венглинський (5 матчів), Олександр Косирін (3 матчі).
