35 років тому Ігор Бєланов виграв Золотий м'яч – 1986

35 років тому Ігор Бєланов виграв Золотий м'яч – 1986

35 років тому легендарного форварда київського «Динамо» Ігоря Бєланова було визнано найкращим футболістом року в Європі, за що він отримав приз від видання France Football – «Золотий м'яч».

Протягом 1986 року Бєланов сяяв на всіх фронтах. Він відзначався на чемпіонаті світу в Мексиці (зробив хет-трик у ворота збірної Бельгії), завоював разом з «Динамо» Кубок володарів Кубків, здобув титул чемпіона СРСР.

«Символ сяючої команди» - так характеризувало лауреата видання France Football, яке з року в рік вручає престижну нагороду: «Звичайно, Бєланов був не єдиним, хто пожинав усі ці лаври. Його «Золотий м'яч», по суті, був відзначенням гри яскравої та натхненної команди «Динамо» Київ, яку очолює майстр – Валерій Лобановський. З таким самим успіхом він міг дістатись й іншому радянському гравцю, Заварову або Яковенку, його товаришам по команді, або навіть партнеру зі збірної СРСР Дасаєву, - усіх трьох відзначило журі France Football. Але саме Бєланов повною мірою скористався трампліном, який не належав йому одному».

Видання також зазначило, що з першим радянським гравцем, який став володарем Золотого м'яча, Олегом Блохіним, Ігоря Бєланова поєднувало лише одне – те, що обидва вони грали за київське «Динамо». В іншому ж стиль гри двох форвардів різнився – на відміну від Блохіна, який брав гру на себе, Бєланова порівняли з партизаном, відзначивши його величезну роботу без м'яча: «Здається, що його немає ніде, але водночас він є всюди. Від природи швидкий і стійкий, він ніколи не перестає рухатися далеко від воріт суперника, коли його команда тільки починає атакуючі маневри в задній лінії». У той же час, не залишилися поза увагою бомбардирські здібності форварда, який холоднокровно і рішуче завершував атаки, опиняючись у потрібний час у потрібному місці.

За підсумками голосування другий динамівець у списку найкращих гравців року, Олександр Заваров, розділив шосте місце в опитуванні з валлійським форвардом «Ліверпуля» Іаном Рашем, а Павло Яковенко фінішував на 21-му місці зі ще одним ліверпульським форвардом, шотландцем Кенні Далглішем, а також французом Жаном Тіганою.

Хоча визнання Бєланова найкращим гравцем Європи для більшості журналістів було очевидним, у 1986 році у нього була гідна конкуренція – до трійки увійшли ще два легендарні форварди – нападник збірної Англії та «Барселони» Гарі Лінекер та іспанський центрфорвард мадридського «Реала» Еміліо Бутрагеньйо.

Проте навіть зірки такої величини не сяяли на футбольному небосхилі Європи та усього світу у 1986 році так яскраво, як Бєланов. Він був рушійною силою радянської збірної, яка розпочала свої виступи на Чемпіонаті світу в Мексиці дуже обнадійливо, здобувши свою рекордну перемогу на мундіалях – 6:0 у матчі з Угорщиною. Західні журналісти називали Бєланова «ракетою», а дії збірної СРСР – «парадом сучасного футболу». «Збірна СРСР – це київське «Динамо», послаблене гравцями з інших клубів» - говорили у народі про команду, яку втретє у своїй біографії очолив Валерій Лобановський.

Журналісти та експерти називали радянський колектив відкриттям та одним із головних фаворитів чемпіонату світу. Проте одній цз найкращих за грою команд не судилося дістатися медальних матчів – незважаючи на хет-трик Бєланова у чвертьфінальному матчі з Бельгією, СРСР поступився.

Натомість київське «Динамо» з Бєлановим у складі 1986 року досягло одного з найважливіших досягнень у своїй історії, завоювавши єврокубковий трофей – Кубок Кубків. Весна розпочалася із чвертьфіналів турніру, де «Динамо» зустрілося з віденським «Рапідом». У двох матчах кияни настріляли у ворота австрійців 9 м'ячів, три з яких забив Бєланов.

У півфіналі динамомашина не залишила шансів празькій «Дуклі», якій Бєланов забив єдиний гол своєї команди у матчі-відповіді в гостях. А знаменитий фінальний поєдинок на ліонському «Жерлані» став визначною сторінкою в історії клубу та разом із розгромом мадридського «Атлетіко» приніс киянам заповітний трофей.