Він уже оголосив про те, що не буде продовжувати контракт із клубом та попрощався з партнерами. Ми повертаємося назад, зупиняючись на стрижневих моментах вражаючої кар'єри знаменитого футболіста.
АВАРІЯ. У грудні 2004-го Шовковський провів на Мальдівах частину своєї відпустки, залишивши острови лише за кілька годин до того, як їх накрило цунамі. Незабаром після повернення додому він потрапив у аварію неподалік від Тернополя, вилетівши в кювет на своїй «Тойоті», коли прямував до друзів до Івано-Франківська – зустрічати Новий рік. Футболіст серйозно не постраждав, але з того часу, як сам зізнається, далекосяжні плани вважає за краще не будувати. «Це безглуздо», – констатує він.
МАЙБУТНЄ ПІСЛЯ ФУТБОЛУ. І все ж у тому, що Олександр не збирається розлучатися з футболом після завершення активної кар'єри, можна було не сумніватися. Інакше би не пішов він на тренерські курси за програмою «А» та не закінчив би їх у жовтні, отримавши диплом УЄФА для гравців із професійним стажем. Компанію воротарю склали такі хлопці, як Андрій Воронін, Сергій Назаренко, Олександр Горяїнов, Едуардо.
ВЛАД. Син Шовковського у нинішньому році відсвяткував 21-й день народження та закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Саші, доньці від другого шлюбу, в лютому виповниться вісім. Хрестив Шовковського-молодшого інший Влад – Ващук, одноклубник та друг дитинства Олександра, який народився з голкіпером в один день.
ГОЛКІПЕР. На стража воріт Шовковського, який спочатку діяв у центрі нападу, перекваліфікував Анатолій Крощенко, який працював тоді з дитячою командою «Динамо». «У хлопчика не було високої стартової швидкості, довгі ноги заважали «фінтити», зате довгими руками він у перспективі міг виймати м'ячі з «дев'яток», – розповідав потім тренер. – Адже Саша певний час грав у баскетбол – тож був координований і м'яча ловити навчився...» Новоспечений голкіпер спочатку не був радий таким змінам, але згодом втягнувся й почав отримувати задоволення. Коли Шовковського почали викликати до юнацької збірної СРСР, Крощенко, за його словами, вже не сумнівався, що в «Динамо» зростає класний кіпер.
ДИНАМО. Клуб, у якому Олександр робив свої перші кроки на футбольному поприщі, й у якому він завершив кар'єру, провівши за «біло-синіх» 23 професійних сезони. У березні 1994-го вперше став у ворота динамівців «основи» («Кремінь», 1:1), у листопаді 2014-го побив рекорд Олега Блохіна, що протримався 27 років, за кількістю матчів за «Динамо» (581), востаннє зіграв за киян 18 вересня 2016 року («Зоря», 0:1), зупинившись на позначці у 636 поєдинків.
ЄВРОКУБКИ. Шовковський дебютував на єврокубковій арені 10 серпня 1994 року, зберігши свої ворота в недоторканності у виїзному матчі проти данського «Сількеборга» (0:0). У підсумку провів у єврокубках 143 гри, з яких 109 – у Кубку/Лізі чемпіонів. За останнім показником поділяє 25-е місце з Джанлуїджі Буффоном. Вище з українців – лише Андрій Шевченко (116).
ЖУРНАЛІСТИКА. Розговорити Шовковського, який свого часу закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, – завдання не з легких. Тим паче, що сам він, за його ж зізнанням, недолюблює «колег». На питання про гіпотетичне інтерв'ю самому собі якось віджартувався: «Журналіст Шовковський настільки добре знає воротаря Шовковського, що їм просто нецікаво було б один із одним розмовляти».
ЗОЛОТИЙ М'ЯЧ. Шовковський – єдиний український футболіст, який, окрім Шевченка, номінувався на «Золотий м'яч» у пострадянський період. За підсумками 1999 року France Football включив динамівця до ТОП-50 футболістів Європи, назвавши його другим голкіпером після Петера Шмайхеля.
ІГРИ. Відірвавшись від Олега Шелаєва та вийшовши в рекордсмени чемпіонату України, Шовковський зіграв у 764 матчах на професійному рівні. У першості країни таких набралося 460 (426 – у вищому дивізіоні), у Кубку України – 60, у національному Суперкубку – 9, у єврокубках – 143, за збірну – 92. Показник фантастичний, особливо якщо враховувати, що у складі вітчизняних команд за роки незалежності більше ніхто з футболістів не дійшов навіть до позначки у 600 поєдинків. За свою професійну кар'єру Олександр пропустив 569 м'ячів (492 – на клубному рівні, 77 – в іграх за збірну), у середньому – 0,74 за матч.
КИЇВ. Шовковський – корінний киянин. Народився 2 січня 1975 року, його мама за професією – будівельник, тато – інженер.
ЛОБАНОВСЬКИЙ. Тренера, який вивів «Динамо» до півфіналу Ліги чемпіонів, сам голкіпер називає генієм, і вважає повернення Валерія Васильовича на батьківщину поворотним моментом як у долі клубу, так і в його особистій кар'єрі. «Васильович завжди вмів тримати себе в руках, і до дискусій зі мною навіть в екстремальних ситуаціях справа не доходила. Він міг однією-єдиною фразою: «Ближній кут – кут воротаря» дати зрозуміти, що гол пропущений через мою провину», – згадує голкіпер.
МРІЯ. Ніби підсумовуючи свій футбольний шлях, Шовковський завжди наголошував, що йому вдалося домогтися бажаного. «Я просто мріяв грати у футбол, – каже він. – І моя мрія справдилася!»
«НА НУЛЬ». Протягом своєї кар'єри Олександр провів 359 «сухих» матчів. Тобто практично в кожному другому поєдинку він залишав свої ворота в недоторканності!
ПОМИЛКИ. Помилка висококласного воротаря, якої було припущено у важливому матчі, залишається в пам'яті надовго. Відповідно й окремі «метелики» Шовковського стоять перед очима вболівальників досі. Так уже сталося, що найбільш резонансні з них – у зустрічах із «Баварією» та виїзній дуелі зі Словенією – припали на 1999-й, багатообіцяючий рік як для київського «Динамо», так і збірної України. Однак Олександр із честю подолав нелегке випробування. Схоже, свист трибун, критика керівництва та випади ЗМІ зробили голкіпера ще сильнішим.
ПЕНАЛЬТІ. Динамівця вважають спецом з 11-метрових. Олександр неодноразово виходив переможцем у таких дуелях у матчах на внутрішній та міжнародній аренах, вигравши 10 із 14 серій пенальті, в яких йому доводилося брати участь. Крім того, в липні 2004-го він сам підійшов до «позначки» й, розвівши по кутах м'яча та гірника Яна Лаштувку, в підсумку приніс киянам їхній перший Суперкубок України.
РЕБРОВ. Із нинішнім наставником «Динамо» Шовковський грав за клуб та збірну близько 15 років. «Наші стосунки з Ребровим в переважній своїй масі не змінилися, якщо тільки це не стосується безпосередньо моєї роботи. Тут є субординація, яку я чітко знаю, й у її рамках усе виконую – ані більше, ані менше», – казав воротар, високо оцінюючи роботу свого товариша на тренерському містку. «Завдяки Сергію кожен із нас чітко знає, що від нього вимагають, і що він має показати», – зазначав він, дограючи в «Динамо» свій передостанній сезон.
СЕЙВИ. Ті, хто згадують «ляпи» Шовковського, часто забувають, скільки сейвів – своєчасних, рятівних та фантастичних – зробив цей голкіпер, скільки разів він рятував партнерів, залишаючи свою команду у грі й заробляючи для неї життєво важливі очки. Чого вартий, наприклад, сейв динамівця, який зреагував на удар впритул казанця Алехандро Домінгеса в Лізі чемпіонів 2009/2010. Цей епізод офіційний сайт УЄФА визнав найкращим у 5-му турі групового турніру.
ТРАВМИ. Ця гірка чаша також не оминула Олександра. Близько п'ятнадцяти років тому він порвав зв'язки, а тільки відновившись, вивихнув плече, через що надовго втратив місце у стартовому складі. У 2006-му перелом ключиці ледь не завадив воротарю зіграти на ЧС-2006, а за шість років чергове пошкодження плеча зруйнувало мрії футболіста про ЄВРО-2012. «Можливо, – філософськи розмірковує Шовковський, – це була відплата за мою невдалу гру у відбірковому плей-оф ЄВРО-2000».
ВИЛУЧЕННЯ. Воротаря «Динамо» просили з поля двічі – обидва рази за фол останньої надії. У Лізі чемпіонів 2006/07 арбітр покарав Шовковського за порушення правил проти Рууда ван Ністелроя, чий «Реал» у підсумку вчинив «біло-синім» розгром – 5:1, а влітку 2015-го червону картку було показано голкіперу після його зіткнення з Алексом Тейшейрою в матчі за Суперкубок України. «Шахтар» тоді реалізував пенальті та здобув перемогу – 2:0.
ФІЛІМОНОВ. Після легендарного «ляпу» російського голкіпера Філімонова в матчі проти України, що коштував нашим сусідам путівки на ЄВРО-2000, авторитетний коментатор Володимир Маслаченко сказав: «Нічого не заважало Філімонову просто відбити м'яча: чи то кулаком угору, чи то долонями в бік, але у жодному разі не можна було цей м'яч ловити. Думаю, ця та попередні помилки Філімонова йдуть лише від голови. Класний воротар обов'язково – розумний, класні голкіпери не помиляються саме в головних іграх. Ось Шовковський – класний воротар, чорт його забирай!»
ХАРАКТЕР. Розмови про те, що, мовляв, дні Шовковського в «Динамо» добігають кінця, заводилися у пресі не раз і не два. Ковтун, Кернозенко, Рева, Філімонов, Богуш, Коваль, Рибка – усім їм роздавали серйозні аванси, але кожен із них у підсумку програвав СаШо боротьбу за пост №1. В Олександра були складні періоди, коли він довго лікувався, коли довго залишався без ігрової практики, навіть збирався залишити клуб. Однак потім – брав себе в руки та продовжував працювати. Сила духу – це те, що допомагало Шовковському й у 41 рік тримати високу планку.
ЦСКА. Мало хто знає, але на зорі своєї кар'єри – влітку 1993-го – Олександр встигнув пограти за другу армійську команду. Втім, провівши за ЦСКА-2 два матчі (у другій українській лізі), голкіпер повернувся до «Динамо», в якому доволі швидко завоював місце в основному складі.
ЧС-2006. Олег Блохін узяв Шовковського на першість планети до Німеччини, хоча той усе ще відчував дискомфорт після перелому ключиці. Незважаючи на це, киянин став одним із героїв турніру та допоміг збірній пробитися до чвертьфіналу. У трьох зустрічах – із Саудівською Аравією, Тунісом та Швейцарією – він зберіг свої ворота в недоторканності. Крім того, жодного разу не дозволив відзначитися швейцарцям у серії післяматчевих пенальті, що раніше на чемпіонатах світу не вдавалося жодному голкіперу.
ШКОЛА №170. Саме на її базі в 1982 році при звичайному ЖЕКу Мінського району столиці завдяки зусиллям Григорія Матієнка було створено дитячо-юнацький клуб «Чайка», в якому, крім Саші, займалися його майбутні партнери по збірній Сергій Федоров та В'ячеслав Свідерський. Уже за рік тренер відвів Шовковського до ДЮСШ «Динамо», ще за два той перекваліфікувався у воротаря, а в серпні 1992-го зіграв свій перший дорослий поєдинок – у Кубку України за «Динамо-3».
ЩИТ українського футболу. Так колись назвав Шовковського один із журналістів. Олександр – 14-разовий чемпіон (1994-01, 2003-04, 2007, 2009, 2015-16), 10-разовий володар Кубка (1996, 1998-00, 2003, 2005-07, 2014-15) та 6-разовий володар Суперкубка України (2004, 2006-07, 2009, 2011, 2016). Дев'ять разів визнавався найкращим воротарем та одного разу – найкращим футболістом країни. Півфіналіст Ліги чемпіонів УЄФА (1999), чвертьфіналіст Ліги Європи УЄФА (2015) та чвертьфіналіст чемпіонату світу (2006).
ЕСТОНІЯ. Саме проти цієї збірної 13 листопада 1994 року, в рамках кваліфікації ЄВРО-1996, Олександр уперше зіграв за національну команду України, зумівши зберегти свої ворота на замку (3:0). У 2012-му пропустив через травму домашній чемпіонат континенту й тоді ж завершив міжнародну кар'єру. Загалом у збірній Шовковський провів 92 матчі – це четвертий показник в її історії. Стільки ж ігор – у Руслана Ротаня, більше – лише в Анатолія Тимощука (144), Андрія Шевченка (111) та Олега Гусєва (98).
ЮНАКИ. Якщо сам Шовковський встигнув пограти за юнацьку збірну СРСР, то деякі з його партнерів по сезону 2016/17 взагалі не застали радянський час. Віталій Буяльський, наприклад, з'явився на світ у 1993-му, Дерліс Гонсалес – у 1994-му, Микита Бурда – в 1995-му, Артем Бєсєдін – у 1996-му, Віктор Циганков – у 1997-му. Останні двоє молодші за сина Шовковського. Не дивно, що молодь звертається до голкіпера не інакше, як «Дядя Саша».
Я розлютився. Приблизно так охарактеризував свій порив Олександр Шовковський, який опублікував у листопаді 2013-го у Фейсбуку вірш власного виробництва:
Отдав всю жизнь тому, что называем мы ИГРОЙ
Без страха должен ты её пройти и без сомнения
Порой бывает сложно, но всегда с тобой
История команды и ее Большие Поколения
Ведь жизнь футбольную прожить – не поле перейти
И каждый раз не отступать и не сдаваться
Споткнувшись – встать суметь, а потеряв себя – найти
И преданным всегда своей команде оставаться
Кто падал, но вставал – всегда вдвойне сильней
В союзниках с ним Мужество и Сила, Вера и Удача
И для него в этой ИГРЕ больше всего важней
Быть победителем всегда, любого сыгранного матча
Ошибки нам даны, чтоб стать ещё сильней
Чтоб мы смогли познать себя, поверить своей силе
Чтоб научиться побеждать сперва себя – вот что важней
И встать суметь, увязнув в череде невзгод, как в вязком иле
Да будет так для тех, кто смотрит лишь вперед
Кто мчит без устали на всех парах к Победе верной
Кто под аплодисменты жизнь свою на поле отдает
Своим болельщикам, их радуя безмерно!!!
Костянтин Паткевич, «Футбольний клуб»
