- Ви ще минулої осені опублікували в інтернеті свою фотографію з підручниками під пахвою, супроводивши її твердою обіцянкою досконало опанувати російську. І як успіхи?
- Раніше в мене було більше вільного часу – вистачало навіть на відвідування уроків. Причому мову я вивчав серйозно, розуміючи, що однієї англійської у спілкуванні з партнерами вже не вистачає. Але потім ігровий графік став більш щільним, і заняття довелося відкласти. А знань, отриманих до цього часу, мені достатньо, щоб розуміти все, що кажуть хлопці. У розмовах із ними вставляю російські слова та навіть цілі фрази, проте давати інтерв'ю цією мовою поки не готовий.
***
- Відразу після перемоги над «Дніпром», що забезпечила «Динамо» дострокове чемпіонство, в інтернеті розійшлося відео з роздягальні, де ви на радощах виливаєте шампанське на голову президента клубу Ігоря Суркіса. Чи не занадто ризикований вчинок – навіть з урахуванням урочистості моменту?
- Це були емоції, які можна вибачити гравцю, команда якого шість років не перемагала в чемпіонаті. Президент святкував із нами, він частина команди, тому так само я міг полити когось із партнерів. Наш головний тренер тоді теж був мокрим буквально з ніг до голови – й не ображався, бо був щасливий. Але якщо президент на мене за це сердитий, що ж, я готовий вибачитися.
- Ця історія з шампанським нагадала, як три роки тому, після виграшу з «Базелем» Кубка Швейцарії, ви під час вручення трофею раптом поплескали по лисині майбутнього президента Швейцарії Улі Маурера, який повернувся до вас спиною. Таке хуліганство, виходить, у вас у крові?
- Не хуліганство – емоції. Це по-перше. По-друге, я його не поплескав, а лише погладив по голові. Ваші колеги-телевізійники просто роздули потім історію, показавши уповільнений повтор мого жарту більше разів, ніж повтори голів у тому матчі. Є ще по-третє: людина була віце-президентом Швейцарії, а тепер – президент. Можливо, це невипадково (посміхається).
***
- Із президентом Суркісом вам, судячи з усього, доводиться часто спілкуватися останнім часом, адже інтерес до футболіста Драговича, якщо довіряти пресі, проявляють «МЮ», «Арсенал», «Баварія», «Інтер», а спортивний директор «Тоттенхема» Франко Бальдіні спеціально літав до Флоренції, щоб подивитися на вас у поєдинку з «Фіорентиною»...
- У пресі з'являлося останнім часом чимало несумлінних повідомлень із цього приводу, які не мають нічого спільного з реальністю. На даний момент я гравець «Динамо», пов'язаний контрактом із клубом ще на три роки, та повністю сконцентрований на матчах, що залишилися до завершення сезону, в тому числі й фінал Кубка України з «Шахтарем». Але якщо під час міжсезоння надійде гідна пропозиція, ми з президентом неодмінно її обговоримо – щоб мій перехід, якщо він відбудеться, влаштував і мене, і клуб, і мою родину.
- Прочитав в інтернеті: «Баварія» виходила на вашого агента, й переговори про майбутній трансфер уже почалися. Ця новина теж з низки недобросовісних?
- А хто це таке написав?
- Першоджерело за безліччю передрукувань тепер не знайти, але скрізь – посилання на ваші слова.
- Усе, що можу сказати: це написали погані журналісти, – Драгович навіть не посміхнувся.
***
- Не знаю, хороші журналісти навели вашу наступну цитату або ні, але ви начебто сказали, що єдина команда, заради якої готові залишити на даному етапі «Динамо» – це «Реал»...
- (сміється) А я так жартома завжди відповідаю, коли мене запитують про зміну клубу. Я знаю багато хороших команд в Європі, й «Реал» серед них, але, повторюся, говорити про мій від'їзд з Києва як мінімум передчасно.
- Чи можу, ні на що не натякаючи, поцікавитися, за чемпіонатами яких країн ви стежите особливо пильно – й за які клуби вболіваєте?
- Ну, якщо не натякаючи... (посміхається). Дивлюся по телевізору італійську, англійську, німецьку лігу. Остання особливо цікава з двох причин: по-перше, знаю мову, а по-друге, за «Баварію» виступає мій найкращий друг Давид Алаба.
- Кажуть, «Інтер» проявляв до вас інтерес улітку 2013-го року одночасно з «Динамо», а тепер, знову повернувшись до кандидатури Драговича, був змушений відмовитися від ідеї придбати вас через високу трансферну ціну. Спростуєте?
- Лише наполовину. Два роки тому міланський клуб дійсно конкурував із київським за мій трансфер, але я зробив вибір на користь «Динамо» – й ні про що, чесно кажучи, не шкодую. А чи цікавий я зараз «Інтеру» – запитайте краще у президента. Вести будь-які переговори стосовно своїх гравців може лише він.
***
- Але московський «Спартак» ледь не публічно казав про готовність віддати за вас 20 мільйонів євро...
- Напевно, всі ці розмови пов'язані з тим, що в «Базелі» я грав під керівництвом Мурата Якина, який зараз тренує російський клуб. Із цим наставником у мене збереглися блискучі, навіть дружні стосунки, ми іноді спілкуємося. Востаннє – коли грали збірні Австрії та Росії.
- Він не розповідав вам, що свого часу міг очолити «Динамо»?
- (загадково посміхається) Ні, вперше чую це від вас.
- Знову ж таки не називаючи конкретних клубів: чи налаштовані взагалі залишити цього літа Київ – або перспектива зіграти у груповому турнірі Ліги чемпіонів з командою, для чемпіонства якої ви зробили так багато, переважує?
- Знаючи потенціал нашої команди, не сумнівався, що в цьому сезоні виграємо чемпіонат та напряму потрапимо до групового турніру Ліги чемпіонів. Зіграти там, вважаю, престижно для кожного футболіста, тому пропозиції від середніх за рівнем клубів – якими би умовами не заманювали – я навіть розглядати не має наміру. Та й чи захоче президент у такий момент розлучатися з гравцями основного складу?
***
- Продовжимо спростовувати або підтверджувати ваші цитати з інтернету. Ще одна фраза, нібито сказана в інтерв'ю: у Києві все спокійно, причин для занепокоєння немає. Але якщо когось із знайомих футболістів покличуть, наприклад, до «Іллічівця», ви порадите йому взяти із собою на всяк випадок шолом та щит...
- У мене немає друзів, яких би запрошували до «Іллічівця». Але якщо говорити про команди цього регіону, то мені щиро шкода футболістів – усі матчі їм доводиться проводити на нейтральних полях. У той же час вони гідні поваги: мотивацію в такій непростій ситуації знаходити вкрай складно.
- А якби товариша покликали до українського клубу з верхньої частини турнірної таблиці – не стали би відмовляти?
- Навпаки. Незважаючи на те, що відбувається у східній частині країни, «Динамо» дісталося чвертьфіналу Ліги Європи, «Дніпро» вийшов до фіналу, «Шахтар» втримав нульову нічию в матчі з «Баварією», хоч за тиждень і зазнав у Мюнхені розгромної поразки. З моєї точки зору, футбол у вашій країні, навіть із урахуванням усіх проблем, слабшим не став.
- Ви по сезону відіграли в «Динамо» під керівництвом Олега Блохіна та Сергія Реброва, за керівництва обох стабільно потрапляли до складу, а значить, маєте право порівнювати. У чому, як ви вважаєте, їхня подібність та в чому відмінність?
- Виховання не дозволяє мені критикувати тренерів. Тим паче, Блохін – це легенда не лише клубу – всієї країни. Він був знаменитий як гравець, а як наставник довів збірну до чвертьфіналу чемпіонату світу, на який пробився з першого місця у групі. У кожного тренера свій підхід, при цьому результат – штука тонка: сьогодні він є, завтра немає, а вже післязавтра ти знову на коні. Справа в тому, що багато часу на впровадження своїх ідей, як правило, не дають: якщо команда програє, винен лише тренер.
***
- І все ж для багатьох це загадка: із Блохіним команда зовсім не досягала результату, а з Ребровим – із першої спроби виграла чемпіонат.
- Блохін – представник старої школи, Ребров – молодої. Тренери його покоління жадібно вбирають усі сучасні футбольні тенденції, звідси, напевно, й результат. Плюс – за колишнього наставника одночасно прийшла велика група нових гравців, яких необхідно було вписати у склад. Потрібен був час, щоб вони адаптувалися та почали грати так, як зараз.
- Команда не зазнала жодної поразки в чемпіонаті, впевнено виступала в Лізі Європи. Після розгрому, влаштованого «Евертону» на «Олімпійському», могло здатися, що й «Фіорентину» вам до снаги переграти. Що не склалося?
- Якби не пропустили вдома гол на останніх хвилинах, за тиждень усе, напевно, склалося би по-іншому. Але особисто мені здалося, що італійців ми все ж таки переоцінили...
- Можливо, недооцінили?
- Я сказав те, що сказав. Ми зіграли з «Фіорентиною» аж надто обережно. За більшої агресивності могли забити вдома на гол-два більше – й мати у Флоренції відчутний запас міцності. Навіть удесятьох перевели би гру в додатковий час – але й у Києві, й за тиждень на чужому полі нам просто не пощастило. Тож переоцінити суперника іноді ще небезпечніше, ніж недооцінити.
***
- У «Фіорентині» грає ваш друг ще з часів «Базеля» Мохаммед Салах. Тренери «Динамо» не розпитували перед матчами про його сильні та слабкі якості?
- Таких розмов не було хоча б тому, що концентруємося при підготовці до тієї чи іншої зустрічі не на окремих футболістах, а на команді загалом. Скажімо, вивчаємо тактику майбутнього суперника в оборонному або атакуючому варіанті. Звичайно, Салах чудовий гравець, але у «Фіорентині» є й інші виконавці, які заслуговують на увагу.
- Ви пропускали через перебір карток виїзний матч-відповідь, але в першому, київському, перетиналися із Салахом на полі й, думаю, спілкувалися до та після гри. Обговорювали зустріч на «Олімпійському»?
- Нам фактично не вдалося поспілкуватися. До поєдинку не знайшлося вільної хвилинки, під час – було не до того. От після – перекинулися кількома словами: я привітав його з хорошим результатом та побажав успіху на «Артеміо Франкі». Маючи на увазі, зрозуміло, не перемогу над нами.
- «Фіорентину», у свою чергу, двічі здолала «Севілья», якій у середу доведеться зіграти у фіналі з «Дніпром». Мирон Маркевич зробив ставку на цей матч, давши зрозуміти, що готовий пожертвувати заради нього внутрішнім чемпіонатом...
- Насправді, «Дніпро» мав не так багато шансів виграти чемпіонат. Я би навіть сказав, що шансів практично не було. Ось перспектива посісти друге місце реальна – й я не виключаю, що за підсумками сезону «Шахтар» залишиться третім (Драгович казав це ще до суботньої поразки гірників на «Дніпро-Арені» – прим. ред.). Ось у кубковому турнірі дніпропетровці мали виходити до фіналу.
- Дивилися матч-відповідь іншої півфінальної пари?
- Застав у роздягальні кінцівку телетрансляції, але й останньої чверті години вистачило, щоб зрозуміти, хто більше заслуговував на перемогу. Однак усі карти змішав неоднозначний пенальті, який і дозволив «Шахтарю» пройти «Дніпро».
***
- Олег Гусєв пізніше сказав, що, мабуть, суддя просто хотів побачити у фінальному матчі динамівців тп гірників...
- Можливо (сміється). У будь-якому випадку, бажаю «Дніпру» перемоги в Лізі Європи. У фіналі шанси суперників завжди рівні – навіть якщо на боці однієї з них досвід, а за іншу говорить лише воля до перемоги.
- Дострокове чемпіонство вам забезпечила перемога саме над «Дніпром», який виставив проти «Динамо» неосновний склад. Чому ж так складно ця гра далася вашій команді?
- Лавка дніпропетровців, як показала практика, не дуже-то поступається основі: у розпорядженні Маркевича два десятки гравців, здатних вийти з перших хвилин – і нічого не зіпсувати. Окрім того, не секрет, що запасний футболіст, отримуючи шанс, чіпляється за нього зубами. Він украй мотивований та інколи здатний на чудеса.
Уявіть, що такі хлопці виходять проти сильної команди, над якою висить важким тягарем відповідальність за результат: виграти чемпіонство хочеться саме перед своєю публікою, ціна помилки зростає багаторазово. А цим хлопцям – нема чого втрачати. Але нічого, погана гра забувається, а в пам'яті вболівальників залишиться те, що після перемоги над «Дніпром» ми стали недосяжними для «Шахтаря».
***
- Найчастіше в центрі оборони вам доводиться грати з Євгеном Хачеріді. Чи правильне враження, що після того, як дружина народила йому двійню, хлопець став спокійнішим й на полі, й у звичайному житті? Адже саме спокою йому раніше особливо бракувало.
- Мушу сказати, що вважаю Женю найкращим українським центральним захисником – і ставлюся до нього з великою повагою. Одним із перших привітав його з поповненням у родині. А що стосується спокою... Хачеріді великий професіонал, а такі люди не люблять програвати. Згадайте, як у повторному півфіналі з «Олімпіком» за рахунку 3:1 він ледь не побився зі своїм суперником – усе тому, що хотів, щоб усе було справедливо.
- З ким у команді у вас складаються найбільш дружні стосунки?
- Із партнерами я завжди рівно спілкувався – що в «Базелі», що в «Динамо», що у збірній Австрії. Те ж стосується й персоналу: Берислав, із яким ми по-справжньому товаришуємо, в усіх питаннях мене підтримує. Ось і зараз – допомагає нам із перекладом. Із Відою ми найчастіше спілкуємося, тому що розмовляємо однією мовою, з Велозу та Ленсом практикую свою англійську, а з Ярмоленком та Гармашем – російську.
- Судячи з ваших сторінок у соціальних мережах, ви спускалися в метро й у Відні, й у Києві. Робили це для того, щоб сфотографуватися – або вас насправді іноді можна зустріти в підземці?
- У «Динамо» мені видали службовий джип Mitsubishi, тож пересуватися містом краще на автомобілі – навіть якщо ризикую потрапити у затор. Ну, а в метро в обох столицях спускався лише по одному разу: у Відні – щоб зробити фотографію, а в Києві – щоб побувати на найглибшій станції в Європі, якщо не у світі, «Арсенальній».
***
- Джермейн Ленс активно публікує в інтернеті фотографії свого дозвілля в Києві – то він грає з доньками на автоматах у розважальному центрі, то виходить на пікнік до Ботанічного саду. А як ви проводите тут вільний час?
- Коли в тебе напружений графік ігор, дуже важливо добре відпочити. В останні півроку намагався використати для відновлення сил кожну вільну хвилину. А от коли з'явиться можливість розслабитися, до мене приїдуть друзі, ми замовимо піцу або посмажимо м'ясо, погуляємо містом. Не думаю, що з мене буде хороший гід, але найцікавіші місця показати їм зможу.
Мій девіз – «Ніколи не здавайся» (Never give up – татуювання у Драговича на правій нозі). У збірній у мене був непростий момент, я не потрапляв не просто до основного складу – до заявки, дивився ігри з трибуни. Можливо, це лише збіг, але коли вирішив зробити цей напис – усе в мене налагодилося...
www.sport-express.ua
* Фото В.Раснера
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
