- Олександре, матчі чемпіонату якої країни зараз дивишся - Білорусі, Таджикистану чи Бурунді?
- Звісно, Білорусі. Вони і ближче, і там багато знайомих футболістів зараз грає, тих, з ким я грав. Там зараз працює тренер, під керівництвом якого я працював протягом п'яти років (Юрій Вернидуб). Приємно спостерігати знайомі обличчя, друзів. Завжди цікаво дивитися футбол, коли ти когось знаєш особисто, стежиш за успіхами в його кар'єрі.
- Тренуватися без м'яча незвично?
- Так, але ми все одно намагаємося працювати з м'ячем, коли приїжджаємо на базу, навіть поодинці або удвох. Намагаємося урізноманітнити бігову роботу, "побавитися" з м'ячем, давати один одному передачки, зіграти в тенісбол сам на сам. Це мінімальна робота з м'ячем, але це все, що ми можемо робити поки що в цій ситуації.
- Які в тебе головні правила поведінки на час карантину?
- Перше - це коли приходжу додому з вулиці - нічого не чіпати й одразу ретельно помити руки. А те, що брав із собою - телефон, ключі - обробити дезинфектором. Звичайно, усе це я робив і раніше, але зараз став більше приділяти цьому увагу. Звичайно ж, одягаю маску, коли йду в місця масового скупчення людей, наприклад, у супермаркет за продуктами.
- Чи з'явилися у тебе якісь нові хобі за час відсутності футболу?
- Як такого хобі немає. Весь час проводжу разом із сім'єю, знаходимо різні заняття. То з дитиною з пластиліну щось ліпимо, то вирішуємо дорослі головоломки з дружиною, граємо у слова. Загалом, це ігри на логіку, мислення, аби не було нудно. Не просто пограти з метою вбити час, а щоб реально було цікаво. У нас погляди в усьому збігаються, тому ми добре проводимо час разом і навіть не помічаємо, як він летить.
- Як часто виходиш на вулицю?
- Зараз уже рідко, а до того, як ввели заборону на прогулянки в парках, ми виїжджали погуляти і до парку, і до лісу. Тому що свіжим повітрям дихати необхідно, хоча б годину щодня. Зараз виходимо на прогулянки рідше, але коли хороша погода, усе одно намагаємося виїхати.
