- Дозвольте вас та команду привітати з успішним стартом у весняній частині сезону. Початок боротьбі за призове місце покладено?
- Результат насправді доволі хороший. Рахунок 4:0 (у матчі з «Кривбасом» – прим.ред.), надійна гра в обороні плюс активні й агресивні дії в атаці призвели до такого результату. Зрозуміло, що це була перша гра після зборів, ми давно не проводили офіційних матчів. Звичайно, було хвилювання, як і в нас, тренерського штабу, так і в першому таймі це було помітно у хлопців. Але футболісти зробили те, про що ми з ними домовлялися, те, над чим ми працювали останнім часом.
- Як ви оціните той фундамент, який було закладено під час зимової перерви?
- Напевно, ігри покажуть, як ми провели підготовку. Команда має додавати від матчу до матчу, як в ігровому, так і в функціональному плані. Це буде видно особливо у весняних поєдинках. Зараз, напевно, й поля не в тому стані, коли більш приємно грати у футбол. У цей час на перший план виходить функціональна підготовка, як окремих футболістів, так і всієї команди. Ми вже два роки працюємо з хлопцями. У нас є система підготовки. У цьому році ми дали трошки більше функціональної роботи. Хлопці дорослішають та по-іншому сприймають навантаження. Вважаю, від гри до гри вони будуть додавати.
- Команду поповнили кілька новачків, таких як Іашвілі та Мякушко, з «Динамо-2» до «дубля» було переведено Сухомлинова... Що скажете про цих хлопців?
- Давит Іашвілі та Сергій Мякушко – гравці молодіжної збірної України. Це перспективні хлопці, які складуть конкуренцію тим, хто вже впродовж тривалого часу працює в нашій команді. Потенціал у них непоганий, тому вони і з'явилися. Як і Сухомлинов, який перейшов до нас із «Динамо-2». У першій частині сезону в нас було мало захисників.
Іашвілі та Сухомлинов – гравці оборонного плану, які мають скласти конкуренцію, щоб на кожному тренуванні інші хлопці розуміли, що потрібно не лише підтримувати свій рівень, але й зростати.
А Сергій Мякушко – доволі цікавий футболіст. Дуже швидкий, технічний, добре розуміє гру. Ми допоможемо йому розвинути ту перспективу й той потенціал в атаці, який у нього є, адже все одно всі ми працюємо на першу команду.
- У той же час у другій частині сезону ви не зможете розраховувати на півзахисника Сергія Рибалку, якого віддали в оренду до «Слована», та найкращого бомбардира «дубля» Дмитра Хльобаса, який буде виступати за «Динамо-2»...
- Сергій Рибалка – доволі досвідчений футболіст, який не отримував ігрової практики в першій команди. Але його ставлення та професіоналізм, те, як він працював у «дублі», позначилися на його особистих показниках. Він забив багато м'ячів, був одним із лідерів команди, але за віком та своїм рівнем майстерності вищий за інших. Він подавав приклад молодим хлопцям, як потрібно працювати, ставитися до справи. Я бажаю йому успіху. Я завжди його підтримував, адже важко перебувати в першій команді, але грати за молодіжну.
Діма Хльобас – справжній нападник! Йому багато чого дано від природи. У нього поставлений удар як із лівої, так і з правої ноги. Те, що потрібно для нападника. Партнер може перебувати в більш вигідній ситуації, але він усе одно буде брати гру на себе, намагатися забити. Я завжди вітав такі якості, й це також позначилося й на його особистих показниках.
- Як вважаєте, його перехід до «Динамо-2» позначиться позитивно на його грі?
- Усе буде залежати від нього, як він адаптується в цій команді, які в нього будуть функції. У 1-й лізі рівень футболу трохи вищий, ніж у молодіжній першості. Але, наприклад, коли ми грали з «Шахтарем», проти нас виходив Дмитро Чигринський. «Іллічівець» на матч із «дублем» «Динамо» виставляє по 5-6 людей «основи»... Знаючи Діму, знаючи, як він сприймає ігрові та життєві проблеми, тренувальний процес, у нього має все бути гаразд! Важливо не зупинятися, а працювати, працювати й ще раз працювати!
- Взимку на турнір Макарова приїжджала ціла група скаутів німецьких клубів, які виявили зацікавленість до молодих гравців «Динамо». Як ви ставитеся до подібних вояжів, чи не запаморочиться після цього голова у зовсім молодих хлопців від назв клубів Бундесліги?
- Якщо є попит на наших молодих футболістів збоку клубів Бундесліги – це приємно. Так, вони – молоді хлопці, але не думаю, що в них запаморочиться голова. Тут, у Києві, створено всі умови, щоб стати сильними футболістами. Багато з них хочуть грати саме тут. Наприклад, у того ж Яремчука була конкретна пропозиція з-за кордону. Факс лежав у президента клубу. Роман продовжить виступи за «Динамо» й це його рішення. Ми раді, що він залишився з нами. А як у нього складеться – подивимося. Ми працюємо для того, щоб хлопці розвивали свої найкращі якості.
- Вам, до речі, коли були гравцем клубу-півфіналіста Ліги чемпіонів, не надходили привабливі пропозиції з топ команд Європи?
- У той час у нас не було агентів. Звичайно, були пропозиції, але склалося, як склалося. Можливо, досвід виступів на той час у більш сильному чемпіонаті й став би в нагоді мені в тренерській кар'єрі, але вже нічого не повернеш. Якщо чесно, я ні про що не шкодую.
- У кожного гравця, як правило, назавжди залишається в пам'яті перший та останній матч на професійному рівні. Не могли би ви пригадати ці дві свої ігри?
- За мінське «Динамо» не згадаю, оскільки це було дуже давно. А ось перша офіційна й дуже серйозна гра запам'яталася. Мені було 16 чи 17 років. Я вийшов у стартовому складі збірної Білорусі в матчі відбору до Євро-1996 проти Норвегії. Тоді нашу команду тренував Сергій Боровський, а я вийшов на поле разом із Зигмантовичем та Алейніковим... А ось останню гру за «Динамо» зараз теж не згадаю. Був дуже щасливий та тривалий період у київському клубі.
- Як ви приймали рішення перейти на тренерську роботу, адже ви очолили «Динамо» Мінськ, коли ще були футболістом?
- А це було не так давно, тому все пам'ятаю. Я закінчував грати у футбол саме у мінському «Динамо» й про тренерську кар'єру поки не думав. Але ось на початку сезону президент клубу запропонував мені стати граючим тренером. Я планував дограти сезон до кінця й уже потім йти отримувати ліцензію, але так сталося, що в одному з матчів, коли я вже був граючим тренером, невдале зіткнення з Володимиром Маковським призвело до травми ключиці, через яку довелося розлучитися з футболом на три місяця. У той період я прийняв рішення, напевно, не мучити як себе, так й інших, і повністю переключився на тренерську діяльність.
- Свого часу ви працювали з такими футбольними маестро як Валерій Лобановський та Едуард Малофеєв, погляди на футбол яких були діаметрально протилежними...
- Дві абсолютно різні людини. Якщо Валерій Васильович – дисципліна та порядок на футбольному полі, то у Малофеєва це азарт, атака. Як говориться, геть побоювання й уперед, а там розберемося. Дуже цікаво. Кожен по-своєму бачив футбол, і вони чимало конкурували між собою. Якщо брати роботу загалом, то з Малофеєвим ми зустрічалися, коли приїжджали до розташування збірної. Це 3-4 дні. Було весело й цікаво. Будь-який футболіст скаже, що йому краще працювати із м'ячем, ніж виконувати ту неспеціальну роботу, яку ми виконували у Лобановського. Тим не менш, важка праця під керівництвом Валерія Васильовича принесла чимало користі.
- Повернемося до вашої роботи з молодіжним складом київського «Динамо». Якісну роботу видно за результатами. Якщо, прийнявши кермо влади в грудні 2010 року, молоді динамівці під вашим керівництвом фінішували за підсумками сезону 2010/11 на незвично низькому 14-му місці, то вже в наступному чемпіонату 2011/12 команда посіла восьму позицію, а в поточній першості борються з «Шахтарем» за місце вище третього...
- Команда була вже зібрана, коли я прийшов у 2010 році. Її збирав Володимир Федорович Мунтян. Не сказав би, що в нас була велика ротація. Пішли четверо чи п'ятеро хлопців, але це було моє бачення. Пішли ті футболісти, які на той момент не дотягували до рівня інших. Знаєте, два роки тому хлопці теж були іншими. Це був більш юнацький футбол із азартом та бажанням, але без стабільності. Зараз ця стабільність уже з'являється й це позначається на результаті. Всі хлопці на очах у головного тренера. Якщо вони будуть відповідати рівню гравця «основи», то обов'язково отримають шанс.
- А як у вас побудований зв'язок із Олегом Володимировичем Блохіним? Чи можете ви порекомендувати головному тренеру когось зі своїх підопічних. Приміром, за «дубль» стабільно й на високому рівні виступають Акубардія, Братков, Буяльський...
- Нещодавно вони були в Іспанії разом із першою командою й повернулися приємно вражені. Вони мали можливість побути в одній команді з провідними гравцями «основи». А ви назвали одних їх лідерами «дубля». Вони досить добре зарекомендували себе й у молодіжній збірній України. Але, як я вже казав, усе залежить від виступів першої команди. Кожного місяця в нас відбувається тренерські наради, де і Андрій Гусін, і Валентин Белькевич, і я розповідаємо, хто в якому перебуває фізичному стані, хто додав, а хто, навпаки, здав позиції. Ось такий у нас контакт із тренерським штабом «основи».
- Часто до матчів «дубля» залучаються ті чи інші гравці «основи». Наприклад, у першому весняному матчі майже всю гру провів Олександр Алієв... Як він себе проявив? Чи поїде він до Луцька?
- Алієв працює з «дублем» з того часу, як ми повернулися з Туреччини. Олексій Михайличенко сказав, що Алієв, Мілевський та Кравець будуть працювати з нами. Коли Олександр потрапить до першої команди – буде залежати від нього. Забивши два м'ячі в першому матчі, він нагадав, що вміє виконувати штрафні й вони у нього, нарешті, «пішли». В першу чергу йому потрібно додавати в ігровому плані. Все в його руках. Незалежно від того, вирушимо ми на виїзний матч літаком чи автобусом, обмежень щодо Алієва, Кравця та Мілевського в нас немає.
- Із цього сезону була організована команда U-19, гравці якої, часом, також залучаються до матчів «дубля». Розкажіть про взаємодію з Валентином Белькевичем?
- У нас із ним таке ж взаєморозуміння, як і на футбольному полі! До того ж, у нас спільна заявка, тому жодних проблем немає. Якщо молодіжна команда грає у вихідні дні, то U-19 посеред тижня. У такій ситуації взагалі зручно, адже ті хлопці, які не були задіяні за «молодіжку», отримують ігрову практику у Валентина Миколайовича. Максим Тищенко, Роман Яремчук, Євген Чумак, Павло Полегенько, Орест Кузик, Вадим Шевчук... Це ті хлопці, які їздили з нами на збір до Туреччини. Коли вони приїхали, я відразу сказав, що їм потрібно звикати вже до більш дорослого футболу. Якщо вони потрапляють до «дублю», то з них попит такий же, як, приміром, із Буяльського чи Браткова. Чим швидше вони зрозуміють, що футбол – це їхнє основне заняття в житті, їхня робота, за яку вони мають відповідати, тим швидше вони перетворяться з перспективних на зрілих гравців, на яких буде попит, дай Боже, й у першій команді.
