Це інтерв'ю було одним із моїх перших матеріалів на щойно заснованому сайті «Футбольний клуб». Утім, не лише тому я його настільки добре пам'ятаю. З воротарем київського «Динамо» ми спілкувалися в жовтні 2012 року, приїхавши на клубну базу у складі знімальної групи УЄФА для підготовки серії сюжетів про клуб.
Я вже забув подробиці, але через якісь накладки у нас зірвалася розмова з одним із легіонерів, і ми в терміновому порядку шукали заміну. У підсумку я просто постукав у двері кімнати Олександра Шовковського і попросив приділити нам трохи часу.
Динамівський капітан поставився до ситуації з розумінням, причому не лише відповів на всі питання, але потім спеціально для нас переодягнувся і ще хвилин 20 позував на тренувальному полі для широких планів, відбивав удари, а під кінець проявив себе як справжній актор.
Молодий продюсер Джефф був настільки вражений усім побаченим, що присягнувся обов'язково повернутися і зробити ще один сюжет про Шовковського. Зараз він, щоправда, керує всіма зйомками для телепроектів УЄФА, тому сам у відрядження не їздить. Але кожного разу передає привіт «to this fantastic man and great goalkeeper».
Взагалі, я думаю, що дуже багато журналістів будуть сумувати за грунтовними і зваженими коментарями Шовковського в мікс-зонах і на флешах у прямому ефірі.
... Повертаючись до нашої давньої розмови, то вона вийшла довгою і, на мій погляд, досить цікавою. Місцями філософською, десь доречно пафосною, а іноді незвично сентиментальною. Але головне – і саме тому я дістав її з архіву – ті слова людини з істинно динамівським серцем абсолютно не втратили актуальності!
Питання я не наводжу за непотрібністю. Далі – слово Шовковському, який днями оголосив про завершення своєї фантастичною кар'єри...
ПРО КИЇВСЬКЕ «ДИНАМО»
- Я щасливий і гордий, що все життя граю в київському «Динамо». Для мене це більше, ніж команда. Це моє життя. Це клуб, без якого більшість людей просто не можуть уявити Київ. Я народився і виріс тут, займався футболом із семи років. Я завжди мріяв грати в «Динамо» і досі є людиною, чиї особисті інтереси й амбіції підпорядковані командним.
ПРО ЦІЛІ
- Наш клуб завжди ставив перед собою максимальні завдання. І я думаю, що це правильно. Будь-яка команда, яка прагне бути лідером, яка хоче доводити свою спроможність не лише в країні, але і на європейській арені, повинна орієнтуватися на високі цілі. Це, звичайно ж, вимагає повної концентрації, реалізації всього, над чим ми працюємо.
Ми зобов'язані робити все можливе, щоб наші вболівальники прийшли і отримали задоволення від гри, яку ми показуємо, і, звичайно ж, від результату.
ПРО ВБОЛІВАЛЬНИКІВ
- Завжди приємно грати за переповнених трибун. Вони наповнюють тебе бажанням перемоги, їхня цілеспрямованість передається гравцям і веде вперед всю команду. Наші вболівальники дуже вимогливі й суворі, вони вміють висувати справедливі претензії в разі невдач. Однак у період перемог готові команду на руках носити.
ПРО СВОЄ БАЧЕННЯ «ДИНАМО»
- Дуже важливо мати лідерів, які на футбольному полі ведуть за собою. І чим більше таких людей у команді, тим вона буде сильнішою. Адже якщо у когось гра не йде, лідерські функції на себе має взяти хтось інший. Тоді у команди буде своє обличчя, свій почерк.
Для «Динамо» завжди був характерним хороший фізичний стан, що дозволяє створювати тиск на суперника по всьому полю і показувати гру, яка, скажімо так, ставить суперника в незручне становище.
Я думаю, що ми зробимо все можливе, щоб ці якості поліпшити. І, використовуючи сучасне бачення і розуміння футболу, ми повинні навчитися грати так само агресивно, як це роблять найкращі команди Європи та світу.
ПРО ЛОБАНОВСЬКОГО
- Це була людина, яка за своїми поглядами випереджала час. Усе, що він нам говорив, у кінцевому підсумку ми бачили через кілька років. Ми бачили, що до цього наближаються найкращі команди. Це і швидкісний футбол, і хороший функціональний стан, і універсалізм. Усе це ми показували трохи раніше. Точніше – він намагався нам це прищепити.
Якось виходило так, що багато його висловлювань, постулатів, які він намагався донести, не завжди могли бути реально оцінені. Вони звучали так, ніби трохи не мають відношення до дійсності. Хоча через деякий час ми розуміли, що він це передбачав.
Це дійсно була велика людина і великий тренер. До сих пір багато речей, які він намагався вкласти в наші уми, відкриваються по-новому. Я вдячний долі, що мені вдалося грати стільки років під його керівництвом. Я вважаю, що ця людина віддала усю себе футболу. В даному випадку говорю не лише про київську команду, а й узагалі, адже його внесок у розвиток гри дійсно величезний.
ПРО ВЕЛИКУ КОМАНДУ КІНЦЯ 90-Х
- Це була команда однодумців, яка будувалася досить довго. У тій команді всі розуміли один одного буквально з півслова. Ми знали сильні сторони кожного, намагалися доповнювати на полі один одного. Ми не звертали уваги на те, хто з гравців вийшов в основному складі. Ми були єдині. Це була дуже, дуже сильна команда, в якій амбіції всіх були підпорядковані інтересам колективу.
ПРО ПСИХОЛОГІЮ МЕТРА
- У нас була дуже молода команда, і Лобановський вчив, що ми в жодному разі не повинні боятися суперника. Так, до будь-якого опонента потрібно ставитися з максимальною повагою. Однак велич славетної команди полягає в тому, що вона виходить однаково налаштованою на кожен матч, незалежно від суперника.
Після великих перемог іноді можуть слідувати шокуючі поразки. Але настрій, взаємини і внутрішній стрижень команди мають бути однаковими. Незалежно від матчу, незалежно від турніру. Це головний принцип, який він намагався нам прищепити.
Ми можемо мати великий потенціал, кожен із нас індивідуально і вся команда, але важливо, як ми зможемо цей потенціал і всю свою силу реалізувати на футбольному полі. А якщо ти боїшся суперника, то виходиш на поєдинок скутим.
Він прекрасно готував нас функціонально і знав, що гравці відмінно доповнюють один одного. Але важливо було саме психологічно підвести команду, щоб вона не боялася зіграти на максимумі.
ПРО НАЙПАМ’ЯТНІШИЙ МАТЧ
- У клубі мій найпам'ятніший поєдинок – це, напевно, перемога над «Спартою» у кваліфікації Ліги чемпіонів-1998/99. Тоді ми змогли пройти далі, забивши гол на останніх хвилинах основного часу і зрівнявши загальний рахунок за сумою двох зустрічей. У серії післяматчевих пенальті мені вдалося відбити три удари з чотирьох. І саме в тому сезоні ми дійшли до півфіналу, де, на жаль, поступилися «Баварії».
ПРО НАЙВИЩЕ ДОСЯГНЕННЯ
- Півфінал Ліги чемпіонів залишається останнім гучним успіхом київського «Динамо», але ми той результат сприйняли як поразку. На жаль, помилки, яких ми припустилися, в тому числі й мої, вплинули на результат першої зустрічі. На футбольне поле потрібно виходити і виконувати ту роботу, яку розбирали на установці.
У першому матчі ми вели в рахунку 2:0 і повинні були далі нагнітати, діяти в тому ж самому ключі. Але ми – люди, нам властиво відчувати, робити помилки. І ось одна з них призвела до того, що ми пропустили гол наприкінці першого тайму. Потім був феноменальний удар Еффенберга, а під кінець Янкер немов таран продавив оборону і зрівняв рахунок – 3:3.
Озираючись зараз, я розумію, що тоді ми не мали відрізняти перемогу від поразки. Ми повинні були холоднокровно сприйняти результат першої зустрічі, адже попереду був другий матч, у якому можна було реалізувати свій план. Але щось нас зламало. Нам не пощастило в плані віри у свої сили, віри у свою здатність виграти.
ПРО СВОЄ АМПЛУА
- Гадаю, воротар повинен бути авторитетом для гравців. Я дивлюся на сучасних зірок – Буффона, Касільяса або Чеха; це гравці, авторитет яких у команді беззаперечний. Вони своєю психологічною стійкістю додають упевненості гравцям оборонної лінії, так і команді загалом.
Крім усіх воротарських якостей (хороша реакція, бачення поля, вміння підказувати), ця лідерська здатність – один із найважливіших показників висококласного голкіпера.
Не знаю, як би розвивалася моя кар'єра, якби свого часу Анатолій Крощенко не поставив мене у ворота. Я йому дуже вдячний за це. Однак найбільшу роль у моїй професійній долі зіграв Михайло Михайлов, із яким я працюю вже 20 років.
У тому, що я відбувся як воротар, багато в чому його заслуга. Всі знання, які були в його багажі після ігрової кар'єри і виступів, у тому числі в «Динамо», він передав мені. Я можу лише дякувати долі, що мені пощастило працювати з таким тренером і людиною.
ПРО ЗНАЧЕННЯ КЛУБНОЇ ШКОЛИ
- Підготовка резервів – украй важливий аспект роботи кожного клубу. Без своїх вихованців клуб ніколи не буде вважатися таким, що відбувся. Я вважаю, що наша академія працює в правильному напрямку. І гравці, які приходять звідти, створюють серйозну конкуренцію.
Випускники динамівської школи грають у молодіжних та юнацьких збірних, потім приходять до національної команди. Київська система підготовки завжди вважалася однією з найсильніших – і за радянських часів, і в новій історії України.
Богдан Буга,
