Рівно 25 років тому, 2 травня 1986 року, київське «Динамо» вдруге у своїй історії виграло єврокубковий трофей – Кубок володарів Кубків європейських країн. У фінальному матчі, який відбувся у французькому Ліоні, динамівці з рахунком 3:0 упевнено та красиво переграли мадридський «Атлетико». Одним із творців того тріумфу став форвард «Динамо» Олександр Заваров, який записав на свій рахунок перший гол у пам’ятному матчі й разом із Блохіним та Бєлановим став найкращим бомбардиром «Динамо» в турнірі.
Олександр Анатолійович у бесіді з кореспондентом клубного Інформвідділу згадав про славетний фінал, поділився думками, чого бракує нинішньому поколінню динамівців для великих досягнень, і розповів про те, як минулого тижня відзначив свій 50-річний ювілей:
- Настрій хороший, вітаємо один одного з 25-ю річницею перемоги. Вже зідзвонювалися з Михайличенком та Євтушенком. Шкода, що я не в Києві, інакше, можливо, зустрілися би. Але на поминальні дні я поїхав до Луганська, в мене тут поховані батьки. Втім, ті ж Євтушенко та Михайличенко зараз у Греції, інші також роз’їхалися. Гадаю, зберемося вже після 10-го травня, тоді й відсвяткуємо.
- Часто згадуєте фінальний матч із «Атлетико»?
- Звичайно! Чому ж не згадувати? Ми перемогли 3:0 і блискуче грали.
- Вадим Євтушенко та Ігор Бєланов називають найважчою зустріч із «Утрехтом», коли «Динамо» мінімально програло в Голландії, а потім ще вдома першим пропустило...
- Тоді всі матчі були важкими, але це був єдиний поєдинок, в якому нам довелося відіграватися. Ця поразка була неприємною. Але Валерій Лобановський, бачачи, що ми на голову сильніші від суперника і просто зобов’язані проходити далі, змусив нас повірити в себе, й у матчі-відповіді в Києві ми впевнено виграли. А далі все пішло, як на одному подиху.
- Що було в того «Динамо» особливого, чого бракувало іншим командам?
- По-перше, в той час у нас був дуже хороший підбір гравців, заряджених однією думкою виграти все, що лише можна. А по-друге, дуже грамотний і розумний тренер, фахівець із великої літери, який міг підняти в нас бойовий дух та створити чудову команду. В тій перемозі заслуга нас усіх.
- За кілька днів до фіналу в Україні вибухнула чорнобильська катастрофа. Напевно, в Ліоні думки були зайняті не лише майбутньою грою?
- Ми дізналися, що сталося, лише 1-го травня, адже радіацію ніяк не відчуєш. Звичайно, здогадувалися про масштаби катастрофи, і коли їхали до Ліону, для себе вирішили, що не можемо програти. Хотілося подарувати людям хоч якусь радість на тлі трагедії. З Ліону ми відразу поїхали до розташування збірної СРСР, а інших хлопців на вокзалі зустрічав натовп народу. Київське «Динамо» поважала вся країна за хорошу гру та ставлення до вболівальників.
- Зараз популярно проектувати гру попередніх років на теперішній час. Як вважаєте, «Динамо» зразка 1986-го року досягло б успіху сьогодні?
- Гадаю, нам би не було рівних. Безперечно, футбол розвивається і рухається вперед, але за тією майстерністю, яка була у виконавців в команді 1986-го року, вважаю, ми би достроково ставали чемпіонами України турів за десять до завершення.
- Перемога в 1986 році стала останнім єврокубковим успіхом «Динамо». Чому, на ваш погляд, за подальші 25 років нашій команді нічого не вдалося виграти?
- Я би не став казати так категорично. За Валерія Лобановського в 1999-му команда дісталася півфіналу Ліги чемпіонів, за Юрія Сьоміна в позаминулому році «Динамо» грало в півфіналі Кубка УЄФА. Словом, якісь передумови є, але чогось постійно бракує. «Динамо» (Київ) – це бренд, команда завжди має грати у фіналі. Це потрібно для розвитку клубу, адже за останні роки «Динамо», як сильну команду, в Європі трохи забули. Потрібно виправляти це положення і щось вигравати.
- 25 років тому ви грали за ідею, за емблему на грудях. Вам не здається, що у нинішнього покоління динамівців немає великої футбольної мрії?
- Погоджуюся з вами, але мрія досягти чогось в Європі, виграти якийсь трофей із клубом або збірною має бути в кожного гравця, навіть якщо він про неї і не каже вголос. Якщо футболіст про це не мріє, йому потрібно закінчувати грати. На мій погляд, у нинішньому «Динамо» є гравці, які не відповідають команді за рівнем. А крім того, вони, напевно, переситилися футболом і вже не отримують задоволення від гри, а лише втомлюються. В цьому випадку дуже важко досягати якихось результатів. Також більшість гравців добре забезпечена, в них усе є, все влаштовує, і вони ні до чого не прагнуть. Таких у «Динамо» бути не має.
- Минулого тижня ви відзначили 50-річчя. Який найпам’ятніший подарунок вам подарували?
- Мене привітали дуже багато друзів, усі подарунки я прийняв із великою радістю та вдячністю. Ігор Михайлович подарував мені чудовий пам’ятний динамівський годинник. Мені було дуже приємно, що в 50 років мене ще всі пам’ятають, знають і ставляться з повагою.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
