Сенегальський захисник Аліу Тіаре поспілкувався з клубними медіа, поділившись враженнями від періоду перебування в «Динамо».
- Це інтерв’ю записується одразу після того, як ти прийшов із заняття з української мови. Які перші враження?
- Можу сказати, що для початку все дуже добре. Зараз мені здається, що найкраще в мене виходить саме вимова слів. Фонетика мені подобається.
- Ти кажеш, що вже можеш вимовляти певні слова. Можеш навести приклади - слова чи речення, які вже завчив?
- Поки що це окремі слова чи словосполучення, але я працюю над цим. Наприклад: «Як справи?», «Дуже добре».
- Як довго тривають твої заняття й як часто вони відбуваються?
- Двічі на тиждень, тривають вони від 30 до 45 хвилин.
- А як відбувається комунікація в команді? Ти володієш французькою, але англійська не на високому розмовному рівні. Хто допомагає тобі спілкуватися?
- За той час, що я в команді, я вже почав розуміти багато слів. Не завжди можу відповісти, але під час гри майже все розумію. І в побуті також уже починаю розуміти, що мені кажуть. Відповідати поки складно, але працюю над цим.
- Чим ти займаєшся поза футболом та заняттями українською? Яке в тебе хобі?
- Зараз у нас складний графік, тому після тренувань та ігор головне - відновлення. Вільного часу небагато. Якщо з’являється вихідний чи кілька вільних годин, можу прогулятися містом.
- Давай повернемося до моменту, коли ти ще не був гравцем «Динамо». Від кого дізнався про інтерес з боку клубу та які були перші думки?
- Мені зателефонував агент та розповів про інтерес «Динамо». Проєкт одразу здався дуже цікавим, адже я знав, що «Динамо» - великий клуб з історією. Першими, з ким я поділився новиною, була моя родина. Вони були дуже раді. Я сказав, що хочу поїхати, спробувати себе й допомагати клубу здобувати трофеї.
- Україна перебуває у стані війни, і багато легіонерів відмовляються їхати. Чому це не злякало тебе?
- Коли я приїхав до Києва, насправді складно було сказати, що тут війна, бо в місті досить спокійно та безпечно. Чемпіонат триває, клуби грають. Я подумав: чому маю втрачати такий шанс?
- Які були твої перші враження від Києва?
- Дуже гарне місто. Воно сподобалося мені з першого погляду.
- Ти казав, що прогулюєшся Києвом. Де вболівальники можуть тебе зустріти? Чи маєш улюблені місця?
- Поки що ні. Я прогулювався лише кілька разів й ще не обрав якесь улюблене місце для себе.
- Україна славиться національною кухнею. Чи куштував уже щось традиційне?
- Поки що не було нагоди спробувати щось саме традиційно українське, але загалом їжа тут мені дуже подобається.
- Ти центральний захисник, за манерою гри дієш доволі обережно, не любиш грубих підкатів. Звідки така манера?
- Так, це мій стиль гри. Я намагаюся грати агресивно, але не грубо. Це ще з часів виступів у Сенегалі й Франції. І далі хочу прогресувати вже в чемпіонаті України.
- Хто є для тебе прикладом за грою на твоїй позиції?
- Звичайно ж, це гравець національної збірної Сенегалу Каліду Кулібалі. Я люблю стежити за його грою й у чомусь хотів би бути схожим на нього.
- Ти починав у академії клубу, заснованого Патріком Вієйра. Аби потрапити туди, потрібно витримати величезний конкурс. Розкажи щось цікаве про ті часи.
- Так, щоб потрапити до команди, треба було дуже багато працювати та… добре вчитися. Якщо погано вчився, то не грав. Конкурс був серйозний, але це були їхні правила, і ми мали їх дотримуватися.
- Потім був переїзд із Сенегалу до Франції. Наскільки це було важливим поштовхом для тебе?
- Це була дуже серйозна зміна. Перший професійний контракт, нова країна, нове життя... Було складно, але я був дуже радий цьому поштовху.
