- Звичайно, такі події залишаються в пам'яті на все життя. Якщо пам'ятаєте, фінал відбувся через кілька днів після Чорнобильської трагедії. Коли ми прилетіли до Франції на матч, у нас аж мурашки побігли по шкірі від почутого. Адже у нас по телебаченню одне говорили, а там розповідали, що половина Європи постраждає, і ми зрозуміли масштаби трагедії. Настрій на гру у нас був божевільний. Ми повинні були обов'язково виграти для нашої країни, нашого народу.
Як капітану команди, мені на все життя запам'яталося, як президент УЄФА Жак Жорж вручав мені Кубок. Було все – і радість, і сльози. Передати словами ці відчуття неможливо.
Команда була дуже дружня, добра. У нас була така психологія, що ми нікого не боялися, а просто грали у свій футбол. Велике спасибі вам за те, що пам'ятаєте ту команду, яка багато зробила для країни. Якщо пам'ятаєте, у збірній СРСР на чемпіонаті світу в Мексиці 12 гравців представляли «Динамо» Київ.
- Розкажіть про епізод з нокдауном, який стався з вами в фінальному матчі.
- Та там було невелике зіткнення головами. Буквально кілька секунд минуло, я отямився і продовжив гру, як ні в чому не бувало.
- Чи переживали ви перед поєдинком у Ліоні?
- Звісно, переживали. Як будь-яка нормальна людина, все-таки фінал є фінал. Але вийшли на поле, і ці переживання відразу розвіялися. Колектив у нас був хороший, була впевненість у своїх силах, команда була дуже добре підготовлена. По тій грі у «Атлетіко» не було шансів. У нас була впевненість у своїх силах.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
