- Звичайно, я би вважав за краще, щоб батько був живий, і подібні матчі не довелося проводити, але доля розпорядилася по-іншому. Напевно, йому було би приємно, що сьогодні зібралося стільки його партнерів та друзів.
- Як тобі було грати з фотографією тата на грудях?
- Під час гри я намагався про це не думати, намагався більше сконцентруватися на футболі та безпосередньо на грі. Хочу подякувати організаторам, завдяки яким цей матч відбувся. Сьогодні приїхали відомі футболісти - зібрати всіх їх разом не так просто. Добре, що зіграли та вшанували пам'ять батька.
- Приємно мати серед партнерів таких майстрів?
- Так, безперечно. Можливо, темп гри вже не такий високий, як раніше, але навіть просто перебувати з ними на полі - це дорогого варте.
- Перший тайм ти провів за «Карпати», чи легко було знаходити взаєморозуміння з партнерами?
- Особисто я взагалі нікого не знав, кількох людей лише бачив по телевізору. Але почувався нормально, ми швидко порозумілися. З «Динамо», звичайно, знав усіх та грав із ними раніше - й у матчі пам'яті минулого року, й якось просто збиралися побігати із м'ячем на стадіоні ЦСКА в Києві, тому жодних труднощів не виникло.
- Було помітно, тобі дуже хотілося забити сьогодні?
- Так, у першому таймі це не дуже вдалося, був один момент, але не влучив по воротах. Після перерви можливостей було більше, й я забив два м'ячі.
- Як оціните дебют молодшого брата?
- Ваня молодець, вийшов, не розгубився, забив гол, це класно. Спочатку обговорювали, варто йому виходити на поле або ні, моя думка була позитивною, от він і вийшов наприкінці поєдинку. Я саме гол забив, а потім мене замінили. Брат забив уже, коли я не грав, тож разом ми перебували на полі зовсім недовго. Але нічого страшного, ми з ним і так разом часто граємо на майданчику. До речі, тренуємо з ним такі подачі, після якої я сьогодні головою гол забив. Ваня подає здорово, тож відпрацьований удар головою вдалося втілити й на полі (посміхається).
- А ти сам якось особливо налаштовувався на цю гру?
- Навпаки, намагався не надто багато про це думати, щоб не перегоріти. Знав, що буде невелике хвилювання, тому, вийшовши на поле, намагався відчути м'яч, щоб у грі почуватися впевненіше. На розминці добре розігрівся та почувався нормально. Емоції? Можу сказати, що хороші. Коли ми грали попередній матч пам'яті Белькевича, Баля та Гусіна рік тому, з моменту трагедії минуло днів 10, ніхто не встигнув осмислити, усвідомити подію, я не вірив у те, що сталося, й почуття були не дуже приємними. Та й зараз, хоча й минув рік, досі до кінця не віриться.
- Коли футбольна сім'я втрачає свого члена, приходить спустошення. Ваша сім'я, напевно, це відчула в ще більшій мірі?
- Звичайно. Хоча тата часто вже не було вдома, особливо коли працював у Росії, в «Анжі». Його тривала відсутність, часом на кілька місяців у розпал чемпіонату, була звичною, але, принаймні, ми знали, що хоч він і далеко, але з ним усе гаразд, і рано чи пізно він повернеться. А тепер його занадто довго немає.
- Враховуючи, скільки людей про нього добре відгукуються, кажуть теплі слова, Андрій Леонідович прожив хоч і коротке життя, але не марне?
- Тато, напевно, на відміну від багатьох, жив повним життям, намагаючись нічим не обмежуватися. Шкода тільки, що все так закінчилося... Зате він дійсно жив, а не існував - це важливо. І він ніколи не зупинявся на досягнутому, в його житті завжди був сенс та рух уперед, що б він не робив. Деякі втрачали себе після завершення ігрової кар'єри. А тато просто трохи змінив свої пріоритети та перебував на шляху до того, щоб стати хорошим тренером. На жаль, пропрацював недовго...
- Для вас він, напевно, був авторитетом та прикладом у всьому?
- Так, його думка була для мене найважливішою, я завжди до нього прислухався. Причому, його думка могла відрізнятися від поглядів усіх інших. Дотепер я дотримуюся його порад, чудово пам'ятаю, що він мені казав. Він завжди знав, над чим мені потрібно працювати, я це роблю й з часом відчуваю, що перебуваю на правильному шляху. Дійсно, тато був для мене найголовнішим авторитетом.
- У вас разюча зовнішня схожість, а за характером також пішли в батька?
- Так. Звісно, в чомусь ми відрізняємося, у нас могли не збігатися погляди. Але, загалом, я успадкував від нього дуже багато чого.
- Чи відчуваєш, що зараз ти головний чоловік у сім'ї, опора та підтримка для вашої родини? Мама каже, що за цей період ти помітно подорослішав та змужнів...
- Напевно, це природно. А стосовно опори - ще не зовсім, але перебуваю на шляху до того, щоб нею стати.
Світлана Полякова
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
