- Тріумф збірної у Чорногорії якось скрасив невеселі відчуття від проваленого чемпіонату країни?
- Такі перемоги завжди піднімають настрій.
Але слід розуміти, що це не кінець: нас чекають ще кілька матчів, і їх треба провести з не меншою відповідальністю, ніж у Подгориці.
- Михайло Фоменко зізнавався, що гравці «Динамо» та «Дніпра», які не виконали завдання на сезон, приїхали у збірну в непростому психологічному стані. Це і справді було настільки помітно?
- Не приховую, в пам'яті ще були свіжі невдачі клубного сезону. Але я б не сказав, що ми ходили по базі з пригніченим виглядом або уникали розмов один з одним. Так повелося, що, прибуваючи у розташування збірної, футболісти «Динамо», «Шахтаря», «Дніпра» чи «Металіста» негайно забувають, як билися один із одним у Прем'єр-лізі. Цілком можемо пожартувати, поіронізувати один над одним, але – виключно по-дружньому. Не пригадаю, щоб хтось на ці жарти ображався.
- Головний тренер національної команди розіслав у клуби листи з подякою за підготовку збірників та проханням надати їм додатковий тиждень відпочинку. На тривалості вашої відпустки це якось позначилося?
- Нам в «Динамо» і так додали цілих п'ять днів: якщо решта команди збирається у Конча-Заспі 14 червня, гравців збірної чекають 19-го безпосередньо на зборі в Австрії. Цей розпорядок був оприлюднений після закінчення чемпіонату, і ні про які зміни відтоді не повідомлялося.
- Після Подгорицької битви неважко здогадатися, який матч у минулому сезоні викликав у вас найбільш позитивні емоції. А який – найбільше розчарування?
- Я би, напевно, назвав усі ігри Прем'єр-ліги, де ми повинні були здобути перемогу, але втратили очки, яких і не вистачило для другого і тим більше для першого місця.
ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ
- Якби вам запропонували одним словом оцінити свої відчуття після чемпіонату України, яке підійшло б більше – досада, злість, смуток?
- Напевно, злість – це найбільш точне визначення. Але злість не на якісь зовнішні чинники, а на самих себе. Нам слід, розсердившись, переглянути ставлення до справи – зрештою, у нашому клубі зібрані сильні футболісти, у тому числі що виступають за свої національні збірні. Хлопці повинні розуміти, де грають: ми просто не маємо права займати третє місце.
- Я не випадково запитав про злість: у ході сезону багато ваших партнерів по «Динамо» злилися на суддівство. Ви поділяєте їхні почуття?
- Арбітри, звичайно, помилялися. Але повторюся: в першу чергу причини невдач слід шукати у собі.
- Прем'єр-ліга виступила проти збереження на майбутній сезон в суддівській бригаді двох додаткових асистентів арбітра, але виконком федерації з ними не погодився. А ви відчули користь від того, що суддів стало більше?
- Мені, чесно кажучи, байдуже, скільки їх буде – три, п'ять або сім. Наскільки я розумію, ця реформа була затіяна, аби скоротити кількість помилок. Але вчотирьох або вшістьох працюють судді – якихось особливих змін я, зізнатися не помітив.
- Цей сезон «Динамо» розпочинало з одним тренером, а закінчувало з іншим. Чи праві ті, хто каже, що коріння невдач «Динамо» слід шукати виключно в форсованій минулого літа передсезонній підготовці?
- Було б негарно всю провину перекладати на Юрія Сьоміна. З поставленим завданням не впоралися всі – і тренерський штаб, і футболісти. Ті, хто грали як за Сьоміна, так і за Блохіна. Крім того, у нас були не тільки літні, але і зимові збори.
- Тим часом Сьомін сам зізнавався, що весь сезон був поставлений на карту заради виходу в груповий турнір Ліги чемпіонів – а там хоч трава не рости. У вас самого, якщо чесно, не виникало відчуття, що пік форми, а з ним і спад настануть занадто рано?
- Та якось не замислювався над цим. Працював на зборах як звик – з повною викладкою, і не сказав би, що минулого літа навантаження у нас виявилися інтенсивніше або, навпаки, скромніше звичайних. Мені здається, вся справа у психології: ми двічі поступилися з рахунком 1:4 «Шахтарю» і ПСЖ – і хлопці втратили впевненість у своїх силах. Звичайна справа: зациклившись на одній поразці, ти ризикуєш програти знову. Ланцюгова реакція...
ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
- Але склалося враження, що спад почався не у вересневих іграх у Донецьку і Парижі, а у серпневій у Полтаві. Після поразки від «Ворскли» ви програли менхенгладбахській «Боруссії» у рідних стінах, причому суперникові було достатньо забити в кінцівці всього один гол, щоб замість вас пройти далі...
- Це також було пов'язано з психологією. Ми не сумнівалися, що виїзної перемоги із рахунком 3:1 для загального успіху буде достатньо, от і почали матч-відповідь від оборони. А коли пропустили перший гол, виникла паніка.
- У цій ситуації ви, напевно, зітхнули з полегшенням, коли Браун Ідейє відіграв один м'яч, а незабаром пролунав фінальний свисток.
- Подібне полегшення відчуваєш після будь-якої гри – навіть якщо на табло 4:0 або 5:0 на твою користь. Адже команда виконала завдання, здобула перемогу. У тій Лізі чемпіонів перед «Динамо» стояла чітка мета потрапити у груповий турнір, і якщо б нам заздалегідь запропонували перемогу в Менхенгладбаху 3:1 і поразку в Києві 0:2, що за сумою двох матчів відкривало дорогу далі, ми б, напевно, погодилися.
- Багато хто вже тоді пророкував відставку Сьоміна. А коли ви відчули, що вона неминуча?
- Моя справа – не розмірковувати на подібні теми, а працювати з будь-яким тренером, доводячи, що я гідний місця у складі. А відправляти у відставку наставника або давати людині карт-бланш – вирішувати президенту клубу.
- Чутки про те, що Олег Блохін був так розчарований грою команди у виїзному матчі з «Таврією», що прямо у роздягальні написав заяву про відставку, ви у одному з нещодавніх інтерв'ю, сміючись, спростували. А чи доводилося хоч раз чути від нинішнього тренера «Динамо» емоційне: дістали ви мене, не хочу більше з вами працювати?
- Ніколи не чув від нього нічого подібного.
- А найбільший рознос, влаштований Блохіним після матчу, пригадати готові?
- Не готовий. На пам'ять не скаржуся, але все, що відбувається всередині команди, повинно, на мій погляд, там і залишатися – для внутрішнього використання. Скажу лише, що кожен хороший наставник зобов'язаний вміти у потрібний момент як похвалити, так і накричати. Усі тренери, з якими довелося працювати у «Динамо», відмінно вміли і те, і інше. Ось тільки у силу обставин у когось це давало результат, а у когось – ні.
НАЙГІРШИЙ ТАЙМ
- Відставка Сьоміна, прихід Блохіна, важка хвороба нового наставника... Як ці події відбивалися на колективі?
- З приводу хвороби Олега Володимировича хлопці дуже переживали. Футбол футболом, але значення людського життя ні з чим не порівняти. А зміна тренерів... Це звичайний процес: один пішов, інший приходить.
Ніщо не вічне, але чого у такі моменти ніколи не буває в команді, так це байдужості. Коли тренера відправляють у відставку, гравці з нетерпінням очікують інформації: хто стане наступником.
- У який момент ви відчули, що «Шахтар» вже не наздогнати?
- Назвати вам конкретний день і годину я, звичайно ж, не зможу. Але після закінчення першого кола, мені здається, всім стало ясно, хто чемпіон.
- Гірники дійсно пішли у фантастичний відрив, але довгий час здавалося, що вже срібло-то «Динамо» не упустить. «Дніпро» із боротьби за другу путівку в Лігу чемпіонів ви вибили в особистій зустрічі на «Олімпійському». А що завадило гідно зіграти з «Металістом» у Харкові?
- Напевно, «Металіст» і перешкодив. У Харкові сформувалася відмінна команда, яка зробила в міжсезоння хороші кадрові придбання. Зігравшись, вона показала вражаючий футбол і закономірно домоглася результату. А що до нашої гри...
Першу половину ми провалили. Зіграли жахливо, видавши чи не найгірший тайм за весь чемпіонат. Але тим не менш, на перерву пішли, програючи всього один м'яч, і якби посміхнулася Фортуна – момент був і у мене, і у Брауна – ще не відомо, як би матч завершився. Але у підсумку пропустили другий гол, що нас надломив – і результат був вирішений наперед.
- За невиконання турнірного завдання на вас і ваших партнерів за підсумками сезону були накладені штрафи?
- Про це, напевно, теж неправильно було б говорити у пресі. Але якщо ви запитаєте, чи заслуговували ми покарання, відповім ствердно. Третє місце – явно не для нас.
РОЗСТАВИТИ ПРІОРИТЕТИ
- Блохін сказав на прес-конференції, що після заключного матчу чемпіонату із запорізьким «Металургом» Ігор Суркіс сказав футболістам: «У відпустці гуляйте, пийте, ніхто за вами стежити не буде».
- Згоден: у відпустці можеш дозволити собі те, що у ході сезону було виключено. Можна розслабитися, сходити на дискотеку. Футболісти ж теж люди. Але тим, хто був викликаний до збірної, звичайно, довелося почекати із радощами життя: ми розуміли, що за матч чекає нас у Чорногорії і що від нього залежить. Вірно розставити пріоритети не було складно. Що в кінцевому підсумку важливіше: «відірватися» протягом декількох днів або отримати шанс зіграти на чемпіонаті світу?
- Ви говорили, що до міжсезоння не відступаєте від режиму ні на крок. Що, якщо не секрет, із забороненого може дозволити собі у відпустці Андрій Ярмоленко?
- Можу засидітися з друзями допізна, не звертаючи увагу на час. А потім, якщо є бажання, спати цілий день.
- Минулої зими ви раптом змінили дев'ятий номер на десятий, який раніше належав Артему Мілевському. Сумнівів не виникало? Адже футболісти – люди забобонні.
- Забобони тут якраз ні до чого. Мені захотілося поміняти у футбольному житті хоч що-небудь, і я вирішив: поміняю номер. Якби Мілевський повернувся у першу команду – без вагань повернув би йому «десятку»...
- ... І взяли б «сімку», яка перейшла вам у збірній у спадок від Андрія Шевченка? Адже він, якщо не помиляюся, був у дитинстві вашим кумиром.
- Напевно, для всіх юних футболістів мого покоління Шева був зразком для наслідування. Нещодавно він, до речі, приїжджав до нас на базу в збірну і, помітивши у мене сьомий номер, з характерним почуттям гумору «притравив»: мовляв, ти у мене відібрав найцінніше... (Сміється).
- Максим Шацьких, коли його після переходу в «Динамо» стали порівнювати з Шевченко, сказав, що вважає за краще бути самим собою, а не чиєюсь копією. Але вам-то порівняння з недавнім капітаном клубу і збірної, напевно, лестило?
- У різному віці це сприймалося по-різному. Коли у вісімнадцять читав про себе, що «у "Динамо" з'явився новий Шевченко», звичайно, відчував десь всередині почуття гордості. Але дорослішаючи, приходив до тієї ж думки, що й Шацьких: все-таки краще бути оригіналом, ніж двійником, нехай навіть свого кумира. Хочу запам'ятатися публіці під своїм прізвищем - щоб з часом молодих футболістів порівнювали вже зі мною.
ДВІ ХВИЛИНИ ТИШІ
- Чи встигли відчути себе у «Динамо» і збірній лідером?
- У моєму розумінні лідер у команді повинен бути таким не лише на полі, а й за його межами. Мені ж поки зарано брати на себе таку значну роль, адже, відверто кажучи, ще є над чим працювати і до чого прагнути.
- Як батько трьох дітей допускаю, що емоції від народження сина Івана, названого на честь ваших дідів, перекрили усі переживання останнього часу. Памперси, якщо не секрет, міняти вже навчилися?
- Трохи призвичаївся. (Сміється). Без допомоги дружини поки, щоправда, справляюся не повною мірою, але Інна і наші батьки скоро доведуть мою майстерність до досконалості.
- Ви якось сказали, що для вас найкращий спосіб заснути – почитати книгу. Зараз, коли вдома маленька дитина, це оригінальне снодійне діє як і раніше?
- (Посміхається). Ну, зараз мені і книжка не потрібна – достатньо двох хвилин тиші і подушки у полі зору.
- Між закінченням чемпіонату і початком збору національної команди ви встигли відчути себе батьком, а Олег Гусєв скористався паузою, щоб відсвяткувати весілля. Він вас на торжество запросив?
- Ні. Наскільки я розумію, його весілля проходило у вузькому колі.
- Останнім часом все частіше з'являється інформація про інтерес до вас з боку солідних європейських клубів. Італійська преса стверджує, що «Мілан» має пріоритетне право на викуп трансферу Ярмоленка, а «Фіорентина» вже звернулася до «Динамо» із конкретною пропозицією. Брат Алекса Фергюсона приїжджав ще півтора роки тому до Марбельї, щоб подивитися на вас у контрольних матчах. Люди з «Реалу» спостерігали за вами під час поєдинку збірної України проти Норвегії у Валенсії. Близький до «Зеніту» агент Костянтин Сарсанія нещодавно зауважив, що Ярмоленко – саме той гравець, який зараз потрібен пітерцям. Ви якось весь цей інтерес на собі відчуваєте?
- Особисто на мене з пропозиціями поки ніхто не виходив. І взагалі, моє завдання грати і показувати хороший футбол, а якщо долі буде завгодно – шанс проявити себе у сильному європейському чемпіонаті виникне неодмінно. З президентом ми обговорювали цю тему: якщо з'явиться дійсно цікавий варіант, ми сядемо і обговоримо його так, щоб він виявився вигідний і клубу, і мені.
- Ігор Суркіс сказав, що немає таких грошей, за які він продав би вас у «Шахтар». А ви уявляєте себе в помаранчово-чорній футболці?
- Мені, якщо чесно, навіть представляти цього не хочеться, адже донецький клуб – мабуть, найпринциповіший суперник «Динамо» на внутрішній арені. І хоча є розхожа формула «ніколи не говори ніколи», тут я сумнівів якраз не відчуваю.
РОСІЙСКА ЯК ІНОЗЕМНА
- Ви говорили, що у «Динамо» отримуєте щире задоволення від життя і від футболу. Про те, в якому закордонному клубі змогли б відчувати схожі почуття, ви мені, звичайно, не скажете. Але скажіть принаймні, якими іноземними мовами володієте і які хочете найближчим часом вивчити?
- (Сміється). Розумію, про що ви. Що ж, давайте рахувати. Володію російською...
- ...Що для людини, що народилася в Пітері, цілком логічно...
- Майже півроку двічі на тиждень відвідую уроки англійської. Але не тому, що хотів би, припустимо, виїхати до Англії. Ця мова мені необхідна для загального розвитку, адже на ній говорять практично в усьому світі.
- А італійська? Іспанська?
- (Посміхається). Мені поки хоча б однією досконало оволодіти ...
* фото В.Раснера
