- Михайло Іванович не зізнався... А ти, Андрію, знаєш французьку мову?
- Лише лайливі слова.
- Тож будеш готуватися, вчити?
- Звичайно, до літа можна вивчити кілька слів.
- Чи вже усвідомлюєте, що ви – учасники чемпіонату Європи?
- Поки що важко. Звичайно, одна мрія здійснилася. Ми багато працювали, довго йшли до цього. Я дуже щасливий, що вдалося подарувати таке свято нашій країні.
- Усі вболівальники збірної України щасливі, але посивіли після цього матчу...
- (сміючись) Ми, думаю, теж. Я у дзеркало глянув – трохи постарів, уже, напевно, років на 35 виглядаю. Нервова гра. Знали, що вони побіжать із перших хвилин. Найнебезпечніше, що у цієї команди є, – стандартні положення. Ми багато порушували право біля своїх воріт, пропустили необов'язковий м'яч уже на десятій хвилині, й потім уся гра була нервовою.
- Чи відчули в перерві, що потрібно щось змінювати, або тренер вам підказав?
- Та коли ми виходили на поле, домовлялися з першої хвилини грати спокійно, не бити м'яча. Але перший тайм нам не вдався, м'яч літав, не знаю, як так можна грати... Ми так не звикли грати, було трохи незвично. У них великі центральні захисники, вони вигравали багато єдиноборств. Нам потрібно було перелаштовуватися, грати за рахунок коротких передач та контролювати м'яч, тим паче, словенці дозволяли грати у футбол.
- У другому таймі ви дотримувалися теорії, що найкращий захист – це напад? Були моменти, удари...
- Ми чудово розуміли, що якщо заб'ємо гол, то гру, загалом, буде завершено. Але вдалося забити аж на 95-й хвилині...
- Коли ви виходили вдвох з Кравцем на ворота, розумів, що Артем віддасть на тебе?
- Звичайно, вся заслуга у цьому голі Артема. Я би навіть на нього записав цей гол, якби так можна було зробити. Не поскупився, молодець. Коли ми вибігали в цю контратаку, я навіть про гол не думав, а думав лише про те, що вже йдуть останні секунди, й словенці не зможуть провести атаку. Хоча атаками це важко назвати. У них будь-який стандарт із центру поля – б'ють вперед та штовхаються. Чисто з гри вони не створили жодного моменту. Лише стандарти.
- Були побоювання, що на останніх хвилинах могло дійти до бійки...
- Ну ми же грали не на область чи район... Ми розуміли, що на кону стоїть вихід на чемпіонат Європи. Вони билися за свою країну, а ми – за свою. Нам потрібніше (посміхається)
- Чи були сили радіти після фінального свистка?
- Радіти завжди є сили. Було видно, що хлопці віддали всі сили на футбольному полі. Всі щасливі, що нарешті вдалося подолати прокляття плей-оф.
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
