Ігор Суркіс дав ексклюзивне інтерв’ю клубній телевізійній службі «Динамо Київ ТВ». Найцікавіші висловлювання Ігоря Михайловича ви зможете побачити в програмі «100% Динамо». Ми ж пропонуємо вам розкодоване інтерв’ю в повному обсязі.
Частина перша. Підсумки сезону.
- Ви, президент клубу, задоволені підсумками сезону?
- Я задоволений тим, що ми виграли все, що можна було виграти н а внутрішній арені. Ми провалили євроосінь та повинні називати речі своїми іменами – не забувати про це, але і не зациклюватись. Потрібно зробити відповідні висновки із тих помилок, яких допустились восени при підготовці, виборі тактики, стратегії у грі з тими чи іншими командами. Хотілося б, щоб команді вдалось винести певні уроки із поразок на міжнародній арені. І рухатись далі. Щоб наступна осінь послужила виправданням за минулий єврокубковий сезон.
- Повернемось на кілька місяців назад. Згадується гра з «Фенербахче», коли всі говорили, що «Динамо» досить свіже, підготовлене. І, власне, вже тоді виникали побоювання…
- Я уже тоді говорив, що мене це лякає. Тому що за останніх років десять я не бачив, щоб команда так стартувала: легко і невимушено вона виграла Суперкубок, а потім слідувала низка ігор, які ми відіграли «на одній нозі». У кваліфікації Ліги чемпіонів, пропустивши м'яч від «Фенербахче», команда буквально змела суперника. І тоді головний тренер турецького «Зіко» сказав у своєму інтерв'ю після другого матчу, що «якщо «Динамо» гратиме так і надалі, то йому під силу виграти Лігу чемпіонів.» Дійсно, вдалось добре підготувати команду, але, на мою непрофесійну думку, розрахувати форму на весь сезон не вдалось. Окрім того, послідував провал у матчі зі «Стяуа», який повалив команду до всього іншого в психологічну яму, із якої вдалось вийти лише у матчі-відповіді із румунським клубом у Бухаресті. У Румунії ми по праву зобов'язані були вигравати, але якийсь збіг обставин, можливо, судейські помилки, не дали нам можливості виграти. Також ми провели чудову гру з «Реалом» у Києві. Ми могли б продовжувати грати в єврокубках – якщо не в Лізі чемпіонів, то, принаймні, набиратись досвіду в Кубку УЄФА. І невідомо, що було б далі.
Було кілька неоднозначних матчів на внутрішній арені, ми втратили незаплановані очки. Але це говорить, у першу чергу, про силу наших суперників. Виріс, хай і ненабагато, рівень таких команд як «Металіст», «Металург» (Донецьк), «Дніпро», «Чорноморець». Непрості матчі були з «Іллічівцем», «Таврією»… Із цим командами працюють високопрофесійні тренери, немає чехарди на тренерському містку. Тому вище перераховані команди найближчим часом будуть прогресувати. Що стосується харківського «Металіста», то він взагалі піднявся на більш якісний рівень. Це й недивно. Два роки з командою працює Мирон Маркевич, досвідчений тренер із великими амбіціями, якому є що доводити. Перш за все, своєму рідному львівському краю, де він би «прийшовся до двору». Сподіваюсь, що наступного року уже три-чотири клуби, а не два, як зараз, боротимуться за чемпіонство.
- По ходу сезону Ви говорили, що Дем'яненку потрібен час, щоб «стати на ноги». Анатолій Васильович у цьому сезоні виграв усе – чемпіонат, Кубок, Суперкубок. Чи змінилась ваша думка з цього приводу?
- Будь-якій людині потрібно пройти певний шлях, який, звичайно, буде не без помилок. Але, пройшовши цей шлях, у подальшому хотілось би не допускатись допущених прогріхів. Якщо Дем'яненку вдасться проаналізувати свої помилки і не повторювати їх, я запевняю, прогрес не заставить себе довго чекати. Він виграв усе, що можна було виграти в Україні. Цей факт додає впевненості, і такий тренер уже викликає довіру в очах своїх підопічних. Я вважаю, якщо Анатолію Васильовичу вдасться зберегти той клімат, який на даний момент існує в команді, то успіхи до нас прийдуть не лише на внутрішній арені, але й у Європі.
Також він знає про те, що в єврокубках команда повинна виступили абсолютно інакше. Тобто – дати результат. Якщо команда дасть результат навіть за такої гри, за яку його не однократно критикували, то Анатолій Васильович залишиться головним тренером. Оскільки критерії оцінки футболу – це результат. Футбол цінний своїм результатом, а не участю.
- Якщо б Дем'яненко у рік 80-річчя клубу не зміг виграти щось – будь то чемпіонат чи Кубок – він би залишився тренером «Динамо» у подальшому?
- Я можу сказати однозначно, що якби Дем'яненку не вдалось виконати поставлених перед ним завдань, він би вже сьогодні не працював головним тренером клубу.
- Багато спеціалістів стверджують, що цей сезон вийшов неоднозначним як для «Динамо», так і для «Шахтаря». І переміг не сильніший. А той, хто допустився менше помилок. Ви згідні з подібним твердженням?
- Цей чемпіонат для нас було виграти престижніше, ніж багато інших . У 90-х роках ми вигравали чемпіонат за чемпіонатом, а Лобановський називав матчі на внутрішній арені не інакше як «тренування із підвищеною відповідальністю». Через ігри чемпіонату він готував футболістів тактично, фізично і команда виходила на матчі євро кубків, на які завжди робився головний акцент. Сьогодні це недопустимо, із будь-якою командою на внутрішній арені розслаблюватись не можна. Виріс рівень чемпіонату, і виграти «золото» стало значно важче. Сьогодні ми виграємо чемпіонат, маючи в суперниках такого потужного конкурента як донецький «Шахтар». У 90-ті роки цього не було і близько. Але наступного сезону, запам'ятайте мої слова, після першого кола ніхто не зможе стверджувати, що «Динамо» чи «Шахтар» виграють золоті медалі. Відчуваю інтуїтивно, що наступний чемпіонат буде набагато важчим.
- Після матчу в Одесі, де «Шахтар» грав календарний поєдинок із «Чорноморцем» (29 тур), Мірча Луческу сказав фразу, мов, «до 1012 року в Україні буде лише один чемпіон – київське «Динамо». Як ви ставитесь до подібних заяв?
- Нехай Мірча Лучческу до 2012 року програє нам усе, що можна програти, і щоб ми ставали чемпіонами. Але це лише слова. Повірте мені, такий амбіційний тренер, як Луческу, буде битись зі своєю командою не на жарт, щоб уже в наступному сезоні повернути золоті медалі до Донецька. Єдине, що забув Мірча Луческу, - це те, що «Шахтар» два роки поспіль ставав чемпіоном України. І я вітав його з цим успіхом.
- Це просто емоції?
- Гадаю, це виправдання за те, що не вдалось виграти чемпіонат. Великі тренери тим і цінні, що вони вміють вигравати, але точно так само вміють гідно програвати. До речі, Лобановський теж не вмів програвати, хоча він був великим тренером. І він часто знаходив поразкам виправдання, які можна було навіть не говорити. Луческу обирає точнісінько таку ж саму тактику – шукає виправдання перед своїми роботодавцями.
