Ігор Суркіс дав ексклюзивне інтерв’ю клубній телевізійній службі «Динамо Київ ТВ». Найцікавіші висловлювання Ігоря Михайловича ви зможете побачити в програмі «100% Динамо». Ми ж пропонуємо вам розкодоване інтерв’ю в повному обсязі.
Частина четверта
«Конфлікт інтересів»: реальність чи міф?
- Кінець минулого року знаменувався так званим «конфліктів інтересів». З часом вам удалось зрозуміти істинні мотиви тих, хто «заварив цю кашу» і чим це було вигідно для них?
- Багато було сказано про «конфлікт інтересів». Але у багатьох питаннях він немає під собою жодного підґрунтя. Немає жодних підстав звинувачувати людей у тому, чого вони не робили. Можна говорити все що завгодно, але в цивілізованих рамках, не випускаючи образ на сторінки друкованих видань в одну чи іншу сторону, спілкуючись чи знаходячи питання на всі відповіді.
В основному питання постало про суддівство матчу «Динамо» (Київ) – «Шахтар» (Донецьк). Так, сьогодні можна сказати, що кваліфікація арбітра з Португалії не відповідала рівню двох команд. Він допустився кількох помилок – не показав жовту картку Реброву, тим самим спровокувавши нервове напруження на футбольному полі. Потім вилучив Чигринського, і, можливо, уже розуміючи свою помилку, вилучив Мілевського. Київське «Динамо» збило один м'яч, коли команди грали рівними складами, і виграло ту гру. Не було жодних «підводних течій», жодних моментів, щоб звинувачувати чи то Федерацію футболу, чи то нашу команду у будь-яких «підводних» іграх або інтригах.
Приклад можу навести наступний. Минулого року, за два чи три дні до вирішального поєдинку в Києві, зателефонував Ринат Ахметов та попросив, щоб наш поєдинок судив іноземний суддя. Тоді вдалось викликати арбітра з Топ-10 арбітрів світу. Він відсудив матч чудово. Ми вигравали 2:0, але потім дозволили «Шахтарю» зрівняти рахунок. Цей результат ми могли ь назвати трагедію. Після цього в Кривому Розі в «золотому» матчі на останніх хвилинах суддя не призначив пенальті Тимощуку за гру рукою у межах карного майданчика. Яка може бути у мене, представника переможеної сторони, думка? Щось було не так? Я навіть думки такої не допускаю. Це просто помилка. Я знайшов у собі сили, привітав суперника, не дозволяючи собі жодних звинувачень. У цьому сезоні все вирішилось без додаткових нервових емоцій – за кількістю очок «Динамо» (Київ) стало чемпіоном. У футболі усі мають право на помилку – президенти клубу, тренери, футболісти і, звичайно, судді. З моєї сторони не було ініційовано так званого «конфлікту інтересів». Це було розроблено нашими опонентами. Якщо вони хочуть дискутувати з цього приводу – це сугубо їхнє особисте право.
Лише за вчинками можна судити про людину. Я думаю, що моєму братові на сьогоднішній день удалось зробити в футболі те, чого не вдавалось втілити в життя за довгі роки незалежності і чого ще довгі роки не вдасться зробити багатьом політикам. Звичайно ж, мова іде про чемпіонат Європи 2012 року, право на проведення якого Україна виграла разом із Польщею. Багато хто може говорити, що ми хочемо в Європу. Зробити ж реальні кроки можуть не всі. Незручно хвалити свого брата, але на 90 % це його заслуга. Якщо нам удалось втілити в життя такий глобальний проект, то невже не можна сісти за стіл переговорів і вирішити усі хвилюючі питання? На зібранні президентів клубів ми говорили, що будемо робити все можливе для розвитку українського футболу, для підняття його престижу та рівня. Але ця нарада нагадала мені торгування базарної бабки – усі один одного звинувачують у нечесному проведенні боротьби, підкупі суддів тощо. Зрозумійте, президенти, які знаходяться за кермом професійних клубів, повинні сідати та солідно вирішувати всі питання. Зараз нам розповідають, що наступна зустріч президентів через «конфлікт інтересів» неможлива. Але якби на столі лежали гроші для розподілу поміж командами-учасницями вищої ліги, то президенти, певен, без ФФУ і ПФЛ самі б зібрались та вирішили, як поділити ці гроші. Цього всього немає. Над чим повинна працювати Професіональна футбольна ліга? Не підігрівати конфлікт, а, навпаки, - гасити конфлікт. Оскільки створена ця організація нами і існує за наші кошти. Ті, хто там працюють, бачать себе великими людьми в футболі. Але вони не зробили нічого в футболі, не вклали жодного долара. А, живучи за наш рахунок, вони тільки підігрівають цей конфлікт.
Про ліміт на легіонерів
Я хочу повернутись до історії з легіонерами. Хоча я сам був проти легіонерів, залишаюсь солідарним із донецьким «Шахтарем». Я не беру до уваги інтереси керівника донецького «Металурга» - це істерики людини, яка знаходиться десь там, на Заході, яка, не пройнявшись нашими ідеями, нашим менталітетом, намагається керувати своїм клубом на відстані. Я такого ще не бачив, щоб людина не бачила живцем інфраструктуру свого клубу! Та на самокаті уже можна було доїхати з Іспанії, якщо боїшся літати літаком! Але сьогодні я говорю про два клуби – «Динамо» та «Шахтаря». Ми – провідні клуби України. І у нас досить велика кількість кваліфікованих іноземних футболістів. Я проти того, щоб зменшилось число легіонерів на футбольному полі. Точнісінько так само, як і донецький «Шахтар». Я наводжу свої доводи, наставник національної збірної Олег Блохін наводить свої – виникає здорова дискусія. А хто першим підняв питання про скорочення легіонерів на полі? Професіональна футбольна ліга! Тільки вона хотіла заробити собі дешевий авторитет, запропонувавши цифру «9». Так краще вже взагалі не запроваджувати подібний ліміт. Тоді нам удалось відкласти це рішення на рік. Після цього було прийняте рішення – 8 легіонерів. Якби ПФЛ не ініціювала тоді ліміт на легіонерів, не хотіла б заробити дешевий авторитет в очах уболівальників – питання про легіонерів не постало би взагалі. Це найболючіша тема для київського «Динамо». Якщо ви візьмете список футболістів, то побачите, що у нас є хороші кваліфіковані українські гравці. Але їх не так уже й багато. І на сьогоднішній день ми не повинні сваритись. Потрібно просто сісти за стіл переговорів та спільно вирішити, як підняти наш чемпіонат на новий якісний рівень.
