8 червня 1985 року київське «Динамо» в рамках чергового туру союзної першості приймало чинних чемпіонів країни - «Зеніт». «Синьо-біло-блакитні» в 1984 році вибороли перше і єдине для себе золото чемпіонату СРСР, випередивши «Спартак» і «Дніпро», тоді як київське «Динамо» фінішувало незвично низько - на 10-му місці.
Але в наступному сезоні розклад у турнірній таблиці кардинально змінився. Тепер команда під керівництвом Павла Садиріна демонструвала непереконливі результати і до свого вересневого дебюту в Кубку чемпіонів йшла в нижній частині заліку (а завершила чемпіонат-1985 - на 6-му місці). У той же час підопічні Валерія Лобановського повернулися на звичні домінуючі позиції, лідируючи в чемпіонаті та до моменту зустрічі з «Зенітом» проводячи 8-матчеву безпрограшну серію.
У київському матчі, що зібрав понад 53 тисяч глядачів на трибунах Республіканського стадіону, чинні чемпіони Союзу трохи менше години успішно протистояли киянам, які набрали хід. На 52-й хвилині Олег Кузнєцов потужно пробив по воротах «Зеніту», отримавши пас від Володимира Безсонова, і Олександр Заваров, скориставшись тим, що воротар Михайло Бірюков не зміг зафіксувати м'яч, добив круглого з гострого кута в сітку воріт. Гостям удалося відразу зрівняти рахунок - ворота Михайла Михайлова вразив нападник ленінградців Сергій Дмитрієв.
Однак на більше гравців «Зеніта» не вистачило - підопічні Валерія Лобановського помітно перевершували суперників за рівнем функціональної підготовки. Через десять хвилин Андрій Баль перевів м'яч із правого флангу на лівий, звідки Василь Рац у високому стрибку головою послав круглого в сітку, а незабаром Олександр Заваров закріпив успіх киян, оформивши дубль.
Як відзначала спортивна преса тих часів, секрет ефективної гри динамівців Києва полягав у тактичному та технічному розмаїтті в організації гри, мобільності всіх ліній команди, симбіозі досвідчених виконавців і змужнілої молоді. Короткочасні спади в грі та результатах швидко долалися за рахунок чітко спланованого тренувального процесу та згуртованості команди.
«Стрижнем цієї гри, як і в колишні славні роки київського «Динамо», є висока мобільність усіх без винятку футболістів, що дозволяє їм створювати чисельну перевагу і в наступі, і в обороні. Які б маневри не здійснювали групи гравців, базуються вони на швидкості, на випередженні суперника, на прагненні загострити ігрову ситуацію, змусити команду суперників діяти в екстремальній обстановці, при дефіциті часу та простору.
Цей футбольний «форчекінг» змушує суперників поспішати, приймати найпростіші ігрові рішення, які «лежать нагорі» і тому легко прочитувані киянами, змушує помилятися та втрачати м'яч», - резюмував автор тижневика «Футбол-Хокей» Олександр Башкатов.
Слід зазначити, що через півроку, в листопаді 1985-го, саме в матчі з «Зенітом» в Ленінграді кияни оформили своє 11-те чемпіонство СРСР, за два тури до фінішу ставши недосяжними для суперників.
Чемпіонат СРСР-1985. 14-й тур
«Динамо» (Київ) - «Зеніт» (Ленінград) - 3:1 (0:0)
8 червня 1985 року. Київ, Республіканський стадіон. 53 400 глядачів.
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Балтача, Яремчук, Дем'яненко, Рац, О.Кузнецов, Баль, Заваров, Бєланов (Яковенко, 57), Блохін (Михайличенко, 88).
«Зеніт»: Бірюков, Давидов, Степанов, Баранник, Вєдєнєєв, Ларіонов, Захаріков (Чухлов, 66), Желудков, Комаров (Дмитрієв, 46), Мельников, Клементьєв.
Голи: Заваров (52, 68), Рац (64) - Дмитрієв (53).
Попередження: Степанов (36, удар суперника по ногах).
