Голова динамівської делегації у німецькому Кельні та тренер команди «Динамо» U14 Юрій Ястребінський, а також тренер воротарів Володимир Іконніков і гравець «Динамо» U14 Ярослав Харкевич під час першого тренування у Кельні поспілкувалися із місцевими ЗМІ:
Юрій Ястребінський:
- Я вже понад 25 років працюю у дитячому футболі, а у ДЮФШ «Динамо» - з 1999-го року, це великий термін. 23 роки я віддав цьому славетному українському клубу і пишаюся тим, що ми представляємо його у нашій країні та за її межами. Хочу висловити велику вдячність Німеччині, керівництву ФК «Кельн», представникам місцевої влади міста за те, що вони не байдужі до долі наших хлопців.
Хочу відійти від стандартів і штампів та просто сказати про те, що мене вразило, про почуття, які переживаю. Коли я дивлюсь на небо і бачу літак, знаю, що тепер мені не треба ховатися, адже це не ворог, який прийшов загарбати нашу країну, а люди просто летять у справах, на відпочинок та насолоджуються життям.
За час війни повітряна тривога у Києві тривала близько 515 годин – це той час, який вкрали у наших дітей. Наші футболісти та тренери – патріоти своєї країни, свого клубу, і ми зробили все можливе, щоб наші хлопці, яких ми тренували протягом останніх 5-6 років, зберегли свою команду та не пішли до інших клубів. Кожен мав вибір, але переважна більшість – 80-90% - залишилися в «Динамо». Це стало можливим у тому числі, і завдяки нашим партнерам, друзям з Німеччини та небайдужим людям.
Зазначу, що на початку війни один із хлопців з нашої команди – Ярослав Харкевич - разом зі своїми братами сам зробив відео про російську агресію, яке він монтував. Тож війну наші діти добре відчули, хоча ми стараємося, щоб вони були більше зосереджені на футболі.
Володимир Іконніков:
- В України ситуація зараз дуже важка. У нас триває війна, тому напруження велике, але ми тримаємося. Хлопці тренувалися, наскільки це було можливо. Наші футболісти сильні духом, ми намагаємося іти тільки уперед та віримо у нашу перемогу на всіх фронтах.
- Які умови для тренувань у вас були у Києві?
- Коли почалася війна, керівництво «Динамо» зробило усе, щоб хлопці з клубної академії виїхали у безпечні місця, і там тренувалися. А протягом травня, червня та липня футболісти поверталися в Україну та працювали на нашій дитячій базі. Але ви ж розумієте, що постійні повітряні тривоги та напруження, пов’язане з ними, мали великий вплив на дітей.
До Німеччини ми приїхали трьома командами. Хлопці, які вже були за кордоном, мають до нас тут приєднатися, щоб усі гравці знову могли бути разом.
- Які перспективи у вас були в Україні, якби не з’явилася пропозиція із Кельна?
- Було б дуже важко. Крім питань безпеки, у нас не проводиться чемпіонат України серед дитячо-юнацьких команд, немає офіційних матчів. Навіть на звичайні тренування гравцям дуже важко налаштовуватися та концентруватися через війну. Крім того, батьки постійно хвилювалися за життя та здоров’я своїх дітей.
- Як сприйняли новину про запрошення «Кельна»?
- Дуже позитивно. І батькам спокійніше, і тренерам легше, коли і вони, діти, можуть зосередитися на тренувальному процесі. Наше завдання, в першу чергу, зберегти психологічний стан хлопців та їхнє футбольне майбутнє. Тому, звісно, ми дуже вдячні за таку можливість.
- З якими почуттями ви вийшли в суботу з автобуса, коли приїхали до Кельна?
- Зраділи, що, нарешті, доїхали, адже дорога була довгою, що опинилися у безпеці, що життю та здоров’ю нічого не загрожує. Багато розмов, думок щодо того, як тут усе буде. Ми дуже вдячні, що нас тут дуже тепло прийняли, пішли назустріч та створили комфортні умови. Їхали з хорошим настроєм та бажанням показати, що ми українці і пишаємося цим. Можливо вдасться щось перейняти у ваших тренерів та поділитися своїм досвідом. Приємно, що вже два дні живемо без сирен повітряної тривоги, хлопці можуть виспатися, спокійно відпочити та зосередитися на футболі. Вони не мають кожного дня стикатися із війною, тому цей приїзд – можливість захистити їх від цього жаху. Будемо працювати далі та йти до нашої перемоги.
- Які ваші плани на наступний тиждень?
- Сподіваюся, ми зможемо повноцінно тренуватися та проводити контрольні матчі. Повернемося у звичний тренувально-ігровий ритм, адже ми приїхали сюди, насамперед для того, аби зберегти наш дитячо-юнацький футбол.
Ярослав Харкевич (спілкувався англійською мовою):
- Якою була твоя реакція, коли дізнався, що можеш поїхати до Німеччини?
- Я був дуже щасливий, адже розумів, що уся команда збереться разом, що ми будемо тренуватися у безпеці та у мирних умовах, без сирен. У Києві ми щодня мали заняття, але часто їх переривала повітряна тривога. Коли ми її чули, доводилося іти в укриття, сидіти там годину або дві. І як після цього можна продовжувати тренування, якщо усі думки про те, чи в безпеці батьки, рідні та близькі люди.
- Що відчуваєш зараз, коли знову можеш спокійно тренуватися та знову зосередитися лише на футболі?
- Емоції найприємніші, бо, коли розпочала війна, усі хлопці з команди роз’їхалися хто куди, по різних містах та країнах. А зараз ми знову усі разом, можемо працювати та проводити час разом, відключити голову та трохи відволіктися від війни.
- Які маєш плани на майбутнє? Чого прагнеш досягти?
- Ми всі хочемо показати, що Україна – сильна нація. Зараз у нас важкі часи, але, сподіваюся, вони не триватимуть довго. Бажаю, щоб кожен з нас став хорошим професійним футболістом, грав за першу команду «Динамо» або за європейські топ-клуби.
