Протягом останніх п'ятнадцяти років складена переважно з гравців київського «Динамо» збірна представляла СРСР у міжнародних матчах. Які б не були успіхи «Спартака» або «Дніпра» у внутрішньому чемпіонаті, все одно для іноземців «Київ» залишався синонімом радянського футболу.
Мундіаль, що пройшов із 8-го червня до 8-го липня 90-го року на території Італії, не став виключенням. На Аппенінах київське «Динамо» представляло одразу дев`ять гравців. А враховуючи відбірковий етап – цілих одинадцять.
На одному диханні
За форматом на чемпіонат світу в Італії могли потрапити 24 команди. Оскільки італійці (як господарі) та аргентинці (як переможці попереднього турніру) кваліфікувалися туди автоматично, вакантних путівок залишилося лише 22.
Аби отримати одну з них, підопічні Валерія Лобановського у відбірковому раунді мали помірятися силами зі збірними Австрії, Туреччини, НДР та Ісландії.
На цьому етапі збірна СРСР поступилася лише одного разу. Сталося це у виїзному поєдинку проти команди НДР. Проте в Києві за присутності 100 000 глядачів радянські футболісти впевнено реваншувалися, перегравши німців із рахунком 3:0.
Збірну Туреччини підопічні Лобановського переграли двічі. У Сімферополі за присутності 28 000 глядачів турки були переможені з рахунком 2:0, а у Стамбулі вже, де за перебігом подій спостерігало 45 000 шанувальників футболу, господарі поступилися мінімально – 0:1.
З ісландцями наша команда двічі розписала мирову нічию – 1:1. У дуелі зі своїми головними конкурентами, австрійцями, підопічні Лобановського у Відні зіграли у нічию – 0:0, а в Києві за присутності 100 000 уболівальників перемогли з рахунком 2:0.
Загалом у відбіркових матчах Валерій Лобановський задіяв дев`ятьох динамівців. Жодного матчу не пропустили Олег Протасов та Геннадій Литовченко. До того ж, обидва гравці забили на цьому етапі по три м`ячі. На один поєдинок менше провів Олексій Михайличенко, відзначившись при цьому двічі. По шість поєдинків зіграли Василь Рац та Олег Кузнецов. По чотири рази на полі з`являлися Володимир Безсонов та Олег Лужний, двічі футболку збірної одягли Віктор Чанов та Анатолій Дем`яненко.
Великі надії, велике фіаско
На груповому етапі фінальної частини чемпіонату світу команда СРСР у суперники отримала збірні Камеруну, Аргентини та Румунії.
У стартовому поєдинку 9-го червня в італійському місті Барі за присутності 42,900 глядачів на арені «Сан-Нікола» підопічним Лобановського протистояли румуни. Зі стартових хвилин на поле вийшло п’ятеро динамівців: Володимир Безсонов, Олег Кузнецов, Василь Рац, Геннадій Литовченко та Олег Протасов.
На 66-й хвилині Іван Яремчук, замінивши одноклубника Литовченка, збільшив кількість представників «біло-синіх», які зіграли у тому поєдинку, до шістьох. Сам поєдинок завершився перемогою румунів із рахунком 2:0.
Чотири дні потому на стадіоні «Сан-Паоло» в Неаполі за присутності 55,759 шанувальників футболу збірна СРСР зустрілася з чинними чемпіонами світу – аргентинцями.
Із перших хвилин на поле вийшло троє представників київського клубу – захисники Безсонов та Кузнецов (у якості капітана) та форвард Протасов, якого на 75-й хвилині замінив ще один киянин – Литовченко.
За шаленої підтримки неаполітанських уболівальників, які обожнювали нападника аргентинців та місцевого «Наполі» Дієго Марадону, чинні володарі Кубка Світу двічі розписалися у воротах суперника, при цьому не пропустивши жодного разу.
Програвши стартові два поєдинки, в останньому турі збірну СРСР влаштовувала лише розгромна перемога над Камеруном, який, до слова, на той момент уже забезпечив собі вихід до наступного раунду. Також задля виходу до 1/8 фіналу радянським футболістам потрібно було сподіватися на те, що Аргентина та Румунія не зіграють між собою у паралельному поєдинку внічию.
18-го червня на вже знайомому стадіоні «Сан-Нікола» в місті Барі за присутності 37,300 глядачів підопічні Лобановського виходили на поле, аби виконати хоча б те, що залежало від них. Із перших хвилин у збірній СРСР грало четверо динамівців: Кузнецов, Дем’яненко, Литовченко, Протасов, до того ж Анатолій Дем`яненко вивів команду в якості капітана. Після перерви у гру замість Литовченка вступив Яремчук. Сам же поєдинок проходив під повним контролем збірної Союзу.
На двадцятій хвилині поєдинку динамівець Олег Протасов відкрив рахунок у зустрічі. За дев`ять хвилин збірна СРСР рахунок подвоїла, а після перерви забила ще двічі. Втім, розгромна перемога не допомогла радянським футболістам, адже аргентинці та румуни таки розіграли мирову нічию, яка влаштовувала обидві команди, та не дозволили команді Лобановського продовжити боротьбу за корону світового футболу.
Ось так завершився останній матч збірної СРСР на світових футбольних турнірах.
Гра долі
Після італійського Мундіалю Володимир Безсонов разом зі своїм одноклубником Віктором Чановим переїхав до ізраїльського «Маккабі». Але, на відміну від екс-голкіпера «Динамо», надовго на Землі Обітованій не затримався, адже повноцінно грати йому завадила стара травма. 14-го січня 1991 року він повернувся до Києва й новий сезон уже розпочав у якості тренера в ДЮФШ «Динамо».
Пізніше він працював із ЦСКА (Київ), національною збірною Туркменістану, ФК «Харків», «Дніпро» (Дніпропетровськ).
Дочка Володимира Безсонова Ганна теж пішла у великий спорт та досягла видатних успіхів у художній гімнастиці.
Уродженець німецького міста Магдебург Олег Кузнецов у 90-му році також залишив київський клуб, перейшовши до шотландського «Рейнджерс».
Дебютував на Британських полях дуже успішно – у першій же грі чемпіонату його було визнано найкращим гравцем команди. Але вже в наступній грі на 20-й хвилині після поштовху у спину впав на коліно та порвав зв'язки. У підсумку сезон для Кузнецова завершився.
Наступний сезон майже повністю відіграв, а в наступні два виходив на поле рідко. У сезоні 1994/95 грав у ізраїльському «Маккабі», куди його брали під Лігу чемпіонів, але клуб не пройшов кваліфікацію. У 1995-му повернувся до України та провів 11 матчів за «ЦСКА-Борисфен», після чого через загострення травми спини завершив ігрову кар’єру та зайнявся тренерською діяльністю.
У сезоні 2008 року був помічником Олега Блохіна у футбольному клубі ФК «Москва», з яким до цього протягом кількох років спільно працював у збірній України.
Із 2010-го року працює з юніорськими збірними України різних рівнів.
Анатолія Дем'яненка називали футболістом «із двома серцями» за його невтомну роботу на лівому фланзі поля. Його активні підключення до атаки нерідко призводили до голів.
Після італійської світової першості у 1991 році уклав контракт із німецьким клубом «Магдебург». Але, погравши лише один сезон, Дем`яненко залишив Німеччину та підписав контракт із польським «Відзевом».
У 1993 році зайнявся тренерською діяльністю. Спочатку працював помічником Віктора Колотова у «ЦСКА-Борисфені», а потім допомагав Йожефу Сабо в київському «Динамо».
Із 2005 року працював головним тренером столичного «Динамо», з яким розлучився 20 вересня 2007 року за обопільною згодою. Разом із командою створив «золотий» дубль у 2007 році та був визнаний найкращим тренером України (2007). Але перемоги у внутрішній першості поєднувалися з поразками на міжнародній арені.
Після «Динамо» працював із азербайджанським «Нефтчі», узбецьким «Насафом» та луцькою «Волинню».
Ще один участик ЧС-1990 Василь Рац наприкінці 90-го року вирішив залишити київське «Динамо».
У січні 1991-го року він мав вирушити до Будапешта, проте у новорічну ніч у нього стався напад паралічу – оніміла ліва половина тіла, й півтора місяці він провів у лікарні. За деякий час Рац усе ж поїхав до Угорщини та прибув у розташування «Ференцвароша».
Після численних медобстежень уклав із клубом контракт на 2,5 роки. Дебютував у складі лише влітку 1991-го. Рац зізнавався, що у нього була відсутня координація, м'яч у ногах не тримався, а від єдиноборств він постійно падав. Повних матчів в Угорщині він практично не грав. Відчуваючи велику відповідальність перед клубом, Рац розірвав контракт в односторонньому порядку.
Після завершення кар’єри гравця Василь Рац почав займатися бізнесом.
У 2007-му році отримав тренерську ліцензію Pro та почав працювати помічником Йожефа Сафо в «Динамо».
Із 31-го жовтня до 26-го листопада 2011-го року став виконуючим обов'язки головного тренера «Оболоні». Але через проблеми зі здоров'ям невдовзі був змушений залишити свою посаду, після чого поїхав лікуватися до Угорщини.
Після блискучого сезону Геннадій Литовченко у 1990-му році переїхав до Греції, де протягом трьох років відіграв 80 матчів за пірейський «Олімпіакос».
Потім по одному сезону відіграв за ФК «Бориспіль» та австрійську «Адміру Ваккер». Провів 7 матчів за кіпрський «АЕЛ» та півсезону за одеський «Чорноморець», після чого завершив ігрову кар’єру.
Із 1996-го року на тренерських посадах. Більше працював як помічник, у різні часи допомагаючи Володимиру Безсонову, Олегу Тарану та Юрію Калитвинцеву.
Як головний тренер працював із «Кривбасом», «Металістом», ФК «Харків» та «Динамо-2»
Півзахисник Іван Яремчук не став виключенням і після 90-го року залишив «Динамо». Після від`їзду з Києва виступав у різних європейських клубах. Серед них німецькі «Блау-Вайсс» та «Герта», ізраїльський «Хапоель» та чеський «Богеміанс».
Завершив же кар’єру на батьківщині, у 97-му погравши за «Ворсклу», роком пізніше – за «Прикарпаття».
За словами самого Яремчука, граючи в Німеччині, він полюбив азартні ігри в казино та за 15 років програв близько мільйона доларів. Окрім футболу, Яремчук захоплюється більярдом. У цьому виді спорту має звання майстра спорту та є призером чемпіонату України 1998-го року.
Після київського «Динамо» Олег Протасов майже десять років відіграв у Греції, захищаючи кольори місцевих клубів «Олімпікос» (Пірей), «Верія», «Проодефтікі» та «Панелефсіакос». У перерві між виступами на Елладі провів сезон за японську команду «Гамба Осака».
Тренерську кар’єру розпочав у тому ж таки «Олімпіакосі». Після цього керував кіпрським «АЕЛом» та румунською «Стяуа». Потім повернувся до України й два сезони був головним тренером «Дніпра». З 2008 го до 2009-го року працював у Росії, Греції та Казахстані. Останнім місцем роботи Протасова стало мінське «Динамо».
Голкіпер Віктор Чанов потрапляв до заявки збірної СРСР на три чемпіонати світу. Але зіграти зміг лише в одному матчі – проти збірної Канади у 1986 році.
Після світового форуму в Італії 31-річний воротар залишив київське «Динамо» та переїхав до Ізраїлю, де протягом чотирьох років захищав кольори місцевих клубів «Маккабі» з Хайфи та «Бней Ієгуда». У 1994 році Чанов повернувся до Києва, де протягом одного сезону пограв за «ЦСКА-Борисфен», після чого й повісив бутси на цвях.
Молодий та амбіційний захисник Олег Лужний через пошкодження змушений був пропустити фінальну частину чемпіонату світу, хоча у відбірковому циклі був одним із основних виконавців у схемах Валерія Лобановського.
Дуже швидко він став основним захисником «Динамо» й після блискучої гри в Лізі чемпіонів звернув на себе увагу європейських грандів. Арсен Венгер був особисто зацікавлений у придбанні українця й у 1999-му Лужний став другим після Шевченка представником «команди-зірки», хто перейшов до топ-клубу Європи. В «Арсеналі» захисник провів чотири роки та зіграв 75 поєдинків.
Після цього українець провів сезон у «Вулверхемптоні» та був граючим тренером латвійської «Венти», після чого й завершив ігрову кар’єру. Виступав за збірну України, зіграв за неї 52 матчі, але так і не потрапив до фінальної частини чемпіонатів світу та Європи. Лужний був капітаном збірної України 39 разів, що є національним рекордом.
Як тренер із 2006-го до 2012-го року працював у київському «Динамо». Двічі (у 2007 та 2010 рр.) виконував обов’язки головного тренера клубу.
У сезоні 2012/13 був головним тренером сімферопольської «Таврії».
Отримавши травму плеча в товариському матчі проти Ізраїлю, Олексій Михайличенко не зміг поїхати на чемпіонат світу в Італії. Але згадаємо, що він суттєво допоміг збірній СРСР вибороти путівку на світовий форум, провівши у відбірковому циклі сім поєдинків та відзначившись двома голами.
Після чемпіонату світу Михайличенко перейшов до італійської «Сампдорії», де провів один сезон, забив при цьому три голи та виграв із клубом Серію А. Наступного року переїхав до Шотландії, де почав виступати за «Рейнджерс». Там він відіграв чотири сезони (тричі ставши чемпіоном країни), зігравши 110 матчів та відзначившись у них 20-ма голами.
Із 2002-го до 2004-го року був головним тренером київського «Динамо». Потім три роки працював із молодіжною збірною України, з якою вийшов до фіналу чемпіонату Європи.
Із 2008-го до 2009 року керував національною збірною України. Потім повернувся до системи київського «Динамо». На даний момент Олексій Михайличенко є спортивним директором нашого клубу.
Вихованець грузинського футболу Ахрик Цвейба став ще одним динамівцем, який хоч і не провів жодного поєдинку у відборі на світову першість 90-го року та у фінальному турнірі, проте Валерій Лобановський постійно викликав його до лав національної команди та серйозно на нього розраховував.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
