На іншому кінці світу чудовий за підбором виконавців колектив, очолюваний досвідченими тренерами Гавриїлом Качаліним та Миколою Гуляєвим, серйозно претендував на медалі. Але всі карти сплутав чвертьфінальний матч із господарями, в якому радянські футболісти поступилися та вибули з боротьби. Таким чином, у 1962 році було повторено результат чотирирічної давнини.
Стовідсотковий результат у кваліфікації
Відбірковий турнір збірна СРСР пройшла, немов на одному диханні. До групи разом із Радянським Союзом увійшли Туреччина та Норвегія. У Москві команда Качаліна спочатку перемогла Туреччину 1:0, а згодом розгромила норвежців 5:2.
Потім прийшов час виїзних матчів, і в них у гравців нашої колишньої країни жодних проблем не виникло. В Осло Норвегію було бито 3:0, а в Стамбулі Туреччину 2:1.
Набравши вісім очок, СРСР із першого місця вийшов до фінальної частини Кубка світу. Друге місце в групі посіла Туреччина, третьою фінішувала Норвегія. Хоча в 1961 році київське «Динамо» показувало чудову гру, вперше у своїй історії ставши чемпіоном країни, до участі у відбірковому турнірі нікого з гравців «біло-синіх» залучено не було.
До Чилі на одному крилі
25 травня 1962 року збірна СРСР вилетіла до Південної Америки, зупинившись у місті Арика, де команда мала провести всі поєдинки групового турніру.
Варто сказати, що туди радянська команда долеліла не без пригод, як згадує київський динамівець Віктор Серебряников.
- До Америки вилетіли з Лісабона. Летіли вночі - так легше, кажуть, океан долати. Дорога далека - дай, думаю, посплю. Прокинувся від галасу. Молодята з Бразилії, які поверталися з весільної подорожі Європою, сварилися та виривали один у одного рятувальний жилет. Подивився я в ілюмінатор, а в нашого «Боїнга» відвалилося крило (це потім я дізнався, що це пілоти одну з турбін «відстрелили»). Паніка! Я - до туалету. Зачинився там. Думаю: впадемо в океан, а там акули, відкусять ноги, а кому я такий футболіст буду потрібен? Зараз, розумію, смішно, а тоді не до сміху було, саме так і думав. А літак летить і летить - і все донизу. Нарешті, за 20 хвилин сідаємо. Приземлилися на американській військовій базі Санта-Марія. Пам'ятаю той політ до дрібниць, недарма кажуть, що у страху очі великі.
У дебютному матчі нашим співвітчизникам протистояла команда з дружнього блоку – Югославія. Завдяки голам Іванова та Понедельника СРСР переміг 2:0. У цьому матчі взяв участь київський динамівець Віктор Каневський.
Потім СРСР зіграв результативний матч із Колумбією 4:4, причому впродовж матчу футболісти в червоних футболках вели 3:0. На поле також під №15 вийшов Каневський (на фото у верньому рядку другий праворуч).
Варто зазначити, що цей матч став для капітана «Динамо» останнім на турнірі в Чилі. У наступних двох поєдинках він на полі не з'являвся.
Щоб продовжити виступи на Кубку світу, в завершальному матчі групового турніру СРСР достатньо було зіграти внічию з Уругваєм. Команда Качаліна навіть перевиконала план, завдяки забитому Івановим м'ячу на передостанній хвилині зустрічі вирвавши перемогу 2:1. Таким чином, перемігши у двох матчах та зігравши одного разу внічию, СРСР із першого місця вийшов до 1/4 фіналу.
Суперник у цьому раунді був, мабуть, одним із найсерйозніших. Хоча гра збірної Чилі не була еталоном футболу того часу, підтримка рідних уболівальників надавала сили команді Фернандо Рієри на неймовірні звитяги. Вже на 10-й хвилині Ліонель Санчес ударом зі штрафного відкрив рахунок. На 27-й хвилині Численко відновив рівновагу, але лише на дві хвилини. Рохас на 29-й хвилині знову вивів свою команду вперед. Грати залишалося трохи більше години, але, незважаючи на всі зусилля радянських футболістів, «пробити» глуху оборону чилійців їм не вдалося.
Таким чином, із представників «Динамо» (Київ) брав участь у Кубку світу лише Каневський, провівши два матчі. До Чилі у складі делегації також поїхали Йожеф Сабо та Віктор Серебряников, але на поле вони так і не вийшли.
Гра долі
Ось як складалася подальша доля динамівців Києва, яким було довірено представляти честь великої країни в Чилі.
Нападник Віктор Каневський був основним гравцем киян аж до 1965 року, залишивши команду та разом із Валерієм Лобановським перейшовши до «Чорноморця».
Після завершення кар'єри став тренером, зробивши вагомий внесок у розвиток футболу в Україні. Але через горезвісну «п'яту графу» не міг працювати на повну силу – йому просто не давали цього робити.
У підсумку, пройшовши нелегкі випробування долі, в 1988 році Віктор Ізраїлевич разом із родиною емігрував до США. У передмісті Нью-Йорка Каневський відкрив власну футбольну школу, за першої можливості навідуючись до рідного Києва.
Йожеф Сабо у складі «Динамо» став чотириразовим чемпіоном СРСР (1961, 1966, 1967, 1968 рр.) та дворазовим володарем Кубка СРСР (1964, 1966 рр.). У 1962 році на Кубку світу Сабо не зіграв, зате чотирма роками пізніше в Англії сповна компенсував цей пробіл.
Після того, як залишив київське «Динамо», провів сезон 1970 року в луганській «Зорі», а потім у складі московського «Динамо» дістався у 1972-му році фіналу Кубка володарів Кубків УЄФА.
Завершивши кар'єру гравця, став тренером. У радянський період працював із луганською «Зорею», СКА (Київ), «Дніпром» (Дніпропетровськ).
Начальник «Динамо» Київ (1992, 1993). Віце-президент «Динамо» Київ (2000-2004). Чемпіон України 1994 та 1996, володар Кубка України 1996 та 2005. Очолював національну збірну України. Заслужений тренер України. Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ (1999), ІІ (2004) та І (2011) ступенів.
В останні роки працює на телебаченні в якості футбольного експерта.
Віктор Серебряников у складі «Динамо» п'ять разів ставав чемпіоном СРСР, двічі вигравав Кубок СРСР. У 1962 році Віктор Петрович на Кубку світу не зіграв, зате з лишком компенсував цей пробіл у 1966 та 1970 роках.
Повісивши бутси на цвях, він, за власним зізнанням, залишив після себе в клубі гідну заміну. «Мені Дід (головний тренер команди Віктор Маслов) казав: «Усі колись підемо. Тому думай, хто буде грати після тебе». Я йому: «Володя Веремієв». Маслов не підпускав його до основи. Мовляв, фізично не готовий. Але не все фізичні кондиції вирішують. У Веремієва світла голова: він міг віддати пас туди, куди потрібно, метрів на 30-35. А це для півзахисника багато значить».
Тренував у 70-х роках без особливого успіху «Фрунзенець» (Суми) та «Ниву» (Підгайці).
Кавалер орденів «За заслуги» III (2004) та II (2011) ступенів.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
