Італія – 1990
За два роки до Чемпіонату світу збірна СРСР, очолювана Валерієм Лобановським, успішно виступила на ЧЄ-1988. Цей турнір став одним із найкращих в історії збірної СРСР. Ніколи до цього і ніколи після збірна не перемагала за час одного фінального турніру так багато чемпіонів світу або віце-чемпіонів. На Євро-88 у ФРН були переможені Нідерланди, Англія, Італія. Ці звитяги довели правильну стратегію тренерів і відмінний підбір футболістів. «Срібло» на чемпіонаті Європи (у фіналі поступилися Нідерландам після голів Гулліта та ван Бастена) стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних із 1972 року. Як і за два роки до того (на ЧС-1986) Валерій Васильович зробив ставку на перевірених гравців. З 11 умовно «основних» (що зіграли більшість ігор) футболістів вісім представляли київське «Динамо».
За рік до світового форуму свій прощальний матч провів Олег Блохін – збірна СРСР зіграла внічию 3:3 зі збірною світу на київському Республіканському стадіоні. А напередодні ЧС-90 Валерій Лобановський заявив, що, незалежно від результатів, він відмовиться від подальшої роботи в СРСР і покине країну.
У відбірній групі радянська збірна посіла перше місце, випередивши Австрію, Туреччину, НДР та Ісландію. У фінальній частині суперниками команди Валерія Лобановського по групі стали Аргентина, Румунія та Камерун.
У стартовому матчі радянська збірна розчарувала не тільки результатом, поступившись Румунії з рахунком 0:2, але і грою. На команду обрушився шквал критики з боку вітчизняної преси, збірну звинувачували у відсутності «швидкості, потужності, сили, гнучкості мислення». «Зганьбилися», «Можна гірше, але гірше вже нікуди» - з такими заголовками виходили провідні видання країни. Один з асистентів Валерія Лобановського в збірній Юрій Морозов звинуватив підопічних у «тактичному авантюризмі». Тренерський штаб, зокрема, зазнав критики за підбір складу, адже деякі гравці не мали належної ігрової практики, а також тактики на гру.
Два голи у ворота явних фаворитів зустрічі, один з яких із пенальті, забив Маріус Лекетуш. Місцеві італійські ЗМІ, крім румунського форварда, виділяли арбітра зустрічі, уругвайця Карделліні, який призначив пенальті за гру Хідіятулліна рукою за межами штрафного майданчика, після якого рахунок було відкрито. Валерій Лобановський на прес-конференції ні словом не обмовився про помилку арбітра:
«У першому таймі наші футболісти виконали всі установки й могли забити два-три м'ячі. Якби ми реалізували хоча б одну з цих можливостей, гра пішла би зовсім по-іншому. У другому таймі наші гравці керувалися не розумом, а емоціями. Образно кажучи, вони втратили голову. По 7-8 гравців вибігали в атаку, втрачали м'яч, і це давало можливість румунам постійно проводити гострі контратаки. Після перерви тактичну установку ніхто з наших футболістів не виконав».
Збірній СРСР належало нелегке завдання: потрібно було брати очки в матчі з аргентинцями з Дієго Марадоною у складі. Матч відбувся в Неаполі, де аргентинцям була забезпечена підтримка трибун – крім багатотисячної торсиди вболівальників, які прибули з-за океану, симпатії місцевих уболівальників із цілком очевидних причин були на боці команди Дієго Марадони, який уже протягом шести років виступав за «Наполі».
У цій зустрічі арбітр знову результативно помилився не на користь збірної СРСР – на 11-й хвилині шведський суддя Фредрікссон не призначив очевидний пенальті у ворота Аргентини за гру Марадони рукою у своїй штрафній. На початку другого тайму Фредрікссон вилучив із поля Безсонова. До того моменту збірна СРСР уже поступалася в один м’яч. У другому таймі аргентинці вміло довели матч до перемоги з рахунком 2:0, що означало примарні шанси на вихід до плей-оф для радянської збірної.
Проте, команда Валерія Лобановського зробила все від себе залежне і здивувала всіх в останньому турі, здобувши в Барі необхідний результат, який залишав команді надію. СРСР розгромив із потрібним рахунком 4:0 команду-відкриття мундіалю – збірну Камеруну, яка перемогла у стартових турах і Румунію, і Аргентину. До слова, Камерун очолював радянський тренер Валерій Непомнящий. Однак ця перемога не принесла путівки до 1/8 фіналу – у паралельному матчі в Неаполі Аргентина з Румунією зіграли внічию, яка влаштовувала обидві команди для виходу з групи.
Звичайно, Аргентину більше влаштувала б перемога, аби не виходити з третього місця і не зустрічатися з Бразилією на стадії 1/8 фіналу. Проте, бразильців Марадона і компанія здолали, у результаті діставшись до фіналу мундіалю, у якому поступилися збірній ФРН. А збірна СРСР, що розігралася лише в третьому турі, змушена була покинути останній у своїй історії Чемпіонат світу вже після групової стадії.
Представники київського «Динамо» у заявці збірної на ЧС-1990:
Віктор Чанов - 0 матчів
Володимир Безсонов - 2 матчі
Олег Кузнєцов - 3 матчі
Анатолій Дем'яненко - 1 матч
Василь Рац - 1 матч
Геннадій Литовченко - 3 матчі
Іван Яремчук - 2 матчі
Олег Протасов - 3 матчі, 1 гол
