103 ріки тому, 5 вересня 1921 року народився Олександр Севідов, головний тренер київського "Динамо" у 1971-1973, який привів киян до чемпіонства у 1971 році. У цей день пропонуємо пригадати біографію знаменитого наставника динамівців.
Є ціла серія фотознімків "мандрівник у часі" – давні світлини, на яких нові покоління вирізняють людей, зодягнених ніби не по моді. Мовляв, як вони, такі, потрапили на ці чорно-білі фотографії? Вони зовсім інакші, ніж усі навколо. Таке ж враження справляв у радянському футболі та культурному просторі Олександр Севідов. Завжди в елегантних костюмах із краватками, підкреслено ввічливий і вільний у бесіді з пресою, меломан із великою колекцією платівок від живої класики джазу до Blondie та Стіві Уандера – він був єдиним і неповторним у когорті радянських тренерів, а поставивши його поруч із Масловим чи ще кимось із «пролетарських» тренерів із неповною шкільною освітою справді можна було ненароком повірити мандри у часі чи переселення душ. Та хто ж він такий? І яку роль відіграв в історії першої клубної команди майстрів київського «Динамо»?
Народився Олександр Севідов 5 вересня 1921 року в Москві. Внук Сан Санича, відомий музикант Антон Севідов, розповідав: «Наші предки, пра-прадіди Севидови, приїхали з Сербії. Потім вони осіли в селі Богородьске. Зараз це Москва, поруч з Лефортовим – станція метро Преображенська. Там, на цвинтарі, похоронені всі мої родичі Севидови».
У 15-літньому віці юний Севідов починав грати в московській команді «Старт», будучи дуже перспективним гравцем. Далі були казанське «Динамо» (1939), московський «Харчовик» (1940), мінське «Динамо» (1941) та «Крила Рад» (1942-45). У цій скромній московській команді, яка не так довго виступала на найвищому рівні, Олександр відзначився 10 м’ячами в 16 зустрічах, пізнав перший досвід міжнародних зустрічей. Із «Крилець» вийшли такі футболісти, як Сімонян, Гомес, Коршунов. Рівень Севідова підкреслює той факт, що його часто запрошували в збірні команди та розширені списки клубів на міжнародні зустрічі – як у 1945 році, коли Саша в складі ЦДКА виїхав у ігрове турне в Югославію (в заключному матчі забив у ворота «Црвени звезди»). Він ішов крок у крок із провідними тодішніми футболістами.
Велику кар’єру прогнозували й Севідову. У 25 років, після воєнних лихоліть, він потрапив у «Торпедо» до тренера-самородка Віктора Маслова (ось він, перетин двох у майбутньому головних тренерів київського «Динамо»). Той готовий був ставити ставку на молодого новачка, награвав його в складі потужної атакувальної лінії, яку очолював великий Пономарьов. Але в одному з матчів (у Ленінграді проти місцевого «Динамо», в боротьбі з місцевим футболістом Аловим) Севідов зазнав тяжкої травми, від якої так і не оговтався – провівши ще кілька років у спробах відновитися, він завершив виступи вже у «Локомотиві», за який так і не зіграв жодного матчу. Провівши всього 29 матчів у чемпіонатах СРСР (13 голів).
Син О.О.Севідова, нині вже також покійний Юрій Олександрович Севідов, залишив пронизливі спогади про ті тяжкі часи: «Саме в той момент, коли батька з вокзалу доставили додому, я грав з хлопцями у дворі і бачив, як принесли батька на носилках. Було йому тоді всього 25 років, але, незважаючи на всі спроби, повернутися на футбольне поле він так і не зміг. Батька з «Торпедо», щоправда, не відраховували два роки, надавали якусь матеріальну підтримку, проте ми дійшли до повної убогості. Батько, наприклад, ходив у черевиках для катання на ковзанах, а мама змушена була піти працювати в артіль, де виготовлялися калоші. Щодня їй доводилося мати справу з клеєм, що призводило до частих головних болів, а в кінці життя вона взагалі страждала через втрату пам'яті. Батько вступив до школи тренерів, і в 1949 році йому дуже пощастило: за облігаціями державної позики він виграв 50 тисяч рублів і зміг закінчити навчання, а мама припинила працювати в артілі».
Борис Аркадьєв, великий радянський тренер-практик і теоретик футболу, називав Севідова гармонійним гравцем.
«Фізично сильний, швидкий і маневрений, впевнено почував себе в комбінаційній грі, володів сильним ударом», – таку характеристику форвард Севідов отримав від сучасників. У футболі, як і в житті, важко говорити категоріями «якби» та «можливо»,але ми не маємо підстав не довіряти оцінкам тодішньої преси та спогадам футбольних зірок 50-х, які одноголосно твердили – Севідов у післявоєнні роки був одним з найперспективніших молодих форвардів СРСР.
Можливо, радянський футбол втратив хорошого гравця, але він здобув непересічного тренера. Олександр Олександрович у неповних 30 років прийняв свою першу команду – скромний колектив «Зеніт» (пізніше – «Труд») із міста Ступіно Московської області. Молодий тренер швидко привів команду до перемоги в чемпіонаті області й вивів її в першість РРФСР. «Труд», виступаючи на вищому рівні, здобув перемогу в своїй зоні, у 1953 році – третє місце, а в 1954 році – виграв фінальний турнір всеросійської першості, отримавши право виступати серед команд майстрів Класу «Б».