Сьогодні виповнюється 85 років із дня народження футболіста першого «золотого» складу київського «Динамо» Володимира Щеголькова.
У київському «Динамо» за всю його багаторічну історію виступало багато яскравих майстрів. Але і серед них є зірки, імена яких уболівальники футболу різних поколінь завжди згадують із захопленням. Володимир Шегольков, безперечно, один із них.
Долі футболістів київського «Динамо» першого «золотого» складу не схожі одна на одну. Але один із найоригінальніших життєвих шляхів пройшов Володимир Щегольков.
НЕ ГРАБУЄМО, А КОЛЕКЦІОНУЄМО
У Радянському Союзі київське «Динамо» часто називали неофіційною збірною України. Таке образне визначення достатньо відповідає істині. Досі деякі «доброзичливці» столичного клубу нарікають на нього, що біло-сині мало не грабують інші клуби. Як реагувати на таку дурість?
У цьому випадку доречно згадати діалог основоположника МХАТу Станіславського зі Сталіним. Одного разу тиран не без підступності поставив режисеру питання, яке могло мати для того сумні наслідки: «Чи правда, як мені доповідають, що ваш МХАТ викрадає найкращих акторів у інших театрів?». Станіславський спокійно відповів: «МХАТ не краде найкращих акторів, а колекціонує їх. Щоб ще тонше огранити їхні таланти. Щоб створити із них діаманти».
Так і у футболі. Таланти переходили до столиці з багатьох українських міст. Не останнє місце у цьому списку посідає Одеса. Микола Трусевич, Анатолій Зубрицький, Олег Макаров, Валерій Поркуян, Стефан Решко, Леонід Буряк, Анатолій Шепель (киянин за місцем народження), Юрій Роменський, Ігор Бєланов. Не загубиться у цьому славетному строю і «Щегол».
ЩЕГОЛЬКОВ – ФУТБОЛІСТ
Так, його батьківщина – Одеса. І не просто Одеса, а саме знаменита Мала Арнаутська вулиця, на якій, як запевняв незабутній Остап Бендер, виробляється вся контрабанда. Системно футболом він починав займатися пізно - в 12 років, раніше не брали через невеликий зріст. Адже міг і взагалі не піти футбольною доріжкою – до того юний Володя займався авіамоделюванням, і займався ним цілком серйозно – вигравав змагання всеукраїнського масштабу, і його наставники у цій справі серйозно припускали, що здатний моделіст цілком може вирости у справжнього авіаконструктора.
Але любов до футболу була сильнішою за інші дитячі захоплення, а «інженерна» розважливість дуже допомагала Володимиру на полі. Він завжди на мить перед іншими передбачав, і куди м'яч відлетить, і куди переміститься футболіст команди суперника. Додайте до цієї штучної якості «Щегла» фізичну силу, чіпкість, стрибучість, непоступливість у єдиноборствах. Тоді ясніше виявиться його ігровий прогрес в одеських командах: спочатку у «Харчовику», а потім у «Металургу» та «Воднику» (так тоді називався «Чорноморець»).
На 23-річного капітана «моряків» звернув увагу «Патріарх» – Микола Петрович Старостін, засновник і беззмінний керівник московського «Спартака» протягом багатьох десятиліть. На початку 60-х років у захисті та півзахисті «спартачів» стала виявлятися типова проблема всіх футбольних команд – вікова. Знамениті хавбеки червоно-білих Олексій Парамонов та Ігор Нетто і центральний оборонець Анатолій Масльонкін переступили у тодішньому футболі «критичний» вік – 30 років, і Старостін міцно замислювався про зміну поколінь. Щегольков влаштовував Миколу Петровича на будь-якій із цих позицій. Тому молодому футболісту було запропоновано і місце в основному складі «Спартака», і квартиру в Москві.
Але доля склалася інакше. Щегольков надів не червоно-білу форму, а біло-синю київського «Динамо». Причому себе Володимир бачив, як у колишні роки в одеських командах, саме в центрі поля та ближче до лінії атаки, бо, крім перелічених якостей, він умів і любив забивати голи. Але у півзахисті всі місця були зайняті гравцями зі знаковими іменами: Войнов, Сабо, Біба. Та й Турянчик тоді ще не був відтягнутий назад, до центру захисту.
Саме на цій позиції – центрбека – і зіграв Володимир у «Динамо» свій перший «чемпіонський» сезон. Але за рік В'ячеслав Соловйов вирішив перевести Щеголькова з центру оборони на правий фланг. Той не хотів переходити, чинив опір. Тоді Соловйов знайшов у розмові з ним потрібні аргументи: «Це твій шанс грати у збірній СРСР і тим самим вийти на міжнародний рівень (на той час радянські клуби ще не брали участі в єврокубкових турнірах). Сам розсуди, у центрі захисту тобі ловити нічого, там московський торпедівець Віктор Шустіков. Він вищий за тебе, потужніший, та й молодший. А правого захисника у збірній цілком можеш зіграти». І справді, тренери збірної запрошували його до своєї команди, але там він не закріпився у складі. Над ним віддали перевагу Володимиру Пономарьову з ЦСКА та Гіві Чохелі з тбіліського «Динамо».
У Києві ж за Щегольковим позиція правого оборонця була закріплена без замін і за Соловйова, і за Віктора Маслова протягом шести сезонів. Він тричі ставав чемпіоном СРСР, двічі – володарем Кубка Союзу, одного разу здобував «срібло», встиг пограти у перших матчах радянських команд у Кубку європейських чемпіонів.
Але приблизно 1967 року Маслов почав віддавати перевагу на правому фланзі оборони молодшому Федору Медвідю. Боєць за вдачею Щегольков зовсім не готовий був «гріти банку запасних». І тут його почали спокушати давні партнери з «Динамо» Валерій Лобановський та Олег Базилевич, які раніше були відставлені Масловим з основи біло-синіх, а тоді вже грали в «Шахтарі» у Олега Ошенкова. Почали спокушати, щоб довести Маслову: той помилився, «списавши» їх, а ось тепер ще й Володимира зі столичного клубу. І ось зараз у Донецьку вони всі разом можуть створити команду, яка лоскоче нерви «Діду». І Щегольков переходить до команди «гірників».
Але там все покотилося за іншим сценарієм: Базилевич отримав серйозну травму, надовго поїхав заліковувати її, Лобановський, на диво, не порозумівся з Ошенковим. Коротше, новоспечені «оранжево-чорні» носа Маслову не втерли. І Щегольков перебирається з «Шахтаря» до тернопільського «Авангарду», де й сам виступає на полі, і працює тренером. При цьому йому доводилося не лише тренувати футболістів, а й вирішувати багато адміністративних проблем команди. Так несподівано виявилися ще одні здібності «Щегла» – комерційні.
ЩЕГОЛЬКОВ ПІСЛЯ ФУТБОЛЬНОЇ КАР'ЄРИ
Тому він вкотре робить новий різкий поворот у своїй долі. На цілих 25 років йде з професійного футболу до громадського харчування. Стає досить міцним і відомим у цьому середовищі директором столичних кафе, навіть тресту їдалень. Мабуть, більше нікого з динамівців у цьому плані не згадати.
І хоча формально Щегольков далеко відійшов від футбольного життя, нечасті оцінки та судження Володимира Миколайовича про окремих гравців, про тенденції розвитку футболу, висловлені ним його давнім колегам і журналістам аж до його смерті в 2008 році, завжди були дуже точні, глибокі та об'єктивні.
Володимир Щегольков
Народився 1 червня 1937 року в Одесі. Ігрове амплуа - правий та центральний захисник. Почав грати 1951 р. в Одесі, в юнацькій команді «Харчовик». У «Харчовику», «Металургу», «Воднику» («Чорноморець») – 1955-1961 (до травня), «Динамо» (Київ) – 1961 (з червня) – 1967, «Шахтар» (Донецьк) – 1968 (до травня), «Авангард» (Тернопіль) - 1968 (з липня) - 1969.
У чемпіонатах СРСР зіграв 214 матчів, 5 голів («Динамо» – 209, 5). Чемпіон СРСР 1961, 1966, 1967; 2-й призер - 1965. Володар Кубка СРСР 1964, 1966.
У єврокубках – 10 матчів (КЄЧ – 4, КВК – 6). У «33» №2 (1965), 1967.
Помер 22 жовтня 2008 року в Києві.
Семен СЛУЧЕВСЬКИЙ, «Футбольний клуб»
