— Відразу після переходу до «Динамо» ви казали, що вже за півроку опануєте російську мову. Але на інтерв'ю прийшли разом із Бериславом Станоєвичем. Два роки не вистачило для того, щоб опанувати мову?
— (Каже російською). Ні, я добре розмовляю. Але, коли спілкуюся з медіа, то трохи нервуюся, а з друзями можу поговорити нормально. Ви же зрозуміли, що я зараз сказав?
— Тим не менш, багато легіонерів, приїжджаючи до України, навіть не збираються вчити мову. Перед вами мовне питання не стояло?
— Ні, такого точно не було. Звичайно, відразу мені було важко, але тоді тут був Вукоєвич. Кожного разу, коли потрібно було говорити, я його просив сказати, що мені потрібно. Тому мені було просто вчити. І ось зараз я з друзями добре розмовляю, але коли камери, то соромлюся. А що стосується вивчення мови, то російська багато в чому схожа на хорватську, тому в мене не було особливих складнощів із мовою. Але коли кажу на камеру, то трохи соромлюся.
— Ви же зірка! Невже навіть коли вболівальники просять автографи або просять сфотографуватися, теж ніяковієте?
— Яка я зірка? Я нормальна людина. Вболівальники? Ні, з ними я завжди відкритий та готовий до спілкування.
— До речі, вболівальники назвали вас одним із найкращих гравців «Динамо» в матчі з «Челсі». На ваш погляд, нічия з лондонцями — хороший результат або по грі можна було розраховувати на більше?
— Далі Берислав буде допомагати нам спілкуватися, добре? (Віда переходить на хорватську). Можу сказати, що головний тренер та хлопці залишилися задоволеними і грою, і результатом зустрічі з лондонцями. Звичайно, ми могли забити на останніх хвилинах, але в роздягальні була дуже хороша атмосфера. Було видно, що всі задоволені. Ми вдячні глядачам за те, що вони прийшли, підтримали нас, і ми впевнені, що ми їх не розчарували.
— Коли вам сказали, що будете грати в основі, та ще й зліва в захисті?
— Перед грою, на тренуванні. Коли ми обговорювали тактику, Ребров ще не вирішив на 100%. А вже перед самою грою він мені сказав, що я буду грати лівого захисника.
— Як почувалися на цій позиції?
— Насправді, для мене не проблема грати ліворуч, праворуч або в центрі. Комфортно почуваюся на будь-якій позиції в обороні. Єдине, я не шульга, й мені трохи легше діяти праворуч. Але для блага команди, для того, щоб був результат, я готовий грати де завгодно. Моя перша задача на будь-якій позиції – зупинити суперника, не дозволити йому проводити атаку.
— Сергій Ребров після гри сказав, що задоволений тим, як ви підключалися до атак. Була установка більше підключатися до атак або в першу чергу потрібно було не дозволити зіграти Вілліану?
— Персонально з кимось грати я не мав. У першу чергу, нам потрібно було зіграти компактно, й кожен гравець захищав свою зону. Я знав, що на моєму фланзі буде грати Вілліан. Він дуже хороший, швидкий гравець. Але я думаю, що добре зіграв— закрив бразильця, й у мене була можливість підключатися до атаки.
— Якби був здоровий Браніслав Іванович — це було би складніше робити?
— Це Дерлісу Гонсалесу було б важче грати.
— Як ви почувалися на фланзі разом із Гонсалесом? Страхували один одного?
— Так, звичайно. Ми з ним добре ладнаємо. Є проблема в тому, що він лише прийшов до команди, не знає мови, майже не розмовляє англійською, й це трохи заважає. Але ми добре зіграли на фланзі. І я сподіваюся, що він від матчу до матчу буде додавати.
— Жозе Моуріньо сказав після матчу, що наприкінці поєдинку у його команди було неоднозначне відчуття. З одного боку, хотіли забити, але й нічия в Києві їх цілком влаштовувала. У гравців «Динамо» були схожі почуття?
— Звичайно, ми дуже хотіли виграти, адже грали вдома. Але «Челсі» — дуже сильна команда, чемпіон Англії. У цьому сезоні вони почали трохи слабкіше, але це не свідчить про те, що у Жозе Моуріньо погана команда. Так, у нас були шанси на перемогу. Було три практично стовідсоткових моменти, але м'яч не йшов у ворота. Але були моменти й у «Челсі», коли м'яч влучав у стійку, поперечину. Тож нічия, загалом, закономірний результат.
— У «Динамо» після трьох турів групового турніру Ліги чемпіонів у активі п'ять очок. Як вважаєте, скільки потрібно здобути ще балів, щоб гарантовано вийти до плей-оф?
— Можу сказати, що ми ще не прораховували варіанти. Тому не можу сказати, скільки очок нам точно вистачить для того, щоб посісти одне з двох перших місць у групі. Найкращий варіант – готуватися від матчу до матчу й кожного разу намагатися брати очки. Коли ж прийде час підраховувати очки – буде видно, скільки потрібно для плей-оф.
«Сподіваюся, нас не виженуть із Ліги чемпіонів»
— Ви напевно чули про расистський скандал, що стався на трибунах під час матчу «Динамо» — «Челсі». УЄФА розгляне цю справу 27-го жовтня й є ймовірність, що покарання для «Динамо» може бути суворим. Обговорювали це з партнерами по команді?
— Чесно кажучи, я не бачив, що там сталося на трибунах. Безумовно, ми дуже переймаємося з цього приводу та засуджуємо подібні вчинки. Сподіваємося, що нас не виженуть через це з Ліги чемпіонів та не знімуть очки. Уболівальники мають розуміти, що їхні дії на трибунах можуть вплинути на команду, й не піддаватися на провокації.
— За кілька днів до поєдинку з «Челсі» був матч проти «Шахтаря». Що, на ваш погляд, сталося у грі з «гірниками»?
— Вважаю, це був просто дуже невдалий день для нас. Нам дуже шкода й ми переживаємо, що розчарували наших уболівальників. 3:0 — дуже великий рахунок, й у «Шахтаря» ще були моменти, вони ще могли забити. Що особливо неприємно: ми на полі були дуже незібраними, погано взаємодіяли один із одним. Ми не зіграли компактно, були великі розриви між ігровими лініями. Не можна у цьому матчі звинувачувати когось одного, в цій поразці винна вся команда.
— Після матчу Сергій Ребров жорстко пройшовся по Хачеріді, який не грав у цій зустрічі. Наставник казав про те, наскільки він незадоволений Женею, його бажанням, самовіддачею. І після цього Хачеріді блискуче зіграв із «Челсі», закривши Дієго Коста. Невже в деяких матчах Хачеріді не вистачає мотивації, настрою?
— Я би не хотів обговорювати це. Все вирішує тренер. У «Динамо» багато якісних гравців. І, звичайно, коли футболіст не грає, він може ображатися. Я теж трохи ображався, коли не вийшов на поле в матчі з «Порту». Але гравець відповідає сам за себе. Хачеріді — хороший гравець та людина. Він завжди потрібен команді. Але це рішення тренера, кого ставити до складу. Драгович, Хачеріді та я претендуємо на дві позиції, й тренеру потрібно обирати.
— Але у вас перевага перед партнерами – ви можете зіграти як у центрі, так і на обох флангах...
— Якщо чесно, я більше полюбляю грати центрального захисника. Але, як вже казав, якщо тренер скаже, то зіграю там, де буду корисний команді.
— Нічия з «Челсі» підняла настрій усередині команди?
— Думаю, так. Хоча можу сказати, що після поразки від «Шахтаря» атмосфера ніяк не змінилася. Навпаки — ми стали ще сильнішими, ближчими один до одного. Ось сьогодні на тренуванні ми й попрацювали, й пожартували, й посміялися.
— Хто найбільший жартівник у «Динамо»?
— Хачеріді, Гармаш, Драгович. Я теж поруч із ними. Петрович теж, незважаючи на те, що новенький, може підколоти. Кожен може трохи пожартувати. І це дуже важливо для атмосфери в команді.
— Ніко Кранчар, повернувшись влітку до «Динамо», сказав, що тепер, нарешті, розуміє, в який футбол грає команда. За останній час сильно змінилася гра команди?
— Думаю, так. Коли тренером був Олег Блохін, ми грали в інший футбол. Але це — нормально, коли в кожної людини є своя думка, свої погляди на життя та на футбол. У Блохіна було своє бачення гри. На жаль, ми так і не спромоглися показати це на полі. У Реброва зовсім інші погляди на футбол. Зараз пішла гра, пішли результати. З кожною грою ми стаємо сильнішими. Як наслідок – ми стали чемпіонами України, граємо в Лізі чемпіонів.
— Які головні вимоги у Сергія Реброва до підопічних?
— У кожного гравця є своя задача. Ми багато працюємо над тактикою. Все залежить від того, з якою командою ми граємо. Якщо з «Шахтарем» або з «Челсі», потрібно трохи більше закритися, зіграти компактно. А в чемпіонаті, коли ми граємо зі слабшим суперником, знаємо, що він буде захищатися у 8 гравців, тоді потрібно більше атакувати й чекати, коли з'явиться простір для швидкої атаки.
— Скільки триває теоретичне заняття?
— Усе залежить від суперника. Я, якщо чесно, не дуже полюбляю слухати теорію. Рауль, наприклад, може довго говорити. Але, звичайно, я розумію, що це йде на користь команді. Потрібно сидіти й мовчки слухати (посміхається).
— Так а хто все ж таки веде теорію: Ребров або Рауль Ріанчо?
— Вони все роблять разом, домовляються між собою. За день до гри на установці більше каже Рауль, ніж Ребров. А вже в день гри робить установку Ребров.
— Хто більше лається?
— Рауль. Він може й покричати. Він дуже емоційна людина.
— Яка установка запам’яталася найбільше?
— Я люблю більше слухати Реброва. Він менше говорить. Оголошує завдання на гру для кожного гравця — й усе.
«Грати головою мене навчив тато, він був центральним нападником»
— Помітили, що ви переважно забиваєте голи у важливих матчах – «Дніпру» чемпіонський гол, «Шахтарю»... Як це вдається робити?
— Це — нагорода за мою працю, за мою роботу. Мені здається, я краще граю, коли у команди важкі матчі.
— М'ячі, забиті головою, — ваш фірмовий почерк?
— Я же захисник, і в мене не так багато можливостей забити. Тому я завжди чекаю стандартів, щоб скористатися своїм шансом. Ребров мені завжди каже, щоб я підключався до атак. Мій тато був центральним нападником, дуже добре грав головою, й із самого дитинства вчив мене, як грати головою. Ось це гени.
— Можна сказати, що за два роки в «Динамо» ви стали сильнішими як футболіст?
— Думаю, так. Я, як людина, став дорослішим, більш зрілим. Раніше був молодий, дурний. А тут я зрозумів, наскільки важливо працювати, тренуватися, віддаватися на 100 відсотків тому, що робиш. Зараз, коли у мене є дружина та дитина, я став ще спокійнішим. У мене є лише сім'я та футбол. На дурниці немає часу.
— Хто найсильніший гравець, проти якого ви грали? І хто найсильніший на вашій позиції в Україні?
— Найскладніше було проти Криштіану Роналду. З ним зустрічався в Лізі чемпіонів, коли виступав у загребському «Динамо». Шкода, що поки не вдалося зіграти проти Мессі. Хочеться побачити, як він грає. Для мене Мессі, ніби Бог. Для мене він найкращий гравець у світі. А найкращий гравець у чемпіонаті на моїй позиції? Назву Драговича та Хачеріді.
— А хто, на ваш погляд, найкращий правий захисник?
— Даріо Срна.
— Ви добре з ним спілкуєтеся? Після матчу з «Шахтарем» поспілкувалися?
— Так, ми щодня спілкуємося. Ось після того, як вони повернулися зі Швеції, де програли «Мальме», теж розмовляли.
— І що Даріо казав про цю поразку?
— У «Шахтаря» була велика перевага, але вони не забили, а самі пропустили м'яч. Але це футбол.
— А з хорватами, які раніше виступали в чемпіонаті України, підтримуєте стосунки? Як Стріничу та Каліничу грається в Італії?
— Зі Стріничем останнім часом не спілкуємося. А з Каліничем ми у збірній можемо поспілкуватися. Калінич грав тут чотири роки, звикнув до «Дніпра», до міста. У нього дуже хороші спогади про час, який він провів в Україні. Але він вирішив зробити крок уперед, перейшов до Серії А. Він щасливий, що поїхав. Але це не пов'язано з обстановкою у країні. Якби він грав за «Динамо» або за «Шахтар», то можливо, нікуди не пішов би.
— Вас, до речі, теж відправляли до Серії А, до міланського «Інтера». Чи була пропозиція?
— Так, минулої зими було багато пропозицій. Був період, коли ми були на зборах в Іспанії, й мені по п'ять-шість разів на день дзвонили різні агенти, менеджери стосовно «Інтера». Але я навіть не замислювався про те, щоб піти. «Динамо» — це велика команда, я хотів залишитися в Україні та стати чемпіоном країни.
— А цього літа, вже будучи чемпіоном України, отримували пропозиції від інших клубів?
— Так, була одна пропозиція. Але я навіть не розмовляв ні з ким про перехід. Я щасливий у «Динамо», ми граємо в Лізі чемпіонів. Мені більше нічого не потрібно.
— Ваша родина, близькі не просили поїхати з України, коли почалася війна на Донбасі?
— Мої близькі дуже хвилювалися. Коли все, що тут відбувалося, показували по телебаченню, в Хорватії думали, що проблема набагато більша, ніж було насправді. Я же був у цей час у Києві й не відчував нічого страшного. Звичайно, я розумію, наскільки людям зараз важко. Мені дуже шкода, що все це відбувається в Україні. Тому, безумовно, коли рідні дізналися, що «Інтер» мною цікавиться, хотіли, щоб я переїхав до Італії, але я хотів залишитися.
— Івиця Пірич багато допомагає українським дітям-переселенцям. Він не звертався за допомогою до хорватів, які виступають в Україні?
— Так, я знаю, що Пірич дуже багато робить для українських дітей. Чув навіть, що нещодавно його було нагороджено державним орденом. Знаю, що в Хорватії його починання багато людей також підтримують. Але особисто до мене Івиця не звертався.
— Під час революції ви приходила на Майдан? Було бажання побачити все своїми очима, а не по телевізору?
— Так, звичайно. Я був там, бачив, скільки людей було на Майдані. Ми були разом із Огнєном Вукоєвичем.
— Чемпіонат України в останні два роки став помітно слабшим, як вважаєте?
— На жаль, це так. Але коли у країні триває війна, не може бути все добре в економіці та інших сферах. Але я не політик, не можу обговорювати ці події. Я лише сподіваюся, що в Україні настане мир та все налагодиться.
— Але чемпіонат України все одно сильніший за хорватський?
— Раніше, звичайно, рівень чемпіонату України був набагато вищим. Але зараз, коли багато сильних легіонерів поїхало, рівень знизився. Тому, як на мене, зараз чемпіонати України та Хорватії за рівнем однакові. Можливо, трохи сильніший чемпіонат України, тому що є «Динамо», «Шахтар», «Дніпро». У Хорватії також є три топ-команди – загребське «Динамо», «Рієка» та «Хайдук».
— При цьому українські гравці почали переходити до хорватських клубів. Артем Мілевський, погравши в «Хайдуку», перейшов до «Спліту». Артем Радченко та Максим Білий виступають у «Хайдуку». Вони зробили правильний вибір?
— Так, а чому ні? Я перейшов до «Динамо», хтось із України переїхав до Хорватії. Кожен обирає свій шлях.
— Хорватія — маленька країна, але у вас багато гравців, які виступають у різноманітних чемпіонатах, у тому числі в топ-клубах. У чому секрет підготовки молодих гравців у вас на батьківщині?
— Так, у нас невелика країна, але в нас багато талантів. Наші клуби існують завдяки тому, що готують гравців, яких потім можна вигідно продати та заробити.
— Що, на вашу думку, сталося зі збірною Хорватії у відборі на Євро-2016? Маючи такий підбір гравців, Хорватія лише в останній грі з Мальтою завоювала путівку до Франції. Чому?
— Так, а ми ніколи не мали легкого життя у відбіркових турнірах. Скільки я себе пам'ятаю, завжди все у кваліфікації вирішувалося в останньому матчі. Не можу сказати, з чим це пов'язано. Напевно, справа у психології. Ми завжди добре починаємо, але потім виникають якісь проблеми. Добре, що зараз вибороли пряму путівку на чемпіонат Європи.
— У відбірковому турнірі на ЧС-2018 збірна Хорватії буде грати в одній групі з Україною. Як ви сприйняли таке жеребкування?
— Я був щасливий, дізнавшись, що Хорватія потрапила з Україною до однієї групи. Буде добре, якщо виїзний матч ми зіграємо в Києві на НСК «Олімпійський», на моєму рідному стадіоні.
— Зараз на збірну України чекає черговий плей-оф – матчі зі Словенією. Як вважаєте, які шанси у нашої команди поїхати до Франції?
— Важко щось прогнозувати. Особисто я думаю, що збірна України краща й сильніша, ніж Словенія. Але в футболі буває різне. Впевнений, що на полі буде багато емоцій та боротьби. На кону стоїть дуже багато — путівка до Франції. Тому Словенія теж буде битися не на життя, а на смерть.
— Хто, на ваш погляд, зараз найталановитіший гравець у Хорватії?
— Я вважаю, що Матео Ковачич.
— Він не помилився, перейшовши з «Інтера» до «Реала»?
— Думаю, ні. Він – дуже сильний гравець, і своєю грою заслужив на запрошення від такого клубу, як «Реал». Ковачичу лише 21 рік, час працює на нього. Впевнений, що за рік-два він буде одним із основних гравців «Реала».
— А хто з молодих гравців найталановитіший в Україні?
— Одним із найбільш талановитих, на мій погляд, є Віталій Буяльський. Також Влад Калитвинцев має великий потенціал. Ще відзначу Віктора Коваленка з донецького «Шахтаря». На нього чекає велике майбутнє.
«За відкриту пляшку пива заплатив сто тисяч»
— Якщо вже зайшла мова про молодь, не можемо не запитати про те, яким ви були в юні роки. Часто робили необґрунтовані вчинки?
— Ви натякаєте на історію, коли мене оштрафували в загребському «Динамо»? Так, була справа, що казати. Хоча й не дуже люблю згадувати про це. Так, по дорозі на матч відкрив пляшку пива. Я був дуже ображений тоді, тому так вчинив.
— На яку суму вас оштрафували?
— На сто тисяч доларів.
— У «Динамо» доводилося платити штрафи?
— Ні, тут таких проблем не було.
— Яка система штрафів в «Динамо»?
— Є штрафи за запізнення, є за зайву вагу. У мене немає проблем ані з тим, ані з іншим, тому мене не штрафували.
— Ніко Кранчар багато заплатив, повернувшись до «Динамо» із зайвими кілограмами?
— (Посміхається). Ніко зараз у блискучій формі. Впевнений, що у нього буде шанс показати це на футбольному полі.
— У «Динамо» найбільше спілкуєтеся з Ніко Кранчаром та Радосавом Петровичем?
— Так, ми з ними кожного дня разом на тренуваннях, після них теж проводили час. Ходили куди-небудь поїсти, дивилися фільми, трохи в карти грали. Одним словом, балканська мафія в Києві (посміхається).
— Хто найбільш успішний в картах?
— Складно сказати. Українці грають окремо, ми окремо. У нас найчастіше виграє Петрович.
— Як часто ви спілкуєтеся з Ігорем Суркісом? Можете зателефонувати президенту, щоб він допоміг вирішити якісь питання?
— Я знаю, що можу подзвонити президенту в будь-який час дня та ночі, й він завжди допоможе. Але поки в мене не було ситуацій, щоб я цим користувався.
— У вас уже була розмова про те, щоб продовжити контракт?
— Ні, поки на цю тему ми не спілкувалися.
— Ви би хотіли залишитися в Києві або ставите мету піти до топ-клубу в Європі?
— Я Чудово почуваюся в «Динамо». Моїй дружині теж дуже подобається Київ. Тому я схиляюся до того, щоб залишитися. У мене ще два роки контракту з клубом, і я не думаю про перехід. А коли прийде час підписувати новий контракт – обговоримо це з президентом.
— Наостанок кілька анкетних питань. Є команда, якій ви би не змогли відмовити? Скажімо, якщо надійде пропозиція від «Барселони»...
— (Сміється). Ви поцілили в точку. Звичайно, хотілося би пограти в такому клубі.
— Замислювалися, ким би ви були, якби не стали футболістом?
— Ні. Я все життя мріяв стати футболістом. Слава Богу, що моя мрія здійснилася. Але коли був маленьким – хотів стати президентом.
— Яке ваше улюблене місто в Європі?
— Я багато де був, але переважно всі міста бачив із вікна автобуса. Найбільше, мабуть, подобається Париж. Влітку, думаю, знову там побуваю.
— Який продукт завжди є у вашому холодильнику?
— Завжди є сало та хорватська домашня ковбаса – кулен.
— Український борщ сподобався?
— Так, звичайно. Ще котлети по-київськи завжди замовляю.
— Найбільш пам'ятний матч у складі «Динамо»?
— Напевно, фінал Кубка України, коли ми переграли «Шахтар».
— Як ставитеся до перформансів уболівальників?
— Позитивно. Мені подобається підтримка фанів. Вона дає нам додаткові сили на полі.
— Ваша сім'я живе в Києві?
— Так, учора дружина та син приїхали. Малюку півтора місяці, але переліт він переніс добре. Тепер рідні будуть постійно зі мною.
— Ваша дружина — королева краси Хорватії. Важко було її завоювати?
— (Посміхається). Звичайно, за неї була така ж боротьба, як і на футбольному полі. За рахунок чого переміг? Я вже казав: чим складніше, тим краще для мене.
(переклад на українську www.fcdynamo.kiev.ua)
* фото А.Лукацький
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
