Євген Новак уже далеко не перший рік – у таборі київського «Динамо». Він пройшов крізь усі вікові категорії академії, потім перебував у «Динамо-3», згодом відіграв понад півсотні матчів за «Динамо-2», де тепер трудиться в статусі капітана команди. Новаку залишився лише один, можливо, найскладніший крок – опинитися та закріпитися у першій команді. Сам Євген розповів нам, що розраховує вирушити на літні збори вже з командою Юрія Сьоміна...
– Та розпочнемо з самого початку. Де і як ти починав свій шлях у грі мільйонів?
– Родом я не з Києва, а з Черкаської області, там і починав. Одинадцятирічним приїхав у Київ до академії, Лисенко Олександр Олександрович нас тут тренував. Ось так 12 років я вже мешкаю в столиці.
– А як так склалося, що тебе помітили?
– Це заслуга мого тренера, з яким я працював. Він мене привіз на оглядини, де той же Лисенко дивився і, мабуть, саме він вирішив мене залишити у футбольній школі «Динамо».
– Як жилося у Києві?
– Мені орендували квартиру, батьки приїжджали – все, як і в більшості хлопців. Потім уже було сформовано спец-клас в академії, і ми мешкали всі разом. Я застав ще стару базу, ту, на Нивках. Там тренувалися, ще не було цього комплексу, а потім за кілька років переїхали тренуватися на цю базу.
– А батьки з футболом чи просто зі спортом пов’язані?
– Ні, абсолютно.
– У дитячих та юнацьких командах ти перетинався з кимось, хто нині на високому рівні грає?
– Пам’ятаю, Кравець бігав, Зозуля з Ярмоленком, Кичак, який нині повернувся до «Динамо-2»...
– Коли ти вперше почав з’являтися на професійному рівні?
– Я пройшов традиційний шлях. Одразу після академії потрапив до «Динамо-3», яке ще тоді існувало, дебютував 2007 року, потім – «Динамо-2».
– Ось ти вже зіграв майже 70 матчів за «Динамо-2», тепер ти «ветеран», капітан, команди, але наразі тобі ще не щастить потрапити до першої команди. Чи викликався ти вже до основи, тренувався в ній? Яким вбачаєш подальший прогрес?
– Я дуже сподіваюся, що влітку поїду з першою командою на збори. Взагалі була така домовленість, що я, Парцванія та Рибалка мусили їхати з основою на зимові зборі, але там щось не склалося. Нас відправили до Санкт-Петербурга грати на Кубок Співдружності, тож до першої команди ми ще так і не доїхали. «Динамо-2» для того й існує, втім, щоб футболістів до основи доводити.
– Поділися враженнями від Кубка Співдружності.
– Хороший футбол продемонстрували, десь трохи не вистачило досвіду. Врахуйте, що там грали призери чемпіонатів своїх країн, нехай і не дуже футбольних, але в них досвіду побільше було. Хоча б той «Шахтар» із Білорусі, дуже серйозний колектив. Вважаю, ми виступили гідно.
– Одного разу ти викликався у молодіжну збірну U-21...
— Я викликався туди двічі, але на полі з’явився справді одного разу. Спочатку Яковенко викликав мене на товариський матч із сербами, я вийшов у заключній частині поєдинку. Недавно також отримав виклик, але, на жаль, був не зовсім здоровий після ушкодження, тому проти Швейцарії на поле так і вийшов.
– Надія поїхати на чемпіонат Європи у Данії ще живе?
– Ну це не дуже від мене і залежить. Я робитиму все для цього, а тренерському штабу – вирішувати. Власне, у цієї молодіжки вже сформовано кістяк команди.
– На домашні матчі «Динамо-2» збираються, скажімо прямо, мало глядачів. Натомість на гостьових поєдинках аудиторія більша. Згадай, за якої максимальної кількості глядачів тобі доводилося виходити на поле?
– Так, на гостьові матчі чимало народу збирається. Все-таки ми – «Динамо», хоч як крути. Хоча ми й не перша команда. Ось варто лише згадати візит до Чернівців, де грали з «Буковиною» минулого тижня. На стадіоні там ледь не аншлаг був, тисяч дев’ять, мабуть. Стільки ж людей зібралося й під час гостьового матчу молодіжної збірної проти Сербії.
– А який був найсильніший твій опонент, проти якого ти виходив на поле?
– Тут відразу на думку спадає товариська гра цієї зими проти першої команди.
– Ти – футболіст універсальний. Граєш на будь-якій позиції у захисті, виходив кілька разів у опорну зону півзахисником... Де найбільш комфортно грати?
– Так, узагалі я за амплуа – центральний захисник, але в грі з «Олександрією» вийшов на лівому фланзі. Для мене це не є принциповим – де тренер скаже, там я і буду бігати. Хоча саме у центрі мені все-таки зручніше.
– Рік тому з’явилася у ЗМІ інформація, що тобою пітерський «Зеніт» зацікавився...
– Було таке. Після торішнього Кубка Співдружності підходили до мене представники «Зеніту», я їм відповів, що про це нехай розмовляють з моїм агентом. Герман Ткаченко тоді на турнірі був, Костянтин Нестеренко. Проте далі розмов справа не пішла.
– Андрій П’ятов у одному інтерв’ю сказав, що він не дуже-то й любить просто дивитися футбол по телебаченню. У нього футболу вдосталь у житті, тому проглядає він лише непересічні матчі. Ти як ставишся до перегляду?
– Ну я точно не Андрій П’ятов (сміється). Люблю подивитися європейські чемпіонати, особливо – Англію. «Арсенал» лондонський подобається, «Мілан» також.
– На «Емірейтс» чи «Сан-Сіро» не бував?
– Ні, не доводилося, на жаль. Я взагалі й у Києві на стадіон глядачем не часто ходжу. На «Динамо» не завжди є можливість сходити – буває, що в нас того часу матч у іншому місті.
– Чому, на твою думку, так важко дається перехід молодим футболістам із юнацького, молодіжного футболу до великого? Чому багато хто з них не може подолати цей бар’єр?
– У молодіжному футболі є серйозна відмінність – там ти граєш проти своїх однолітків, а тут уже відразу зрілі та досвідчені чоловіки. Тут особливо важко з фізичного боку – більше боротьби, яку треба вести на рівних. Швидкості зовсім інші також. Ось я сам по собі згадую, коли лише починав за «Динамо-3» у другій лізі, 17 років мені тоді було. Тому, до речі, якщо вибирати, краще грати за «Динамо-2», аніж за молодіжний склад, бо у турнірі дублерів грають футболісти юні зовсім, а тут уже йде справжня боротьба.
– А якщо пофантазувати й уявити, що «Динамо-2» вийшло до прем’єр-ліги. На твою думку, як би ви там грали?! Могли б гідно боротися за виживання?
– Безумовно, цілком могли б. Динамівська школа! Яка може бути кращою? Інша річ, що десь досвіду могло б не вистачити. Однозначно треба було б кілька старших гравців узяти на підсилення, дуже вже у нас склад молодий.
– Коли все-таки є вільний час, як його проводиш, які улюблені місця у Києві?
– У кінотеатр навідуюсь, у «Блокбастер» на Петрівці, з друзями кудись можемо сходити. Люблю в боулінг пограти в «Ультрамарині».
– І на останок кілька таких питань. Який твій улюблений кінофільм?
– «Сім життів». Де Вілл Сміт у головній ролі.
– Щодо музики: які вподобання?
– R’n’B, попса. Я у музиці слухаю все, крім електро та важкого року. Такі речі не для мене.
Гліб Корнієнко, ukrfootball.in.ua
