Починався шлях у світ футболу для нього на початку 80-х з дворових баталій організованих різними ЖЕКами, в одній з яких його помітив тренер ДЮФШ «Динамо» Олександр Шпаков. Той серед інших цікавих хлопців запримітив і прудкого хлопчиська, який не був на голову сильнішим за інших, але брав своє за рахунок швидкості та наполегливості. «От чому Андрій привернув мою увагу? Грали дві жеківські команди. І ось де м'яч, там і він. Азарт зашкалював! Плюс до всього його характер - упертий дивак. Якщо програвав, то ходив і нив, поки не організовувався матч-реванш!» Тренер одразу зазначив, що зарахований ним в динамівську школу дев'ятирічний хлопчик відзначається здатністю швидко схоплювати все нове.
Слід сказати, Шевченку дуже пощастило, що на його життєвому шляху в потрібний час зустрівся досвідчений наставник. Олександр Шпаков мав до того часу більш ніж десятирічний стаж роботи з дітьми, які захоплюються футболом. Працювала вибудувана ним система за принципом: природа починає, тренер направляє, практика завершує. «Що я додав Шевченку? От вони приходять і грають скрізь. А я йому визначив амплуа нападника. І як форвард він розкрився. Якби не вгадав, поставив його захисником, невідомо, що б з нього вийшло». До того ж тренер, як ніхто інший, зі своєї практики знав, що отримувати футбольні знання хоче багато хто, а от здобувати їх своєю працею, можуть далеко не всі. Шевченко був з категорії тих хто працював не шкодуючи своїх сил і йшов до своєї мети до кінця.
Однак шлях у велику гру загрожував для хлопця обірватися на самому старті, оскільки Київ занурився в трагічний період техногенної катастрофи. «Андрій позаймався півтора-два місяці, потім бахнув Чорнобиль, діти виїхали з міста, а коли заняття поновилися, Шева пропав. Я приїхав на Оболонь. Його батько запросив мене в кімнату. Потім пішли пити чай на кухню. В основному бесіда проходила там. Вони жили в квартирі на першому поверсі. Виявилося, Андрій перестав ходити на тренування, тому що тато готував його до військового училища, хотів, щоб син пішов по його стопах. Я його вислухав і сказав: «Чи завадить фізична підготовка його дитині в армії?». Батько замислився, зрозумів, що не завадить». Шева продовжив заняття в «Динамо», про що потім ніхто і ніколи не пошкодував...
З місця в кар'єр
Слід сказати, що за футбольними мірками Шевченко був справжнім вундеркіндом. З дитячої футбольної школи Андрій потрапив до «Динамо-2» минаючи третю команду. Його талант і здібності були очевидними. В основу клубу він також увірвався стрімко.
5 листопада 1994 року Шевченко вперше одягнув біло-синю футболку основної команди, яка переграла на домашній динамівській арені у матчі-відповіді 1/16 фіналу кубка України «Газовик» Комарно 2:0. 8 листопада 1994 року він дебютував у вищій лізі чемпіонату України, прийнявши участь у впевненій перемозі команди Йожефа Сабо в Донецьку над «Шахтарем» 3:1. Майже через три тижні, в морозний вечір 1 грудня, Шевченко записав на свій рахунок і перший забитий м'яч, відправлений на 36-й хвилині у сітку воріт дніпропетровського «Дніпра». Між цими іграми Шева у вісімнадцятирічному віці вперше засвітився в Європі, зігравши 23 листопада в «Лужниках» в матчі групового раунду Ліги чемпіонів проти московського «Спартака» (0:1), а вже 7-го грудня вперше відзначився в Лізі чемпіонів, забивши м'яч мюнхенській «Баварії» (1:4).
Надалі він швидко змінив свій статус із хлопця, який подає великі надії на реальну першу зірку клубу, зробивши істотний внесок у завоювання динамівцями п'яти титулів чемпіонів України (з 1995 по 1999 рр.) і чотирьох національних кубків. У цей же період прийшло і європейське визнання, адже інакше і бути не могло. Кого ж міг залишити байдужим хет-трик Андрія 5 листопада 1997 року, який поставив на коліна саму «Барсу» в її лігві на «Камп Ноу».
Андрій попрощався з київською публікою, яка так полюбила його гру в 1999-му, вирушивши за 25 мільйонів доларів, виплачених київському «Динамо» італійським «Міланом», в клуб мільярдера Сільвіо Берлусконі. Там він стане другим в історії бомбардиром, забивши 176 голів, виграє Лігу чемпіонів і отримає «Золотий м'яч» кращого футболіста Європи 2004 року. Після цього на нього буде чекати лондонський «Челсі» і недовге повернення в «Мілан».
120,000 - це багато чи мало?
27 серпня 2009 року, через десять років після свого переходу в «Мілан» Андрій Шевченко повернувся під біло-сині знамена «Динамо». Новина про те, що Шева повертається до Києва, ледь не обвалила клубний сайт, який відвідало більше, ніж 120,000 (!) вболівальників команди. Через три дні переповнений динамівський стадіон став свідком першого голу свого улюбленця в матчі чемпіонату України з донецьким «Металургом» (3:1). «Історія триває, і я дійсно дуже радий, що повернувся до рідного клубу. Десять років мого життя пройшли в різних країнах Європи, і прийшов час повернутися додому, щоб знову радувати вболівальників «Динамо», - скаже одразу після тієї гри Шева. І додасть - «Знав, звичайно, що мене люблять в Києві, але що настільки - навіть уявити не міг. Думаю, якби ми грали на «Олімпійському», і там яблуку ніде було б впасти. Можу твердо обіцяти: зроблю все для процвітання клубу і для того, щоб шанувальники київського «Динамо» отримували задоволення від гри».
Озирнись, ідучи
Три сезони проведені після повернення в рідні пенати були для динамівської сімки неоднозначними. Андрію, все ще був притаманний почерк великого майстра, але от швидкість...
Дошкуляли до того ж і травми. Повертатися на поле ставало все важче і важче, хоча Шева без страху і докору знову і знову виходив на зелений газон, намагаючись всіма силами повернути титул чемпіонів України до Києва. Загалом за ці роки Андрій, який неодноразово виводив на поле своїх значно молодших партнерів з капітанською пов'язкою, провів за «біло-синіх» в різних офіційних змаганнях 83 матчі, забивши 29 голів, тобто, вражаючи ворота суперників в середньому більш ніж один раз в кожних двох матчах!
Свій останній сезон 2011-12 Андрій витягнув, що називається на жилах, шалено бажаючи зіграти на домашньому Євро. І це у нього вийшло! Про це трохи пізніше, а поки повернемось у весну 2012-го, яка стала для Шеви прощальною у футболці рідного «Динамо». «Біло-сині», з різних причин буквально засуджені до поразки в Донецьку від «Шахтаря», зберігали все ж шанси на завоювання чемпіонського звання. Як міг вносив надію на це в динамівські серця і Шевченко. Вже в наступній домашній грі він відправив м'яч у сітку воріт полтавської «Ворскли» (14.04.12), а у виїзній зустрічі проти луцької «Волині» і взагалі забив єдиний переможний м'яч киян (22.04.12, на фото), який став для нього останнім в динамівській футболці.
Попрощався Андрій з динамівської публікою 10 травня в заключній грі чемпіонату Прем'єр-ліги проти «Таврії» (1:1), покинувши поле на 68-й хвилині, сам мабуть не знаючи, що зіграв у футболці з літерою "Д" на грудях востаннє.
Потім були феєричний дубль у ворота шведів на Євро, невиразна спроба стати політиком і обґрунтована відмова очолити національну збірну країни.
Вболівальники ж «Динамо» назавжди запам'ятають травневий день 2012-го, коли їхній кумир пішов з поля назавжди. Але в той же час Шева завжди з нами, адже якщо життєвим заслугам відповідає рівна їм слава, то час не в силах буде стерти видатні справи.
Олег Задерновський
