Була в ті часи така незрозуміла зараз структура – ФШМ (Футбольна школа молоді). Структура, як зараз модно казати: «мережева», тобто мала відділення в багатьох містах СРСР. Наприклад, головним тренером московської ФШМ був К.І.Бєсков, і там його вихованцями стали Геннадій Гусаров, Валерій Воронін, Микола Маношин, Володимир Федотов та, не повірите (!), славетний ілюзіоніст Ігор Кіо. Він був дуже перспективним футболістом, і за нього боролися кілька московських клубів, але його батько – засновник династії артистів цього жанру Еміль Кіо-старший – не відпустив сина з цирку.
У Києві «середню футбольну освіту» отримали футболісти з не меншими заслугами: Валерій Лобановський, Валентин Трояновський, Олег Базилевич та, звичайно, Андрій Біба. Так от, мабуть Андрій Андрійович не відразу став «відмінником» у цій школі, й тому спочатку, коли він грав у полі, однолітки скандували з трибун образливу кричалку: «Не м’ясо, не риба, а Андрій Біба». Але, чи то сила волі у хлопчиська була добрячою, чи то взагалі йому було притаманне саме поступальне зростання, образлива кричалка змінилася поважною: «І м’ясо, і риба – Андрій Біба!»
За наростаючою
Насправді, якщо детальніше ознайомитися з етапами його дорослої кар’єри у футболі, там помітна така тенденція – за наростаючою. Бібу (на фото другий у нижньому ряду ліворуч) було запрошено із юнацького футболу до «Динамо» ще Олегом Олександровичем Ошенковим. Він влаштовував і В’ячеслава Дмитровича Соловйова, але зауважте, якщо у «срібний» сезон 1960 року, перед першим чемпіонським, Лобановський та Турянчик грають усі 30 матчів, Сабо – 25, Войнов – 24, Каневський – 23, то Біба – 17. Він, зрозуміло, зовсім не аутсайдер, але у стартовому складі виходить трохи більше, ніж у половині зустрічей.
Наступний «золотий» сезон 1961 року: Серебряников – 29, Лобановський – 28, Сабо – 27, Базилевич та Каневський – по 26, Біба – знову 17. Зате, починаючи із сезону 1962 року, Біба не виходить у стартовому складі в лічених матчах, але й те, мабуть, через травми. Візьмемо інший показник, дуже авторитетний «Список 33-х найкращих». Там у нього теж усе за наростаючою: у 1963 та 64 роках він там на своїй позиції під № 3, у наступному – 1965 – під № 2, а в 1966 – під № 1.
До футбольних вершин
Сезон 1966 року – вершина футбольної кар’єри Андрія Біби. Він не лише посідає перше місце на своїй ігровій позиції у «33-х», він узагалі стає «Найкращим футболістом СРСР» у популярному тоді опитуванні тижневика «Футбол». Але всі ці особисті показники, звичайно, поступаються досягненням команди загалом.
У тому сезоні «Динамо Київ» уперше у своїй історії робить «дубль»: золоті медалі та Кубок країни. Стартував незабутній трирічний «золотий» період «Динамо» Маслова. А хто перший помічник на полі у тренера? Звичайно, капітан команди. Їм саме й був Андрій Біба. Маслов круто змінив і склад, і тактику гри. У «Динамо» вже не було улюбленців «соловйовського» призову: Каневського, Лобановського, Базилевича, Трояновського. Але зі «старих» у блискучій формі були і Турянчик, і Щегольков. Та й Сабо із Серебряниковим не псували картини. Але Маслов, насамперед, ставив на своїх «висуванців»: Соснихіна, Медвідя, Островського, Хмельницького, Рудакова, Поркуяна, Пузача й зовсім юних Мунтяна з Бишовцем.
Хто має бути беззаперечним авторитетом і для «дідів», і для «молодих», справжнім лідером команди? Безсумнівно, її капітан. І Біба був таким. Що його відзначало як футболіста? Чудове бачення поля робило його головним організатором атак, диспетчером. До цього варто додати його людські якості: врівноваженість та розсудливість – без них не можна керувати партнерами, не допустити знервованості й, тим паче, паніки у своїх лавах у важкі хвилини.
Високий рівень техніки та вміння віддати точну, «зрячу» передачу поєднувалися із сильними ударами з далекої відстані та нерідкими підключеннями до штрафного майданчика, які завершувалися його голами. 69 забитих м’ячів для футболіста «другої хвилі» – дуже гідний показник. Але серед його голів є один, який увійде назавжди до історії радянського та українського футболу. Це – м’яч, забитий 2 вересня 1965 року скромному північноірландському «Колрейну». Чому ж він має увійти до історії? Тому що це був найперший гол радянських, отже, й українських клубів за їхньої участі в єврокубкових турнірах.
Фірмовий знак якості
Коли Андрій подолав 30-річний рубіж, то, звичайно, дещо втратив тих швидкісних якостей, яких вимагав Маслов. Він не хотів «гріти банку». І тут стався несподіваний розвиток його кар’єри гравця: у травні 1968 року він переходить до «Дніпра». Андрія зовсім не бентежило пониження у класі – дніпряни тоді ще не грали в «еліті». Він – єдиний заслужений майстер спорту – надав тій скромній команді організованості в атаці та в обороні, він був її диригентом. І без перебільшення можна відзначити, що коли за рік першу команду – саме «Дніпро» – у своїй тренерській кар’єрі очолив Валерій Лобановський, він прийшов не на порожнє місце, оскільки фундамент командної гри там заклав граючий лідер Андрій Біба.
Сам Біба не досяг гучних успіхів на тренерському терені, хоча географію України можна вивчати за тими командами, якими він керував чи був у тренерському штабі: Київ, Сімферополь, Дніпропетровськ, Жовті Води, Горлівка, Хмельницький, Охтирка. Біба увійшов до історії українського футболу не лише як гравець, але й як один із ефективних селекціонерів. Найбільша його «знахідка» – Віктор Колотов із Казані. Перехоплення Бібою Колотова у московських клубів – окрема тема для детективних романів. Але Буряк, Дем’яненко та багато інших – теж «знак якості» роботи селекціонера Біби. Він і зараз плідно працює на благо рідного клубу, якому присвятив усе своє життя!
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
* фото із медіа-бібліотеки Олексія Новіка
