Футбольний сезон для київського "Динамо" перервався на найцікавiшому місці. Фінальний свисток арбітра в останньому матчі групового турніру Ліги чемпіонів зупинив атаку динамівців. До успіху не вистачило одного точного удару. Здається, вперше за останні роки невдача київського "Динамо" на міжнародній арені не викликала загального песимізму. Чи означає це, що провідна команда України, весь наш футбол рухаються у правильному напрямку? Про це і не тільки про це була наша розмова з Ігорем Суркісом, президентом ФК "Динамо" (Київ).
- Пане президенте, ваша команда четвертий рік поспіль не може подолати груповий етап Ліги чемпіонів. Чи не означає це, що в роботі слід щось рішуче змінювати?
- Справді, невихід "Динамо" до однієї восьмої фіналу Ліги чемпіонів є невдачею. Ми невдоволені таким результатом. Перед командою ставилися більш високі завдання, тренери та гравці мали все необхідне для вирішення цих завдань. Водночас я переконаний, що не зовсім вдалий виступ на міжнародній арені є наслідком збігу обставин, які склалися не на нашу користь. Це не означає, що не було помилок. Але ж на такому рівні футболу без помилок не буває. Скажемо так: динамівці помилилися на один раз більше за своїх суперників. Що стосується роботи клубу, то різко покращити її завдяки якомусь чарівному рецепту неможливо. Сучасний футбольний клуб - велике господарство, яке складається із багатьох структур, які ніби і не пов'язані безпосередньо з виступами команди на футбольному полі. Це господарство, ця структура забезпечує кінцевий результат, який глядачі бачать під час футбольного матчу. Всім відомі приклади того, як футбольні команди створювалися, та й зараз створюються шляхом залучення кваліфікованих футболістів і тренерів без відповідної інфраструктури. Така команда може дати результат в одній грі, у двох, трьох, чотирьох... А потім зникає з горизонту, опускається у нижчу лігу. Гроші, витрачені на таку команду, практично викидаються на вітер. Акціонери ФК "Динамо" з самого початку поставили питання по-іншому. І тепер я можу впевнено сказати, що київське "Динамо" завжди буде лідером українського футболу, завжди буде боротися за європейські кубки. Ми йдемо вірним шляхом, тим самим, яким йдуть провідні клуби Європи. Більше того, я скажу, що в окремих іграх, наприклад, в Києві з "Арсеналом" та "Локомотивом", "Динамо" показало футбол високого рівня. Саме такого, до якого ми і прагнемо. Але головне, що ми рухаємось у напрямку створення власного "динамівського" стилю гри. Можна сказати, що на відміну від багатьох команд (навіть високого європейського рівня) в "Динамо" зберігається спадкоємність ігрових принципів і тренерської школи, основи якої були закладені в 70-х Валерієм Лобановським. Якому, до речі, не так давно могло б виповнитись 65 років. Ми вдячні йому й будемо завжди його пам'ятати.
- Багато хто вважає вашi завдання заздалегідь нереальними. Кажуть, що Україна бідна держава з нерозвинутою економікою, якій ще довгі роки не наздогнати Європу. Куди нам до кращих європейських зразків!
- За такою логікою і збірна Бразилії не могла би стати п'ятиразовим чемпіоном світу. Але же вони чемпіони! Незважаючи на те, що за рівнем розвитку економіки, безумовно, Бразилія сильно відстає від європейських країн. Так можна було б думати, якби у нас не було київського "Динамо", команди, яка в усі часи боролася за найвищі місця і ставила перед собою найвищі задачі. Хіба в часи, коли динамівці здобували єврокубки, а в складі збірної СРСР обігрували кращі команди світу, у нас була якась особлива економіка, хіба тоді наші люди жили багатше за європейців? Я з дитячих років ходив на футбол і скільки себе пам'ятаю, ніколи київське "Динамо" не пасло задніх. Тут поєдналося все, і давні традиції, і талант тренерів, і майстерність футболістів. Навколо "Динамо" сформувалася переможна аура, до цієї команди приходили тільки перемагати. Інакше не було і не буде. Що стосується нашого відставання від Європи, то потрібно ж цю Європу колись наздоганяти і переганяти. Нехай першим буде футбол, за ним підтягнуться й інші сторони нашого життя.
- Чи реально це в умовах, коли практично зник масовий футбол в регіонах, не працює створена в часи соціалізму система державних спортивних шкіл, коли немає в достатній кількості ні тренерів, ні полів, ні м'ячів?
- Давайте будемо реалістами. Такого державного фінансування спорту, в тому числі й футболу, яке було в часи планової економіки, ми навряд чи дочекаємося. Федерація футболу України багато робить для розвитку дитячого, юнацького футболу, для футболу у середніх школах. Але ж ФФУ - громадська організація, яка не може змусити місцеві бюджети фінансувати масовий футбол в той час, коли коштів не вистачає на більш необхідне сьогодні. Ми теж могли б послатися на об'єктивні труднощі і не ставити перед "Динамо" високих завдань. І втратили б час. Можливо назавжди. Якщо не буде київського "Динамо" у тому вигляді, до якого всі звикли, буде втрачено зв'язок поколінь, зникнуть традиції нашого футболу, які закладалися десятиліттями. Тому в структурі ФК "Динамо" велике місце займає дитячий і юнацький футбол. В клубі є команди всіх вікових груп, від наймолодших до юнаків, які стукають у двері основного складу. Динамівська школа збирає талановитих дітей з усієї України і навіть із республік колишнього Союзу. Працюють наші селекціонери, та й самі батьки привозять до нас дітей, які мріють стати динамівцями. Кожному надається шанс, можливість показати себе тренерам. Достатньо назвати прізвища тих гравців, які були виховані в 90-ті роки в школі "Динамо" і стали, без перебільшення, футболістами європейського рівня: Шевченко, Шовковський, Дмитрулін, Федоров, Несмачний. Вражає, чи не так? Я вважаю, що єдиний шлях, який дозволить врятувати юнацький футбол в Україні, - це створення футбольних шкіл при професійних клубах, які будуть ними спонсоруватись. Але для цього, безумовно, потрібно, щоб самі клуби стали прибутковими структурами, почали заробляти гроші на ринку. Але це вже інша тема.
- Складається враження, що динамівські селекціонери частіше бувають в Африці та Південній Америці, ніж в українських містах і селах. Щораз зростаюча кількість молодих іноземців у складі другої команди "Динамо" викликає занепокоєння: чи не закриють вони дорогу українським футбольним талантам?
- А який бразилець чи аргентинець може закрити дорогу Андрію Шевченку? Справжній талант завжди буде помічений і за умови належної працездатності знайде собі дорогу. Вважаю, що у команді класу київського "Динамо" має бути висока конкуренція вже на рівні другої, і навіть третьої команди. Щоб хлопчик у сімнадцять років не вважав себе зіркою, обігруючи однолітків. Повірте, я більш ніж хто інший мрію про те, щоб в "Динамо" грали свої вихованці, гравці з України. Це і в інтересах клубу, і в інтересах національної збірної. Я ще рік тому висловився у пресі за введення обмеження кількості іноземців, виступаючих в українських командах. І не можу з вами погодитись, що "Динамо" не звертає уваги на українські таланти - чого варте лише стрімке входження в основний склад "Динамо" Олега Гусєва в цьому сезоні. В той же час ми не можемо не рахуватися з реаліями. Хіба в Англії чи в Італії погані умови в футбольних школах? Хіба там не вистачає тренерів, полів, м'ячів, футболок та трусів? Чому ж тоді лондонський "Арсенал" і міланський "Інтер", проти яких ми грали в останній Лізі чемпіонів, мають у складі по півтора десятки іноземців iз усіх кінців планети? Чому їхні селекціонери нишпорять по світу, вишукуючи футбольні таланти? І чи можемо ми на рівних сперечатися з такими командами, штучно обмеживши вибір гравців для "Динамо"? Також я хтів би додати, що ті легіонери, які приходять в "Динамо" не просто приїжджають заробляти гроші на рік-два, вони стабільно грають і стають частиною динамівської родини, як, наприклад, білоруси Хацкевич та Белькевич. Сам Валентин, який є капітаном нашої команди, неодноразово казав про те, що і після завершення кар'єри він хотів би залишитись в Києві і пов'язати свою подальшу долю з "Динамо". Тобто його досвід буде і в подальшому працювати на користь "Динамо". Я думаю, що для клуба вболівальників більш важливо, щоб легіонери були патріотами клубу, робили все, що б прогресувати разом iз ним. І саме такими є люди, які грають в "Динамо". А їх національність насправді неважлива. В цій команді є важливими тільки твої професійні і людські якості, а не запис у паспорті.
- Але ж є приклад дніпропетровського "Дніпра", в якомуграють виключно українські футболісти. Команда успішно грає в чемпіонаті України, вийшла в одну шістнадцяту Кубка УЄФА. За "Дніпро" виступає ціла група футболістів, які виявились зайвими в "Динамо". Може, не такі вони і зайві?
- Я щиро бажаю "Дніпру", тренерам і гравцям цієї команди успіхів на міжнародній арені. Дуже хочу, щоб не лише на плечах гравців "Динамо" тримався престиж України в європейському клубному футболі. "Дніпро" вийшов до чергового раунду Кубка УЄФА після того, як обіграв клуб бундесліги "Гамбург" і загребське "Динамо". Це, безумовно, успіх. Але далі на "Дніпро" чекають двобої iз кращими командами континенту. Лише тоді можна буде робити висновки. Думаю, що і в "Дніпрі" не відмовились би від гравців класу Йерко Леко, Горана Гавранчича, Валентина Белькевича чи Максима Шацьких. Я розумію так, що в Дніпропетровськ не беруть слабких іноземців. Це абсолютно правильно. Ми теж цього не робимо.
- Утримувати в робочому стані таку структуру, як ФК "Динамо", справа не з дешевих. Чи не відчувають акціонери клубу, які вкладають в розвиток "Динамо" величезні кошти, що належної віддачі немає? Особливо тоді, коли на матчі чемпіонату України в Києві приходить по півтори тисячі глядачів?
- Це запитання не стільки до мене, скільки до організаторів чемпіонату. Але спробую відповісти. Мені теж прикро бачити напівпорожні трибуни динамівського стадіону. Іноземні гравці дивуються ще більше: невже ми граємо так погано, що люди не хочуть цього бачити? Відповідь дають ігри Ліги чемпіонів, вирішальні матчі чемпіонату України, на яких стадіон переповнений. В Лізі чемпіонів ми взагалі зібрали на іграх у Києві найбільшу в Європі аудиторію глядачів. Люди хочуть бачити видовище, хочуть насолоджуватися грою. Глядача не обманеш, він завжди відчуває де можна буде побачити висококласний футбол. Справді, люди йдуть дивитися на ігри "Динамо" тоді, коли є сильний, дуже сильний суперник. Така психологія наших громадян. На яких іграх був повний стадіон при Союзі? На тих самих єврокубках, на зустрічах iз московським "Спартаком", тбіліським "Динамо", іншими командами, які претендували на перше місце і показували хороший футбол. Аншлагів на іграх, наприклад, iз харківським "Металістом", і тоді не було. Чи під силу нам підняти клас команд української вищої ліги настільки, щоб глядач хотів дивитися наші з ними ігри? Зробили сильний клуб "Шахтар" у Донецьку і одразу ж квиток на гру з цією командою став у Києві дефіцитом. Буде у "Динамо" більше сильних суперників, буде більше глядачів.
- А може, чемпіонат України не привертає масового глядача з інших причин? Хто захоче дивитись на гру із заздалегідь зафіксованим результатом чи на те, як арбітр відверто "допомагає" одній із команд? Усі знають про це і нічого не можуть вдіяти. Чи не хочуть?
- Це, безумовно, дуже складне питання. Насправді, український футбол успадкував цю хворобу від футболу радянського. Але, як це не дивно, таке трапляється й на провідних європейських чемпіонатах. Президент Федерації футболу України Григорій Суркіс не один раз закликав президентів українських футбольних клубів зібратися разом і домовитись про чесну гру. Я повністю підтримую цю ініціативу. Про що нам з ким домовлятися, коли стоїть задача перемагати у кожній грі? Але на мій погляд, цю проблему можна ефективно розв'язати, якщо футбол в Україні стане прибутковим. Я поясню свою думку: коли телекомпанії будуть купувати у клубів права на трансляції їхнiх матчів, їм, а точніше глядачам, буде потрібне видовище, боротьба, чого, звичайно, не може бути за умов "договірних" ігор. Тому ті клуби, які практикують таке, не зможуть вигідно продавати права на трансляцію своїх матчів. Це, як на мене, нормальний ринковий механізм. Клуби мають заробляти продаючи права на трансляцію. Він не дозволить повністю зняти цю проблему, але це буде великий крок вперед - футбол стане багатшим, і як це не парадоксально, чеснішим. Щодо суддівства: нашому клубу "допомога" арбітрів теж ні до чого. Та "пошана" до динамівців, яку за власною ініціативою виявляють окремі арбітри, тільки шкодить "Динамо". На європейській арені судять по-справжньому і звикати до цього гравці повинні в кожній грі національного чемпіонату. Ми ніколи не пояснювали свої невдачі несправедливим суддівством і не будемо цього робити. Хоча тільки сліпий не бачив, як два роки підряд над нами в Лізі чемпіонів арбітри просто знущалися. Особливо у вирішальних матчах.
- Керівництво "Динамо" і ви особисто не один раз висловлювались з приводу того, що для команди головне - Ліга чемпіонів, а чемпіонат України на другому місці. В Європі такі висловлювання вважаються некоректними, прийнято вважати головним змаганням власний чемпіонат.
- Погляньте на трибуни і самі побачите, який турнір у нас найголовніший. Ми реалісти, тому не можемо видавати бажане за дійсне. В чемпіонаті України у футбол справді високого класу, до гри в який ми готуємо нашу команду, з нами грає лише кілька команд. Рівень Ліги чемпіонів поки що неспівставний з рівнем нашого чемпіонату. Тому мірилом нашого успіху, мірилом нашого рівня ми і ставимо Лігу чемпіонів. Вважаю, що це нормально. Згаданий нами вище "Дніпро" міг переконатися в цьому восени. Навіть ігри стартових раундів Кубка УЄФА збирали на стадіоні у Дніпропетровську таку аудиторію, про яку там вже стали забувати. До того ж і не безплатно, як на ігри чемпіонату України.
- У розмові про київське "Динамо" не можна уникнути питання, на якому наголошують численні політичні опоненти СДПУ(О). Футбольний клуб пов'язують із партією, звинувачують політиків у використанні футболу для вирішення своїх політичних і бізнесових завдань. Що ви можете на це відповісти?
- Я особисто керую футбольним клубом і політикою не займаюся. Що стосується близьких до клубу людей, наших друзів і партнерів, то серед них справді багато членів Соціал-демократичної (об'єднаної) партії України. Нічого поганого я в цьому не бачу. Що стосується політичних справ, то політикою може вважатися той патріотизм, iз яким люди вболівають за "Динамо" в міжнародних матчах. Люди вболівають за київське "Динамо" і за Україну. Навіть лідер партії Вiктор Медведчук, незважаючи на свою високу державну посаду, зайнятість як державними так і партійними справами, відвідує найважливіші матчі клубу і вболіває як і всі ми, прихильники "Динамо". Будемо відвертими, "Динамо", на мою думку, стало певним об'єднавчим фактором в сьогоднішній Україні, в якій існує багато протиріч. Більш того, я вважаю, що "Динамо" - це дійсно народна команда, предмет гордості України, те, з чим пов'язують Україну в Європі. Жодному клубу не заборонено грати так само і викликати такі ж самі симпатії мільйонів людей. Що стосується бізнесу, то в Україні сьогодні чимало багатих і дуже багатих людей. Якщо займатися футболом так вигідно, чому вони не створюють футбольні клуби, які хоча б наближались до київського "Динамо" за своїм рівнем? Загалом я поділяю людей на футбольних і не футбольних. Футбольну людину я одразу відрізняю з-поміж інших. Iз небайдужою до футболу людиною я завжди знайду про що поговорити і знайду спільну мову. І не тільки в Україні, а й за кордоном. Позаторік мене, як президента ФК "Динамо" (Київ), обрали до ради форуму європейських клубів. Там я теж бачу футбольних людей і ми розмовляємо з ними однією мовою, нехай і через перекладача. Ті, хто розповсюджує про київське "Динамо" всілякі небилиці, ніколи не любили футбол, у них ніколи не вискакувало серце із грудей, коли наші забивали гол, їм не відоме щастя вболівати за свою команду, за свою Батьківщину. З такими людьми мені немає про що говорити і зважати на їхні домисли навряд чи варто. Якщо вже обговорювати партію СДПУ(О) і футбол, то варто згадати конкретні дії партії, а саме запровадження уроку футболу в школах України. Тільки в минулому році партією було подаровано школам 40 тисяч футбольних м'ячів. Так як по вашому, це погано чи добре, що партія не байдужа до футболу?
- А все-таки чи не можна докладніше? Про дачі в Карпатах і Криму, які ніби кращі, ніж у будь-кого.
- Клуб "Динамо" будував і продовжує будувати. Торік ми урочисто відкрили практично повністю оновлену базу на Нивках, де юні футболісти мають найкращі умови для тренування, навчання і відпочинку. Будуємо нові бази. І не тільки в Києві, а в інших регіонах країни. Все, що збудовано ФК "Динамо" (Київ), лише прикрашає навколишню природу. Збудоване нами вже, і те що ми ще збудуємо, служить і завжди служитиме українському футболу. Звісно, це приватна власність, до існування якої багато хто ніяк не може звикнути, намагаючись порахувати гроші в чужих кишенях.
- Робота президента футбольного клубу, якщо працювати серйозно, забирає дуже багато часу. Чи не збіднює це ваше життя? Окрім футболу в житті є так багато цікавого.
- Я вважаю, що мені в житті пощастило. Очолювати такий клуб, як "Динамо" (Київ), величезна честь, і я пишаюся тим, що працюю на цій посаді. Аби виправдати довіру тих, хто мене обрав, аби виправдати сподівання величезної армії уболівальників "Динамо" в усьому світі, я готовий працювати хоч цілодобово. Я радий, що в цьому мене підтримує моя родина, хоча вдома хотіли б мене бачити частіше. Футбол - це моє життя. В ньому я постійно знаходжу щось нове і вважаю, що як явище не тільки спорту, а й світової цивілізації футбол невичерпний. У футболі знайдуть натхнення ще багато поколінь. Сподіваюсь, що і через багато років київське "Динамо" буде приносити людям радість. Заради цього варто працювати.
Микола Несенюк, газета “День”
