У зв’язку із відомими подіями навколо футбольного клубу «Динамо» (Київ), президента клубу Ігоря СУРКІСА чи не щодня згадують у засобах масової інформації. Зазвичай зовсім не у футбольному контексті. Увага привертається до стосунків між акціонерами, до фінансової і господарської діяльності клубу. Згадують історію створення ЗАТ ФК «Динамо», вважаючи, що не все тоді було зроблено належним чином. Наскільки все це впливає на роботу президента клубу? З цього питання ми і почали розмову.
- Якби я сказав, що нефутбольні події навколо клубу «Динамо» не позначаються на моїй роботі, це було б не зовсім вірно. Точніше було б сказати, що я дуже не хочу, щоб увесь цей галас заважав роботі. Не тому, що я чогось боюся. Ще на початку року, коли з боку представників влади прозвучали перші заяви щодо «Динамо», я заявив, що в клубі все робиться згідно з законом, і боятися нам немає чого. Підкреслюю: якщо все буде по закону. Нехай би компетентні органи розглядали скарги, перевіряли наші документи - скільки завгодно! Але ж робиться не так. Майже щодня виникає якась нова заява, і я вимушений відповідати на нові, часто безглузді запитання. А я ж не політичний коментатор, а президент футбольного клубу. Я ніколи не займався політикою, не робив ніяких заяв, нікого не підтримував на виборах. Я займався і займаюся виключно футболом!
- А благодійність, про яку ви днями згадували?
- Благодійність - це невід’ємна частка діяльності клубу. Ми робимо це не для іміджу, а за покликом душі. Можливо, тому інформація про благодійнi акції ФК «Динамо» не доходить до мільйонів українських громадян через засоби масової інформації. Коли хтось заявить про наші нібито зловживання, то назавтра це - в усіх газетах i на всіх телеканалах. Коли ж ми допомогли нещодавно багатодітній родині, придбавши для цих людей автомобіль, то про це було повідомлено лише кількома рядками в двох-трьох газетах.
- У газетах пишуть також і про невиразну гру команди «Динамо» цієї весни, про те, що чемпіони країни виступають нині не на чемпіонському рівні.
- Пишуть правильно. Я не буду зараз повторюватись і згадувати об’єктивні причини наших невдалих виступів у весняній частині сезону. Що б не відбувалося довкола «Динамо», команда повинна в кожнім матчi показувати таку гру, якої від неї чекають уболівальники. Чому немає звичної гри і звичного результату? Якби ми це знали точно, то становище було б уже виправлене. Думаю, що до нинішнього стану справ призвела не одна причина, а одночасний збіг несприятливих обставин.
- Чи можна виділити головну?
- Головна причина в тому, що у футбол грають живі люди, а не машини чи автомати. У нас у команді достатня кількість футболістів високого класу. Але і в них можуть бути проблеми. Це і стан здоров’я, і незвичний для багатьох клімат, і психологічна готовність жити в країні, де все не таке, як вдома. І футбол у тому числі. У душу до кожного гравця не зазирнеш. Ніби всі говорили, переходячи до «Динамо», що готові до навантажень, до виконання завдань тренерів. На практиці так буває далеко не завжди. Чим можна пояснити, наприклад, утрату форми у Маріса Верпаковскіса? Згадайте, який він був торік! Як грав на чемпіонаті Європи! Тепер ображається, що не завжди потрапляє до складу. Те ж саме можна сказати практично про кожного футболіста, який сьогодні не так добре виглядає, як міг би. Шукаємо причини, розмовляємо з гравцями, тренерами...
- А може, причина в занадто великій кількості іноземних гравців? Кажуть, наприклад, що у команді мають грати виключно патріоти України. Ви з цим згодні?
- У нашій команді мають грати патріоти «Динамо». Жоден тренер не поставить до складу футболіста лише за паспортними даними. Це футбольна аксіома, але я повторю - паспортом футболіста, перепусткою на поле є його гра. Кращі клуби світу збирають футболістів, не зважаючи на їхнє громадянство. Усі знають назви цих клубів, насолоджуються їхньою грою. Чи може «Динамо» йти таким шляхом? Днями у Києві виступав великий італійський тенор Лучано Паваротті. Знаменитому співаку заплатили гонорар, і він приїхав до нас на гастролі. Але співати в нашій Національній опері постійно він, гадаю, не погодився б ні за які гроші. Так і футболісти. Мало бути видатним майстром. Треба мати бажання жити і працювати тут, в Україні. Виявляється, що не всі іноземці, яких ми запрошуємо, на це здатні. З іншої сторони, коли «Динамо» торік громило на виїзді «Шахтар», а в Лізі чемпіонів ледь не перемогло найзірковіший в світі мадридський «Реал», ніхто не згадував про занадто велику кількість іноземців у команді.
- Досі в клубі панував принцип «свій тренер - чужі футболісти». Проблеми з іноземцями були свого часу у Валерія Лобановського, потім у Олексія Михайличенка, а тепер у Йожефа Сабо. Чи немає у вас бажання спробувати зробити навпаки. Щоб футболісти були наші, а тренер «чужий»? Якщо не іноземець, то хоча б не «динамівець»?
- Ви знаєте, що ми запросили на посаду спортивного директора клубу Леоніда Буряка. Людину, яку не треба зайвий раз представляти. Ми не приховуємо, що бережемо традиції клубу, які складалися десятками років. До цих традицій, гадаю, можна привчити іноземних футболістів. У широкому розумінні - адже тепер і грузини для нас іноземці, і росіяни... Думаю, що нами далеко не вичерпаний потенціал нашого, динамівського футболу. І тому тренер команди, ким би він не був, буде зобов’язаний враховувати наші традиції. Назвіть мені фахівця, який здатний сьогодні різко підняти рівень гри «Динамо», не зруйнувавши при цьому всього, що було зроблено за сімдесят років! Я все ж таки сподіваюсь, що до успіху ми прийдемо нормальним шляхом, не руйнуючи все, що маємо досі. Я щиро бажаю, аби вихованці школи «Динамо» витіснили із складу команди іноземців, граючи сильніше за них. Щоб вони зробили це у чесній конкуренції, показавши вищий клас на футбольному полі.
- Поки що вихованці «Динамо» підсилюють інші українські команди. Чи не шкодуєте ви про те, що віддали і продовжуєте віддавати до інших клубів талановитих хлопців із «Динамо-2»?
- Життя не можна зупинити. Ми не можемо тримати в запасі сорок-п’ятдесят футболістів. Та й не моя це компетенція вирішувати кого залишати в команді, а кого продавати чи віддавати в оренду. Це - справа тренерів. Особисто я завжди щиро радію, коли наш вихованець досягає успіхів, показує класну гру. Навіть граючи проти «Динамо». Я розумію величезну мотивацію кожного футболіста, який виходить грати проти «Динамо». У грі проти нас усі хочуть стрибнути вище голови. Інколи це вдається, інколи ні. Прикро втрачати очки в іграх iз нижчими за рівнем командами. З іншого боку, це показує зростаючий рівень нашого чемпіонату. Я усвідомлюю, що часи, коли «Динамо» перемагало в чемпіонаті України «однією ногою», пройшли назавжди. Хочу, щоб це усвідомили всі гравці і тренери «Динамо».
- Ви про це говорили під час «чоловічої розмови» з командою, яка відбулася після поразки від «Металурга» із Запоріжжя?
- І про це теж. Метою розмови було краще зрозуміти один одного, разом вирішити проблеми, які є в грі команди, у ставленні футболістів до клубу, до тренерів, одне до одного. Такі розмови потрібні, вони дозволяють зняти непорозуміння і зробити висновки. Я для себе висновок зробив.
- Як це позначиться на грі команди?
- Упевнений, що ми подолаємо тимчасові труднощі, що «Динамо» вийде не просто на свій рівень гри, а на рівень якісно новий, який дозволить грати краще, ніж у минулі роки. В це вірю не тільки я, а й увесь колектив клубу. Заради цього і працюємо.
Микола Несенюк, газета "День".
