Щороку в середині травня в Києві проходять дні пам’яті Валерія Лобановського. Разом із Валерієм Васильовичем наприкінці 90-х і початку 2000-х років в «Динамо» працював нинішній президент клубу Ігор СУРКІС. Ігор Михайлович про Лобановського може розповідати годинами, ця тема для нього, мабуть, невичерпна.
- Згадую про Валерія Лобановського не тільки по спільній роботі. Ми з ним товаришували. Часто приходжу на кладовище, до його пам’ятника. Його пам’ятають не тільки за перемоги. Сьогодні в пропонований ним футбол грають найсильніші команди світу. Поки буде існувати «Динамо», про Лобановського завжди пам’ятатимуть.
- Валерія Лобановського шанують як в колі сім’ї, так і колеги…
- У нього взагалі сім’я унікальна. Немає дня, щоб дружина Аделаїда Панкратьївна не була на кладовищі чи біля пам’ятника. Інколи вони його довго не бачили, розумієте, у нього робота була така. Але він завжди прагнув бути поряд. Так і зараз, склалося враження, що він поїхав в якесь тривале відрядження. Напевно, в цій сім’ї так було прийнято. Аделаїда Панкратьївна мені нещодавно сказала: «Минуло сім років, а я до цих пір не можу повірити, що чоловіка поряд немає».
- Динамівська молодь зберігає традиції?
- Ми нікого не запрошували на сьогоднішні заходи. Хто визнав потрібним, той і прийшов. Це діти зі школи імені Лобановського, друга команда. Особливо здивувало, що Чернат і Гіоане, які залишилися в Києві, самі пришли на Байкове кладовище. Вони не так довго працювали під керівництвом Лобановського. Але значить, він їм таке дав, про що вони завжди пам’ятатимуть. Гіоане сказав, що він із Лобановським працював лише рік, але пам’ятати про нього буде завжди. Це ззовні Валерій Васильович здавався жорстким. А насправді, повірте мені, він був дуже м’якою, душевною і чуйною людиною.
- Наскільки в «Динамо» дотримуються напрямів розвитку футболу, які свого часу було взято на озброєння Лобановським?
- З упевненістю можу сказати, що стримав слово, яке давав Лобановському. Я не змінював напряму розвитку клубу, дав можливість молодим тренерам, які працювали з Лобановським, тренувати «Динамо». Але мене, як президента клубу, результати не влаштовували. Тому довелося запросити іноземного фахівця – Юрія Павловича Сьоміна. Але, цілком можливо, його вихованці зможуть все переосмислити і той же Михайличенко, Дем’яненко, Лужний, Калитвинцев і багато інших, перспективних тренерів, зможуть довести зворотне. Адже можна знати мету, але неправильно рухатися до неї.
- На ваш погляд, чи очевидний внесок Лобановського в розвиток світового футболу?
- Ви молодий журналіст (Ігор Михайлович відповідав на питання кореспондента телеканалу 1+1, - прим.), напевно ті часи не пам’ятаєте. Коли в 1988 році збірна СРСР у півфіналі чемпіонату Європи обіграла збірну Італії, її тренер зайшов до роздягальні й сказав: «Ви граєте у футбол наступного століття». У футболі не можна нічого прорахувати, але Лобановський бачив перспективу розвитку сучасного футболу. До його команд не приходили готові «зірки». Блохін, Бєланов, Шевченко стали «зірками» вже в командах Лобановського. З ними він досягав успіхів, про які ми зараз тільки мріємо. На жаль, Валерія Васильовича немає поряд із нами. Ми не можемо до цього звикнути, але маємо продовжувати жити.
- Та все ж, дух Лобановського не залишив «Динамо»…
- Повірте мені, він присутній скрізь. На нашому стадіоні, біля пам’ятника, коли Липенко оголошує вихід команд на поле. І по-іншому бути не може. Сотні тисяч людей, які сім років тому прийшли його провести в останню дорогу, це не просто так. Вони прийшли за побажанням серця. Валерій Васильович залишив нам найголовніше: віру, що у футболі, і в житті, ми здатні досягти великих перемог. Якщо будемо жити з цією вірою, перемоги до «Динамо» обов’язково прийдуть. Лобановський приносив людям радість. Ігри десятирічної давнини з «Реалом» і «Баварією» до цих пір стоять у мене перед очима. Тільки великий тренер, готуючи команду до матчу, міг говорити: «Ми не граємо проти «Реала», наше завдання – виграти турнір». Ті слова, які він знаходив, сьогодні не вдасться знайти нікому.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
