Капітан англійською Captain

Капітан англійською Captain

До 54-річчя Олега Романовича Лужного.

Він – справжнє уособлення динамівської гри, один із символів нашого клубу. «Залізний» капітан третьої великої команди Лобановського, один із тих, хто змусив повірити незалежну Україну – міжнародний успіх можливий, реальний і навіть неминучий. Віддавши «Динамо» найкраще десятиліття свого життя футболіста, Олег Лужний у поважному для гравця віці зібрав гарний урожай британських трофеїв і нагород, повернувшись на батьківщину вже з необхідним багажем для тренера. До дня народження видатного динамівця пригадуємо його яскравий спортивний шлях.

Олег Лужний народився 5 серпня 1968 року у Львові. Хоча батьки до спорту не мали відношення, особисто мама Ольга Андріївна привела маленького футболіста в спеціалізовану спорт школу «Карпат» у 1976 році. Юрій Гданський і Юрій Дячук-Ставицький, перші тренери майбутнього збірника, відразу помітили в ньому чудові фізичні дані й лідерські задатки. Від 1984 року Олег займався у Львівському спортінтернаті у Ярослава Луцишина та Лева Броварського. Лужний захоплювався грою французького збірника Амороса – багато в чому, до слова, наближався до свого улюбленця…

Проте – така іронія долі – рідні «Карпати» не поспішали забирати вихованця місцевого футболу, і тут своєчасно зорієнтувалося луцьке «Торпедо», яке, завдяки хорошому знанню західноукраїнського футболу, завжди перехоплювало з Галичини на Волинь самобутніх футболістів. Так вийшло і з Лужним, свідчить Віталій Кварцяний: «Лужний був не потрібен «Карпатам» і тренувався разом із Толочком у Дячука-Ставицького в спортінтернаті, але Маркевич привіз його в Луцьк, щоб Олег вступив до нашого педінституту. Лужний дуже хотів тренуватися, але спочатку виглядав не дуже перспективно. Але з часом Олег ставав усе кращим і кращим футболістом. Потроху прогресував і став тим, кого ми зараз знаємо». «Торпедо» блискуче поєднало корисне з приємним – адже на той час існував ліміт, який вимагав від команд майстрів давати ігрову практику молодим гравцям. Для Лужного це стало трампліном для справжнього визнання.

За три з половиною сезони в 1985-88 роках Лужний відіграв за луцьку команду 88 матчів (1 гол), а коли настала черга армії – був призваний у «СКА-Карпати» рідного Львова. Армійська команда під керівництвом Іштвана Секеча була міцною командою Першої союзної ліги, але перехід на більш високий рівень дався Олегу добре, і він зіграв 29 матчів. Тоді на атлетичного молодого гравця вже активно звертали увагу: «Лужний вирізняється високим рівнем функціональної підготовки, особливо сильний у єдиноборствах і відборі м'яча. Часто підключається до атак, уміє зробити гостру діагональну передачу».

Динамівський «Гермес» Михайло Коман у 1988 році відвідав матч СКА (Львів) – СКА (Ростов-на-Дону). Повернувся з «уловом» – в одній команді запримітив Олега Лужного, в іншій – Олега Матвєєва. Ясна річ, обидва давно були в «розробці», і в підсумку стали гравцями «Динамо». «Коли після поєдинку Коман підійшов і запропонував: «Якщо хочеш грати у Києві, давай, збирайся», я погодився – таке буває тільки раз у житті!»

«До того, що відбувалося зі мною тоді, можу підібрати тільки одне слово – казка, – пригадував пізніше в інтерв’ю Олег Романович. – Вирушаючи з «Карпат» у «Динамо», я, чесно кажучи, не мав наполеонівських планів, тим більше, що й кликали мене спершу в дубль. І не сказав би, що я там виглядав краще за інших, але вже через тиждень-другий тренувався із Протасовим, Михайличенком, Дем’яненком і їхніми партнерами по основному складу. А почався чемпіонат – і з першого ж матчу права бровка в «Динамо» міцно закріпилася за мною». Київські одноклубники швидко прийняли щирого галичанина, шефство над новачком взяли авторитетні Безсонов з Литовченком. А хтось із динамівських гострословів (існує версія – Баль) нагородив Олега прізвиськом «Брігель» – на честь німецької зірки з аналогічним набором футбольних чеснот.

У чемпіонатах СРСР молодий захисник встиг зіграти 82 матчі – здобув золоту медаль 1990 і бронзову 1989 року, а також Кубок СРСР 1990 року. Під №3 потрапив у списки «33 найкращих» у 1989 і 1991 роках. Лужний у складі молодіжної збірної СРСР став чемпіоном Європи 1990 року серед ровесників. Навіть більше, Валерій Лобановський настільки високо оцінив дебютанта, що вже 26 квітня 1989 року в матчі СРСР – НДР Лужний дебютував у збірній СРСР. Коли вперше почув про виклик – дуже посміявся, лише після пред’явлення списку збірників повіривши, що таке можливо. Загалом, встиг відіграти за збірну Радянського Союзу 8 матчів. Розглядався як один із головних кандидатів на посилення оборони збірної СРСР на чемпіонат світу 1990 року, але отримав травму, яка вимагала операції на коліні – на Мундіалях, на жаль, так і не зіграв.