Опівдні 6 січня 2004 року лави київського “Динамо” поповнив один з найталановитіших та найперспективніших гравців світового футболу, 20-річний бразильський нападник Клебер. Зв’язавши щонайменше на п’ять років долю з українським суперклубом, південноамериканець подарував президенту “Динамо” Ігорю Суркісу пам’ятну реліквію - символічну футболку збірної Бразилії під №10, у складі якої форвард місяць тому став чемпіоном світу серед молодіжних команд.
За традицією, своє перше інтерв’ю новобранці київського “Динамо” дають офіційному клубному сайту. Не став виключенням і Клебер, який люб’язно погодився відповісти на адресовані питання.
-Чутки навколо твого можливого переїзду до Києва мусувалися останні два місяця. Чому настільки довго тривали переговори?
-Я і сам втомився від цього. Керівництво київського “Динамо” доклало всі зусилля для мого трансферу, в підсумку досягнувши бажаного. Знаю, що окрім українського клубу зацікавленість у мені виявляли французький “Марсель”, португальська “Бенфіка” та один з провідних корейський клубів. Але все це позаду і тепер у мене є одне бажання – повністю зосередитися на підготовці до стартуючого в березні сезону.
-Розкажи про свою коротку, але яскраву футбольну кар’єру.
-Навіть не пам’ятаю, коли вперше вдарив по м’ячу. В Бразилії, мабуть, це трапляється раніше, ніж людина починає усвідомлювати свої дії. З дитинства пропадав на пляжах і пустирях, де у нас проходили міні-турніри “вулиця на вулицю, район на район”, а в сім років записався до однієї з дитячих футбольних шкіл Сан Паулу. За чотири роки перевівся у спеціалізований і набагато більше професіональний центр при клубі “Сан Паулу”. У ньому, пройшовши всі рівні підготовки, “дослужився” до першої команди, після чого підписав контракт з “Динамо”.
-Якій позиції віддаєш перевагу на полі?
-З дитинства грав у нападі, причому у всіх командах, де мені доводилось виступати. Від оцінок своїх сильних сторін утримаюсь, але фахівці та тренери відзначають три складових – швидкість, удар та дриблінг.
-Розумієш, що для “Динамо” цього буде замало?
-Так, сьогодні вранці співвітчизники Діого Ринкон і Алессандро встигли це відзначити. Але ви ж розумієте, я перерахував далеко не все, що вмію робити в футболі. Поки інші секрети залишу при собі, а розкрити їх намагатимуся вже цієї весни на зеленому газоні.
-Перемога на молодіжному чемпіонаті світу – твоє найбільше досягнення?
-Безперечно, це дуже великий успіх. Також у 2003 році на одному з міжнародних турнірів в Іспанії успішно виступив “Сан Паулу”, а мене визнали найкращим нападником змагань. Однак, на буду приховувати, найгучніші перемоги я пов’язую зі своїм новим клубом.
-Слідкував у Бразилії за виступами “Динамо”?
-Я цікавлюся світовим футболом, часто переглядаю матчі чемпіонатів провідних європейських країн. Українську першість в Сан Паулу не транслюють, тому обмежився переглядом матчів динамівців у Лізі чемпіонів. Дуже радів за Діого Ринкона, коли він “поклав” два м’яча в одному з матчів (2003 рік, зустріч першого туру з “Локомотивом”, - прим. авт.) . Прикро, що їх не вистачило для проходу його команди до наступного раунду. Подвійно розстроївся, коли дізнався, що там міг би грати і я. Але нічого, почекаємо до наступного сезону.
-До Києва переїдуть твої родичі?
Так, але не одразу. У нас з Глейзі у березні має народитися дитина. Лікарі не рекомендують їх такі далекі перельоти, тому приїзд відкладається щонайменше до літа. Я дуже засмучений цим фактом, але нічого не поробиш – здоров’я коханої дівчини та дитини понад усе. Поки ж зі мною житимуть брати Джефферсон та Еду. Вони на кілька років старші за мене і є найліпшими друзями.
-Вивчення мови входить до твоїх планів?
-Обов’язково! Дехто каже, що для мене було б краще виступати на Піренейському півострові, де більш м’який клімат та відсутній мовний бар’єр. Але я не вважаю ці фактори визначальними. Вже із завтрашнього дня сідатиму за підручники і братиму уроки у викладачів. Обіцяю, що через п’ять місяців дам інтерв’ю офіційному сайту на рідній для вас мові.
