Чутки про можливу відставку Йожефа Сабо з’явилися майже одразу після призначення Леоніда Буряка спортивним директором “Динамо”. Чіткішої окресленості вони набули за тур до завершення чемпіонату, коли динамівці остаточно втратили надії на чемпіонство. Утім, на завершальний поєдинок чемпіонату проти донецького “Шахтаря” команду востаннє вивів Йожеф Сабо. Наступного дня у конференц-залі стадіону “Динамо” численним представникам ЗМІ і членам динамівського фан-клубу було представлено нового тренера. Віднині київський клуб очолюватиме Леонід Буряк. Представляв нового тренера президент клубу.
“БУРЯК МАЄ РОЗУМІТИ, ЯКІ ЗАВДАННЯ ПЕРЕД НИМ СТОЯТЬ”
— Перш за все, — взяв слово президент “Динамо” Ігор Суркіс, — представляю вам нового головного тренера київського “Динамо” — Леоніда Йосиповича Буряка, людину з динамівським серцем, який упродовж багатьох років захищав кольори клубу, досяг із “Динамо” великих успіхів, виграв Кубок кубків, а також Суперкубок УЄФА. Тепер він працюватиме головним тренером “Динамо”, з чим я його і вітаю.
Щодо Йожефа Йожефовича Сабо. Для того, аби уникнути розмов про те, що його звільнили або ж він сам пішов, бо “Динамо” не виграло чемпіонат, розставлю все по місцях. Після перемоги у фіналі Кубка України Йожеф Йожефович приїхав до мене в офіс і сказав, що йому важко працювати на цій посаді. Я його чудово розумію, бо Йожефу Йожефовичу пішов 66-й рік, а стреси та навантаження, які доводиться витримувати головному тренерові, не кожен молодий фахівець зможе витримати. Йожеф Сабо залишається на посаді віце-президента, відповідатиме за селекцію, а також за всі питання, що стосуються футболу.
“Динамо” завжди ставило, ставить і ставитиме перед собою максимальні завдання. Леонід Йосипович, обіймаючи посаду головного тренера, чудово розуміє, яку команду він бере в свої руки і які завдання перед ним стоять. Інколи доводиться читати в Інтернеті, що, мовляв, потрібно запросити іноземного фахівця, потрібно зробити те або інше. Але все це поради тих людей, які не відповідають за результат. Це поради або прихильників футболу, або дилетантів, або ж людей, які просто хочуть висловити свою думку… Доводилося читати, що Буряка запрошували на посаду спортивного директора з прицілом на зміну головного тренера. Безумовно, я брав Буряка свідомо, розуміючи, що Йожеф Йожефович у тому віці, коли ми маємо мати в клубі людину, яка у будь-який момент зможе прийняти команду, а не братиме час на те, щоб познайомитися з футболістами, не розповідатиме, що потрібно зробити те чи інше, і не казатиме, що за стільки-то часу ми досягнемо результату. Леонід Йосипович усвідомлює, що результат нам потрібен уже сьогодні, завтра і післязавтра. У цьому наші погляди збігаються. Якщо говорити про тренерську кар’єру Леоніда Йосиповича, а також про те, що на нього чекає у майбутньому, — це з галузі фантастики. У кожної людини в житті бувають світлі і темні смуги. Лобановський також не завжди все вигравав, однак він знав завдання, які перед ним стоять, і знав, чого він хоче і як цього досягти. Тому він і досягав зі своїми командами великих перемог. Так само, як нині це робить головний тренер нашої збірної, який вийшов на трибуну і сказав: “Вийду на чемпіонат світу з першого місця!” Це мені імпонує. Ми тоді всі ставили собі одне запитання: “Як він збирається виходити? З ким і чим?” Але ж вийшов. На 99 відсотків вийшов.
Як президент клубу, я вірю в головного тренера, якого я призначив, і сподіваюся, що вже найближчим часом і на нашу вулицю прийдуть великі перемоги.
“У НАС ПІДРОСТАЄ НОВЕ ПОКОЛІННЯ ГРАВЦІВ”
Запитання Леонідові Буряку.
— Яке ваше ставлення до засилля легіонерів у чемпіонаті України?
— Мені одразу ж поставили запитання, але я хотів би сказати вступне слово. Перш за все, дякую президентові за довіру. Це не просто слова, бо за цей клуб я грав упродовж тривалого часу і виграв у його складі, мабуть, усе, що можна було. Я маю на увазі як змагання в СРСР, так і європейські кубки. Звичайно, кожен футболіст мріє очолити команду, за яку він раніше виступав. Гадаю, що для мене даремно не пройшов час, який я провів поряд із Лобановським і Севидовим. Коли мене представляли у Донецьку, була зворушлива атмосфера, незважаючи на те, що ми програли, а програємо ми дуже рідко. Ми показали хороший другий тайм, і наші вболівальники подякували команді за гру. Я ж дякую колишньому наставникові “Динамо” — Йожефу Йожефовичу Сабо. Кожен сприймає футбол по-своєму, але ця людина переживає за клуб, за команду. Ми всі йому подякували.
Щодо запитання про легіонерів. Можу сказати, що у нас зараз дуже хороша команда. Звичайно, є свої недоліки: йде час, люди старіють, деякі вважають, що пережили цю команду. Але ми все робимо для того, щоб створити справжній динамівський колектив, футбольну сім’ю, яка була в 1975 році. Повірте, це непросто. Я, будучи головним тренером збірної, одним із перших порушив питання про ліміт на іноземців. Цим шляхом пішла свого часу Італія. Якщо ви пам’ятаєте ті часи, коли в серії “А” грали Заваров, Сократес, Зіко, у чемпіонаті Італії було засилля легіонерів. Не було Баджо, не було Дель Пьєро — ці люди сиділи в запасі і не грали. І лише після єдино правильного рішення — прийняття квоти на легіонерів — почала підтягуватися молодь. Ми говорили з президентом клубу і наші думки з цього питання повністю співпадають. У нас є достатньо молодих талановитих хлопців. Ви всі знаєте, що після покоління Шевченка, Шовковського, Ващука настало затишшя. І ось нині у нас на підході семеро-восьмеро молодих футболістів. Президент клубу вже зараз отримав безліч пропозицій по наших гравцях, які в складі української збірної беруть участь на юніорському чемпіонаті світу. Це говорить про те, що наші футболісти мають ціну і достатньо кваліфіковані для свого віку. Але потрібно розуміти, що кожному молодому футболістові потрібен час. Я не проти, щоб у команді грали українські хлопці, щоб вони вирішували наші завдання в Лізі чемпіонів. Однак на цей момент у нас немає наших футболістів такого рівня. У нас немає сьогодні футболістів рівня Шовковського, Несмачного, Гусєва, бо ті талановиті хлопці ще не “доросли” до рівня і майстерності наших лідерів. Тому, гадаю, зрозуміла політика клубу. Ви ж усі хочете видовища, команду-лідера. Досягти цього з українськими футболістами поки що неможливо. Але мине час, і ми захоплюватимемося, що у нашому складі грає так багато українських футболістів.
“ЗАЛИШИТИСЯ СПОРТИВНИМ ДИРЕКТОРОМ — БУЛО Б НЕПРАВИЛЬНО”
— Упродовж двох років ви були поза тренерською практикою. Чи не вплине це на вашу роботу в “Динамо”?
— Якщо бути точним, то без практики я був не два роки, а десять місяців. Увесь цей час я перебував у Києві, був тісно пов’язаний із футболом — це була щоденна робота. А той період, що я перебував без практики, гадаю, ніяким чином не вплине на мою роботу.
— Для себе ви робили аналіз того серйозного спаду, який стався у “Динамо” навесні цього року. Що робитимете для того, аби більше так не “провалюватися”?
— Мабуть, немає у світі команд, у яких злети не чергуються з падіннями. Цього уникнути неможливо. А тримати команду впродовж року в оптимальному стані — це мистецтво тренера, і вдається це не всім, тим більше, що “зірки” — вередливі люди. Так “Динамо” невпевнено провело деякі поєдинки, але після цього команда вигравала десять турів поспіль, демонструючи при цьому достатньо непогану гру.
Повірте, я міг би комфортно почуватися, працюючи на посаді спортивного директора. Частіше бував би вдома, отримував заробітну плату. Але це, напевно, було б неправильно. У нас дуже хороша команда, в якій зібрані чудові футболісти, з котрими водночас і важко, і легко. Ми дуже багато часу приділяємо цим хлопцям, але всі вони з різним менталітетом, і поки вони не навчаться жити тими проблемами, якими живе клуб, діла не буде. Усі хлопці дуже переживають за команду, але є система, є динамівська гра, яку потрібно відроджувати. Усім подобалося, коли в 1975 році був і пресинг, і контроль м’яча, і багато голевих передач. Усе це є в ідеї і все це потрібно відроджувати. Крім того, мені важко розмовляти з людьми, які не розуміють мови. Ми, мабуть, серйозно займатимемося цією проблемою, адже наші легіонери — геніальні футболісти. Це наша проблема, проблема тренерського штабу, проблема клубу, старатимемося цей недолік ліквідувати.
— Леоніде Йосиповичу, який період тренерської кар’єри був, на ваш погляд, найвдалішим із професійної точки зору? І як ви оцінюєте свій “американський” період?
— Закінчивши грати, я свідомо не пішов в одну з великих команд, хоча такі запрошення були; приміром, мене кликали в Одесу. Однак я пристав на пропозицію тернопільської “Ниви”. Усіх своїх помилок я припустився, працюючи тренером “Ниви”. Потім я працював із “Чорноморцем”, де ми створили бойову команду, багато гравців із якої грали в збірній України, а деякі грають і донині. Не хочеться виділяти якийсь етап своєї кар’єри, адже постійно потрібно вчитися на власному досвіді і намагатися досягти якнайкращих результатів. Але якщо виділяти, то, звичайно, робота в національній команді України. Це був важкий час, але дуже корисний. У нас була дуже хороша команда, хороший колектив, ми деякі матчі проводили на досить непоганому рівні, але не вистачило вдалого збігу обставин.
Що стосується США, то в цій країні я опинився по завершенні кар’єри гравця і саме там проходив початкову стадію тренерського навчання. Я тренував університетську команду, адже в той час у США ще не було професійного футболу. Мені пощастило, що в той час спортивний департамент в цьому університеті очолював німець Фред Шмольц, який був дуже добре знайомий з європейським футболом, а також з командою “Динамо” 1975 року. У США я отримав хороші уроки, під час яких вчився на власних помилках.
“ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД РЕБРОВА, АЛЕ ВІН МАЄ БУТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИМ”
— Сергій Ребров уже декілька тижнів тренується з “Динамо”. На вашу думку, його нинішня форма відповідає формі гравця основного складу?
— Ще зарано говорити про Реброва. Сергій тільки-но приїхав у команду, а до цього він не був задіяній у серйозній роботі, не брав участі в матчах, за винятком одного товариського. Нині можу сказати так: Реброву ми дали шанс. На цю тему з ним розмовляв Ігор Михайлович і я. Особисто мені байдуже — з бородою це футболіст, чи це юнак 15-ти років. Мене цікавить інше: чи зможе цей футболіст виконувати ті вимоги, які висуває клуб. А вони у клубу одні — бути конкурентоспроможним, грати на тому рівні, на якому грає команда. Якщо Ребров демонструватиме рівень футболу, необхідний для досягнення результатів у Лізі чемпіонів, то питань немає — він гратиме в основному складі. Можу сказати, що Ребров приїхав у команду підтягнутим, як здалося, він навіть дещо схуд. Сергій достатньо критично до себе ставиться і готовий конкурувати за місце в основному складі.
— Хто буде вашими помічниками по тренерському штабу? І чи плануєте внесення змін до тренувального процесу: чи проводитимете модифікацію літнього тренувального збору в Ялті?
— Увесь тренерський штаб “Динамо” залишається. Усе без змін, за винятком того, що тренерський штаб поповнить Володимир Сергійович Козеренко, який працював разом зі мною в національній команді. Це — хороший фахівець, який знає український футбол і принесе користь українській молоді. Я вже спілкувався із усіма тренерами, вислухав їхні побажання, потім поставив запитання, які цікавили мене. Усі вони — досвідчені фахівці, давно працюють у команді, розуміють, що я в клубі порівняно недовго і усвідомлюють свою роль у тренувальному процесі. Без їхньої допомоги було б важко. Крім того, ми розширюємо функції департаменту футболу нашого клубу, який очолює Євген Петрович Котельников — він буде єднаючою ланкою між усіма командами, бо у нас багато талановитих молодих футболістів, тож потрібно не втратити момент залучення їх до головної команди. Євген Петрович — досвідчений фахівець у питаннях дитячо-юнацького футболу, людина, яка у футболі дуже довго. Його досвід нам необхідний.
Щодо збору в Ялті, то тут критерій один: всі футболісти, за винятком деяких легіонерів, самі проявили ініціативу провести збір у Ялті. Це свідчить про те, що там дуже хороше місце для відпочинку і підготовки. Свого часу і ми готувалися в Ялті. Там можна проводити як спеціальну, так і не спеціальну підготовку. На цей збір разом із футболістами ми беремо їхніх дружин, дітей, бо десять днів — це не відпочинок. Я попросив хлопців, аби із нетривалої літньої відпустки вони повернулися в ідеальному стані, а також, щоб за цей час привели до ладу свою психологію. Цей рік був дуже напруженим. Деяким, наприклад, бразильцям, потрібно дві доби для того, щоб дістатися додому. На збір вони прибудуть дещо пізніше. У кожного свої проблеми, і кожного потрібно зрозуміти.
Часу на підготовку до нового сезону дуже мало, тому буде дуже важко. Усім, без винятку. Мені також. З однієї простої причини — на сезон стоять незмінні завдання: виграти Суперкубок, повернути чемпіонський титул, виграти Кубок України, а також ніхто не знімав завдання потрапити до Ліги чемпіонів. Ми повинні мати пристойний вигляд у цьому сезоні. Повірте, у мене є досвід, аби вирішити ці завдання, але для цього потрібно бути фанатично вірним і відданим улюбленій справі.
“ПОТРІБНО ГРАТИ В ЕФЕКТИВНИЙ ФУТБОЛ, ЯКИЙ ПРИНОСИТИМЕ РЕЗУЛЬТАТ”
— Чи гратиме “Динамо” “в лінію”?
— Є таке поняття — данина моді, але є також речі, які не можна зрозуміти. Наприклад, “Мілан”, граючи “в лінію”, вдома обігрує “Депортиво” — 4:1, а на виїзді поступається — 0:4. Той же “Мілан” у фіналі Ліги чемпіонів, виграючи 3:0, у підсумку програв матч. Я за ту систему, за ту модель гри, яка приноситиме результати і буде надійною. А “Динамо” цим постійно відзначалося. Якщо “Динамо” забивало десь один м’яч, то наша команда їхала додому переможцем. У “Динамо” була суперпрактична система оборони: всі вміли грати як в атаках, так і контратаках.
Якби у нас були такі футболісти, які є у “Челсі” та “Мілана”, то, можливо, ми б грали “в лінію”. Але за нинішнього складу, та й у нашому чемпіонаті, де постійні проблеми із суддівством, грати “в лінію” — авантюра. Потрібно вміти грати і “в лінію”, але якщо це просто данина моді — це авантюра.
“Є ЛЮДИ, ЯКІ НОСЯТЬ ФОРТЕПІАНО, А ТАКОЖ ЛЮДИ, ЯКІ НА НЬОМУ ГРАЮТЬ...”
— Вісім останніх років “Динамо” неодмінно пробивається до групового турніру Ліги чемпіонів, але в останні сезони ніяк не може вирішити завдння виходу до плей-офф. Як ви вважаєте, нинішній команді до снаги вирішити це завдання?
— Так, звичайно. Ця команда зобов’язана вирішувати це завдання. Але більше значення має психологія. Можливо, саме цей фактор не дав змоги нашій команді досягати результату в ключових матчах. “Зіркою” є той футболіст, який може змінити хід гри в будь-який момент, навіть після того, як м’яч зрикошетив від нього у ворота своєї команди.
Крім того, в команді мають бути лідери, а на цих лідерів потрібно “вішати” всіх інших. Є ті, котрі носять фортепіано, а є ті, які на ньому грають. Необхідно знайти паритет між тими, хто гратиме, і тими — хто носитиме. У цьому, мабуть, і є мистецтво тренера. Також обов’язково має бути майстерність, особливо, якщо ми говоримо про такий турнір, як Ліга чемпіонів або відбірковий турнір чемпіонату світу чи Європи. Адже для того, щоб упродовж усього поєдинку бігати по полю і відбирати м’яч, який ти втратив, необхідно мати два серця. Команди, у яких є клас, можуть, не бігаючи, грати у футбол, вони у будь-який момент можуть перепочити, бо не втрачають у простих ситуаціях м’яч і відсоток браку в цих команд низький. Саме тому з цими командами дуже важко грати.
— Чи підсилюватимете команду під час міжсезоння?
— Команда — це живий організм, тому селекційна робота не зупиняється ні на годину. Нині наші селекціонери перебувають на молодіжному чемпіонаті світу і там працюють. Можу сказати, що зараз ми стежимо за декількома футболістами, але я не хотів би говорити про можливі придбання і чи будуть вони найближчим часом. Звичайно, у нас є позиції, які викликають хвилювання. Ми хочемо проявити точечну селекцію, запросити таких футболістів, поряд з якими наша молодь швидше б навчалася і ставала на ноги. Але в цілому наша команда укомплектована. У моєму розпорядженні — кваліфіковані футболісти. Однак селекційна робота має вестися постійно, оскільки потрібно думати про завтрашній день.
Матеріал газети "Український футбол".
