-Максим, як ти оцінюєш першу половину сезону для “Динамо” і себе особисто?
-Негативно. Насамперед, ми не виконали поставлених завдань: вилетіли з Ліги чемпіонів, у національній першості втратили багато очок, посідаючи 4-ту сходинку. Лише в Кубку України поки що без втрат, але, зазначу, - головних завдань ми не виконали.
Що стосується особисто моїх виступів, то, не дивлячись на голи в чемпіонаті, Кубку та Лізі чемпіонів, я критично оцінюю власні дії. Якщо команда не виграє, то винуваті всі, в тому числі і я. Значить, що я десь недопрацював, не використав слушні нагоди, адже міг забити більше.
-Чи є якийсь промах, що не дає спокою донині?
-Мабуть, мій другий гольовий момент у Ньюкаслі. За рахунку 1:1 я виходив на воротаря, але тому вдалось ногами відбити м’яч. Забий я тоді гол, ми ні за що не програли і пішли б далі в Лізі.
-Ти ставиш за перед собою мету забити в сезоні певну кількість голів?
-Ніколи. Звичайно, приємно бачити своє призвище на табло стадіону, але це не найважливіше в моїй грі. Набагато більше значення має таке взаєморозуміння з партнерами, за якого ми разом досягаємо потрібного результату.
-Тебе не ображає, що коли забиваєш гол, уболівальники готові тебе на руках носити, а після поразок яких тільки “компліментів” не почуєш на свою адресу?
-Футбол – це гра. Сьогодні ти на вершині, а завтра станеш непотребом. Часом це ображає – працюєш на тренуваннях, усі силі віддаєш грі, ледь “доповзаєш” до роздягальні, а взамін чуєш лише критичні вислови. Але якщо гравець буде сприймати це близько до серця, то ніяких нервів не вистачить. Я намагатимусь і в подальшому тільки радувати вболівальників і сподіваюсь на поважне ставленні і з їх боку до нашої команди.
Повний варіант інтерв’ю з Максимом Шацьких читайте в січневому номері клубного динамівського журналу.
