Він - абсолютна скромність. Із часів першої появи юного Микити Бурди на лівому фланзі оборони «Динамо» в Кубку України минуло більше двох місяців.
Згодом дев'ятнадцятирічний юнак закрив проблемну позицію у тріумфальному матчі з «Шахтарем», регулярно виходить в іграх Ліги Європи. І при цьому - жодних натяків на зіркову хворобу.
«Без проблем можу дати інтерв'ю»
- Микито, вже звикли до уваги збоку журналістів?
- Та так, іноді телефонують. Намагаюся нормально зреагувати, без проблем можу дати інтерв'ю. Нічого такого у цьому немає.
- Швидкість, з якою розвивається ваша кар'єра, не лякає?
- Ні. Я працюю й роблю все для того, щоб вона й надалі розвивалася. Щодня на кожному тренуванні викладаюся, щоб був прогрес.
- Із чого все почалося й як ви потрапили до системи координат київського «Динамо»?
- Футболом почав займатися на Київщині, в невеликому місті Яготин. У віці 13 років мене тренер повіз на перегляд до Республіканського вищого училища фізичної культури на Лісовому (житловий масив на лівому березі Дніпра). Там я перейшов на інший рівень футболу. Навчався до 16 років, а після цього перейшов до ДЮСШ «Динамо». Там випустився й потрапив до команди U-19. Рік пограв, а далі - «дубль».
- Свої перші справжні бутси пам'ятаєте?
- Звичайно, перші бутси купила мама. Вони були доволі простенькі. Коли футбол став моїм життям і я зрозумів, що це стане моєю професією, то мама купила мені вже зовсім іншого рівня «робочий інструмент».
- Якщо не помиляюся, то в Яготині ви грали з Володимиром Багметом - вундеркіндом, якого запросили до «Барселони»...
- Ми разом майже не грали. Так, ходили до однієї спортшколи, але Володя на два роки молодший, тому ми були в різних групах. Багмет за рівнем таланту виокремлювався серед своїх однолітків. Нормальний хлопець, скромний, спокійний. Коли я поїхав до Києва, а він переїхав до Іспанії, тоді зв'язок перервався. Іноді хіба що в інтернеті можемо поспілкуватися.
«Перед «Шахтарем» усі бачили мій мандраж»
- Ви народилися в 1995 році, тому не могли бачити історичних перемог «Динамо» Лобановського над «Реалом» та «Барселоною». На яких матчах зародилася ваша любов до київського клубу?
- «Динамо» полюбив тоді, коли почав займатися футболом в Яготині. У Київській області всі вболівають за «Динамо». З того часу, як почав навчання в училищі, почав регулярно ходити на домашні матчі киян. Хоча якийсь конкретний поєдинок відзначити важко.
- У головній команді «Динамо» ви дебютували кубковим матчем проти «Зірки». Від кого дізналися, що зіграєте?
- Дізнався від головного тренера. Я тренувався з першою командою протягом тижня. Після обіду тренер викликав до себе кожного - на співбесіду. Заходжу, а Ребров мені каже: «Сьогодні будеш грати. Не хвилюйся, все нормально».
- Не хвилювалися?
- Сильно хвилювався, звичайно. Хотів добре зіграти. Віддав кілька передач та трохи заспокоївся. А коли ми вже відкрили рахунок, стало значно простіше - психологічне навантаження впало з плечей.
- Дебют в УПЛ припав на українське Класико. Тут і зрілим футболістам нелегко доводиться, а як із тремтінням колін упоралися ви?
- Мені допомагали й колеги, й тренерський штаб, зокрема, Сергій Станіславович. Вони розповідали потім, що бачили мій мандраж, а тому намагалися заспокоїти. Але це така гра, що вгамувати хвилювання ніяк не вдавалося. Начебто вже все гаразд, а десь помилишся - й знову переживаєш.
«Дідівщини в «Динамо» немає»
- Як вас прийняв динамівський колектив? Не ображають?
- Усі хлопці добре мене прийняли. Немає такого, щоб хтось... Усе гаразд, словом. Дідівщини немає (сміється).
- Хто взяв над вами шефство?
- Напевно, це Андрій Ярмоленко. Перед матчами любить підійти на розминці й підказати, що до чого, заспокоїти. Мені це дуже допомагає.
- Окей, а кого можете назвати своїм другом?
- З усіма, загалом, спілкуюся однаково. Особливих друзів поки що немає. Я в команді лише три-чотири місяці.
- До таких авторитетів, як Шовковський чи Гусєв не страшно підходити?
- Ні, не страшно. Я глибоко поважаю їх. Вони для мене справді, як ви сказали, авторитети.
- Отримували від них прочухана?
- Звичайно, мені підказували мої помилки, пояснювали. Але не було такого, щоб жорстко критикували або підвищували голос.
- Із ким ділите готельний номер під час виїздів?
- По-різному буває. Але найчастіше - з Буяльським або Калитвинцевим. В Ужгороді жив із Романом Безусом. Це не я вирішую. Як розподілять - так і буде.
- І як команда "вбиває час" у дорозі?
- Хто як. Хтось слухає музику, хтось дивиться фільм, хтось спить. Можна в карти пограти, наприклад.
"Російські товари намагаюся не купувати"
- Ви родом з міста Єнакієве. Чи залишилися у вас там родичі? Як часто телефонуєте до них - у зону війни?
- Так, родичі залишилися. Бабусю забрали звідти, вона з нами в Києві, там стало неможливо жити надалі. Інші родичі виїхали з цього міста - хто до Києва, хто до Харкова. Та й друзі вже евакуювалися.
- Можете собі дозволити після всього, що сталося, послухати російську музику, подивитися російський серіал або купити товар зі штрих-кодом "460"?
- Ну, російську музику я продовжую слухати. Хоча загалом моє ставлення до Росії сильно змінилася. Якщо бачу російські товари, то намагаюся не купувати.
- У вас класичний студентський вік. Чи поєднуєте футбол із навчанням?
- Я студент Інституту фізичного виховання та спорту, навчаюся заочно, тому навчання не відволікає мене від футболу. Там освіту отримують практично всі спортсмени. Коли приходить час сесії - приїжджаю й усе здаю. У школі, до речі, тримався посередині: у щоденнику оцінки були й не хороші, й не погані.
- Ще один український талант - Микита Шевченко, старший за вас на два роки, вже одружився. А вам не хочеться? Який ваш ідеал коханої жінки?
- (Сміється) З одруженням подивимося, як воно буде. Але дівчина є. Критеріїв собі не створюю. У мене є дівчина, яку я влаштовую й яка влаштовує мене. У нас хороші стосунки. А далі - подивимося.
- Готуючись до інтерв'ю, знайшов в інтернеті фото, де ви із сигаретою. Це фейк? Монтаж? Чи була справа?
- (Сміється) Це ми просто вирішили пожартувати. Не знаю, хто з цього зробив сенсацію. Таке писали в інтернеті! Звичайно, це з мого боку, мабуть, було неправильно. Хотів приколотися, а сталося те, що сталося.
- Напевно, потім дісталося від тренера, від мами...
- Було таке, було.
- Трохи філософії. Чого найбільше боїтеся в житті?
- Боюся, що може щось статися з рідними та близькими. Боюся їхньої смерті...
- А якою ви би хотіли бачити свою футбольну кар'єру?
- Насамперед, хочу закріпитися в "Динамо", щоб упевнено стояти на ногах. А ще хочу підкорити з київським клубом усі вершини - від чемпіонату України й до єврокубків.
Анкета
Кінорежисер: Люблю всілякі бойовики. Мені легше назвати улюбленого актора. Це Джейсон Стетхем.
Останній переглянутий фільм: Коли летіли до Данії, подивився "Люсі". За десятибальною шкалою - сім балів. Не сподобалося мені це кіно, хоча багато хто його рекомендував.
Музика: Реп.
Кумир на футбольному полі: В дитинстві це був Андрій Шевченко. Серед захисників завжди імпонував Пуйоль. Шкода, що він уже закінчив.
Клуб: "Барселона".
Нічний клуб: Не люблю. Був раніше кілька разів, але зрозумів, що це не моє.
Марка авто: Мені подобаються «Мерседеси». Однак свого автомобіля ще немає.
Місто: Київ та Рим.
Екстремальный спорт: Не пробував. Навіть із парашутом жодного разу не стрибав. Але хочу.
* фото В.Раснер
