- Чим займаєтеся на базі «Динамо», коли сезон вже завершено, і тут майже нікого немає?
- Я також поїду, але пізніше, адже маю доробити деякі справи, пов’язані із початком наступного футбольного сезону та усе розпланувати наперед. За період мого перебування у Києві, я вирішив, що мені краще бути на місці, щоб усе тримати під контролем. Не хотів залишати справи на призволяще.
- Як зазвичай проходить ваш день, коли немає матчів та тренувань?
- Я дуже багато пишу, нотую абсолютно усе. Також переглядаю багато відео, статистики, аналізую наших гравців, а усі свої думки фіксую у своїх записах. Не так просто підготуватися до кожного матчу, обговорити його з футболістами. Щоразу маю приходити до гравців із новими ідеями, щоб було можна вести з ними відповідні дискусії. Слід привернути їхню увагу, щоб змусити зосередитися, адже головним у футболі є концентрація. Я розмовляю із підопічними не лише про гру, а й про життя, захоплення, досвід в інших сферах. Для мене на першому місці стоїть навчання. Якщо мені не вдається навчити гравців, у мене немає шансів досягти результату. Навчання у позитивному, професійному сенсі, та й взагалі, у всіх сенсах: гігієні, поведінці та інших життєвих моментах.
Також я читаю, маю свої захоплення. Тому мені є, чим зайнятися – я не сумую сам із собою. Інколи виходжу гуляти на вулицю.
- Скільки часу ви відпочиваєте?
- Нещодавно приїхала моя дружина. Це був важкий рік, далеко від домівки. Додому їздив лише тоді, коли були перерви у чемпіонаті через матчі національних збірних. На щастя для мене, я дорослий, я вже прадід – найменші члени моєї сім’ї ще занадто маленькі, щоб зрозуміти, хто я і чим займаюся, а доросліші в змозі самостійно розпоряджатися своїм життям – у мене більше немає зобов’язань такого роду. Наприклад, мій син Разван – тренер, він уже попрацював в різних клубах. Раніше працював у Греції, а зараз тренує в Ер-Ріяді. Він проводить дуже якісну роботу, це добре підготовлений фахівець. Ось, що я роблю. Моє задоволення полягає у тому, щоб бачити людей навколо мене з усмішками на обличчі – це найважливіше.
Здається, під час матчу з «Ворсклою» я підійшов до хлопців і помітив, що вони не у настрої. Тоді я поставив їм запитання: «Який найкрасивіший подарунок у житті?» Миколенко сказав, що перемога, а я відповів: «Ні. Усмішка – ось найкрасивіше, що ви можете зробити. Тому, будь ласка, зробіть мені подарунок - усміхніться». Вони почали сміятися, вони розслабилися, їм стало краще, і в цей момент я почав обговорювати гру.
- Ви самі продовжуєте грати у футбол?
- У мене у серці є два стенти. Один з них я поставив у «Шахтарі» у 2009-2010 роках. Тому ні, я більше не граю – награвся свого часу. Але бажання грати залишилося.
- Після фіналу Кубка України ви сказали, що фінали не граються – вони виграються. Скільки у вас було таких фіналів протягом сезону?
- Багато. А щодо моїх слів, ви праві. Я пояснив гравцям, що суму від таких поразок набагато більше, ніж радість від перемоги. Сум просто жахливий. Я казав їм, що немає нічого кращого за те, щоб перемагати і насолоджуватися цим моментом, але не потрібно забувати і про інший бік. Були гравці, які плакали після фіналу, які прагнули виграти Кубок і не змогли цього зробити. Уявить лише, як би нам було важко повертатися із Тернополя до Києва, не перемігши. Це дві з половиною години в автобусі, а потім ще літаком. В якому настрої ми могли б бути. Якщо поразка трапляється у Києві, можна одразу поїхати додому, до сім’ї, яка тебе підтримає. Час від часу я їм кажу, що ціна поразки – це самотність, а я не хочу, щоб вони були самотні. Так само ціною успіху є заздрість, але не потрібно на неї звертати увагу, а лише стежити за своїми успіхами. Краще подумати про тих, хто радіє їхньому успіху. Такі мої розмови із підопічними. Це життєвий досвід.
- Який матч цього сезону зробив вас особливо щасливим?
- Ми почали поступово, з труднощів. Нам не давалося усе легко. Гравцям ми тоді сказали, що для нас найголовніше виграти матчі з меншими клубами, тому що після першої частини чемпіонату ми не здолали жодної команди із першої четвірки. Почали з «Десни» - і не змогли виграти, продовжили із «Зорею» - не вдалося, далі «Шахтар» - програли, правда, тоді у нас було десять футболістів із COVID-19, і це була наша єдина поразка. Далі «Колос» - і знову ми не перемогли. Ми виграли чемпіонат у матчах з іншими командами. В другій частині сезону подібного вже не повторилося – ми перемогли в усіх матчах, здається, крім «Десни» на початку весни. Неправда, що «Шахтар» програв чемпіонат - це ми його виграли, адже із «Шахтарем» ми провели лише два поєдинки – вони виграли один раз, ми – другий. «Гірники» не програли б чемпіонат, якби виграли абсолютно усі матчі – а це майже неможливо, принаймні дуже важко. У мого сина Развана вийшло це зробити у Греції із ПАОКом- він встановив рекорд Греції – він усього чотири рази зіграв унічию, а решту поєдинків виграв.
Тож я сказав хлопцям, що це вони виграли чемпіонат, а не хтось його програв, адже вони були кращими за усіх. В якийсь момент питання про те, виграло «Динамо» чи програв «Шахтар» або «Десна», почали повторюватися. Сказати, що «Шахтар» програв – неправильно, гравці «Динамо» його виграли. У турнірній таблиці ще більша інтрига буде наступного року, підтягнуться інші хороші команди, наприклад, «Зоря». Тож наступний чемпіонат буде ще сильнішим. Нинішній сезон показав, що жодна команда не є непереможною. Впевнений, що ФК «Львів» буде далі розвиватися, адже це дуже хороша команда. «Дніпро-1» теж може стати дуже сильним. У наступному сезоні буде 16 команд, тому збільшується кількість матчів.
Якщо приведуть до порядку поля, стадіони, щоб клуби могли грати і в лютому, якщо клуби докладуть зусиль, щоб зробити гібридні газони, інвестуватимуть більше в інфраструктуру і відкладуть думки про купівлю гравців на пізніший термін повторюся, наступний чемпіонат буде ще сильнішим. На даний момент в чемпіонаті України відсутній компонент інфраструктури. Хочеться, щоб ми могли грати в грудні, адже у цьому місяці проводяться матчі Ліги чемпіонів, так само, як і у лютому. Треба, щоб футбол в Україні був присутній і у грудні, і у лютому. Я бачив багато матчів, зіграних у дуже поганих умовах. Міста мають втрутитися та допомогти. Наприклад, «Ворскла» має привести до ладу поле у Полтаві – там чудова команда. «Олександрія», «Десна» теж дуже хороші команди, чому вони мають грати на чужому полі, якщо вони можуть це робити на своєму – лише слід докласти мінімальних зусиль. Настав час, коли всі команди мають вкладати більше коштів в інфраструктуру. Після цього у них будуть і якісні гравці, і можливості.
- Раніше ви могли висловитися з приводу суддівства, а як цього сезону?
- Мені нічого сказати. Чого чекають люди? Щоб я протестував? Щоразу, коли я це робив, я мав рацію. Загалом, команди, які я тренував, грали так, що їм вдавалося більше перемагати, і коли траплялося програти матч, інколи виною цьому ставали суддівські помилки, але їх було дуже мало. Це нормально, адже усі хотіли, щоб успішна команда програвала. Лише одного разу я припустився помилки, коли працював у «Шахтарі» - мене навіть назвали сексистом, тому що висловився дещо емоційно у бік жінки-арбітра, яка не підняла прапорець. Я сказав їй, що жінки не можуть працювати у футболі, тому що вони сентиментальні і хочуть допомогти, як і усі жінки, і іноді можуть забути підняти прапорець. Але вже наступного разу, коли вона судила наш матч, я підійшов до неї з великим букетом червоних троянд, щоб попросити вибачення, і вона мене пробачила.
- Питання до суддівства були у матчі з «Колосом», коли ви вийшли на поле?
- Я вже і забув про ту ситуацію. Тоді був один-єдиний протест – щодо призначення пенальті, якого не було. Шепелєв був вилучений з поля без причини. У фіналі Кубка були такі самі фоли – чотири чи п’ять разів наступали на ноги – одному лише Буяльському наступили двічі. І хіба за це треба вилучати того гравця, хто це зробив? Миколенку наступили на руку, навіть, якщо це було випадково, а таке трапляється, ви не можете ухвалити рішення, яке змінить результат. Це правда: я вибіг на поле і потім повернувся, адже зрозумів, що за це можуть вилучити мене, тому одразу ж відступив і повернувся за три хвилини. Після цього усе повністю змінилося, арбітр теж зрозумів, що перестарався на користь однієї команди – ми тоді втратили два очки.
- Сезон вийшов дуже емоційним. Але під час серії пенальті у чвертьфіналі Кубку України з «Колосом» ви виглядали спокійно, чи дійсно не переживали?
- У моєму віці вже немає занадто великого ентузіазму до перемог, і я також не впадаю у депресію, коли програю гру. Дуже важливо, щоб гравці відчували, що тренер упевнений у собі, сбалансований і не піддається негативним емоціям. Також важливо бачити спокій і безпеку на обличчі тренера. Зараз деякі молоді тренери стрибають, роблять сальто, смикаються, але ви ніколи не побачите, як Алекс Фергюсон, Арсен Венгер, Фабіо Капелло чи Марчелло Ліппі стрибають від радості. Жозе Моуріньо на початку теж поводився подібним чином, але з часом, коли почав програвати, заспокоївся, адже поразки урівноважують. Моменти складнощів у кар’єрі тренера змушують замислитися. Клопп із Гвардіолою теж з часом заспокоються, вони стануть набагато обережнішими з роками.
На Гвардіолу я двічі ображався: у тому матчі, коли ми перемагали з рахунком 1:0, на 86-87-й хвилині, вибили м’яч за лінію, нам його мали повернути назад згідно із законом fair play, мої гравці підняли руку, щоб отримати м’яч, але цього не сталося. П’ятов зробив помилку – він мав спокійно стояти на місці, але випустив м’яч з рук і Мессі забив. Мене образила поведінка команди такого рівня. Я розумію, він був молодим, і йому був потрібен результат. Після гри я не стримався і почав кричати на них: на «Барселону» і на нього, на всіх. А вдруге я образився, коли ми грали із «Баварією». Після рахунку 0:0 у Львові, ми зустрілися у матчі-відповіді у Мюнхені. На 3-й чи 4-й хвилині призначили пенальті та вилучили Кучера, і я побачив, як Гвардіола стрибав від радості. В цій грі ми поступилися 0:7, і після 5-го, 6-го голу він так само стрибав від радості. У футболі має бути повага. Тренер повинен бути обережним у тому, як проявляє себе, які у нього стосунки із гравцями.
- А як щодо легендарного голу Луїса Адріано?
- Так, це було не дуже приємно для усіх нас. Він не усвідомлював своїх дій. Я тоді зателефонував Платіні, щоб сказати йому, що то все інстинкт. Наші хлопці вчинили вірно – вони відійшли у бік та дозволили нашому супернику забити м’яч. Ми виграли 5:2, адже були набагато кращими, ніж вони. Вілліан тоді зіграв відмінно, Фернандіньо також. У нас тоді була чудова команда, якби була змога зберегти ту команду та продовжувати грати на «Донбас-Арені», я б сказав, що такий склад легко зіграв би у фіналі Ліги чемпіонів. Рінат Ахметов побудував чудову команду.
- У складі «Динамо» є достатньо емоційних футболістів – Родрігес, Гармаш – але їх не чутно протягом цього сезону, як ви їх заспокоїли?
- Зі мною у них не може бути конфліктів. Якщо щось подібне станеться, це означатиме, що я винен, що у мене недостатньо досвіду, щоб опанувати таких гравців. Бо поки футболісти відчувають, що тренер правий у своїх аргументах, вони не можуть із ним сперечатися. Тренер повинен чітко пояснити, яка його життєва та професійна філософія. Я розповідаю хлопцям, які речі для мене найважливіші, та яких правил я ретельно дотримуюся. Якщо вони їх порушують, то не зможуть працювати зі мною та досягти результату. Навчання, їхнє ставлення, дисципліна, повага… Мої зауваження пов’язані не лише із футболом, вони пов’язані із життям. Якщо в житті вони не дисципліновані, без позитивного ставлення, неосвічені, вони не можуть бути і у футболі. Це ті ж елементи, які керують людською діяльністю.
