Яких тільки хитрощів не придумував суперникам «Хитрий Міхей» - ось так звучало його прізвисько. З середини 50-х і до початку 70-х років слава «кращого обманювача» захисту суперників на полі закріпилася за «Хитрим Мішею» - саме Мішею, а не Михайлом Месхі, якого вважають «своїм» далеко за межами його рідної Грузії.
А ось між ними у часі слава хитруна на полі «всесоюзного масштабу» досягла київського динамівця Михайла Комана. Чим найбільше запам'яталася його манера гри? Звичайно, технікою, маневреністю, працездатністю. Але такі якості могли пред'явити багато. А унікальність, без перебільшення, футбольного почерку Комана пояснювалася двома компонентами, які самі по собі «штучний товар». Це рідкісне чуття гольової позиції, тобто вміння опинитися в потрібному місці в потрібну секунду, щоб прийняти від партнерів гольовий пас, і при цьому так несподівано для оборонців іншої команди, що вони завжди в результаті залишалися безпорадними. І не тільки - гольову передачу від партнерів. Якби велася статистика, хто більше всіх забив голів на добивання, то тут Коману, ймовірно, не було б рівних до наших днів. На те, що голкіпер через мить не візьме м'яч намертво, а буде змушений відбивати його, і куди саме, у нього був нюх хижака.
Але Коман ніколи не був «жаднюгою», щоб тільки самому забивати м'ячі. Якраз другий його унікальною рисою гравця було вміння відчути партнера, щоб віддати тому результативну передачу. Особливо ефективно це виходило у Комана у зв'язці з Войновим. Коман, не раз і не два «намотає» двох-трьох захисників і вже мало не з меж штрафного майданчика несподівано для всіх відкине м'яч далеко назад під «робочу» праву ногу Войнова. А точні і сильні удари того по нижнім кутам воріт - це був жах для воротарів.
Коман - один з найяскравіших представників першої «закарпатської» плеяди футболістів, які освіжили кров «Динамо» в кінці 40-х років. Лавер, Фабіян, Тофт, Міхаліна, Юст, Сенгетовский. Вже пізніше «закарпатську колонію» біло-синіх поповнять Турянчик, Сабо, Гаваші, Медвідь, Решко. Їх часто називали «угорцями», так як дійсно значна частина цих гравців з багатонаціонального закарпатського краю якраз і були мадяри. Часто помилково угорцем називали і Комана. Але він не угорець, а словак. Тому його формально правильно називати не Михайло, а Міхал. Саме в дитинстві Міхал і починав грати в словацькій команді рідного Виноградова.
На питання, чому така велика частка у футболі післявоєнної пори, перш за все, у київському «Динамо» саме закарпатців, у Комана своя версія відповіді: війна! Війна, вважає він, двічі жорстоко прокотилася по Україні. І молоді футбольні таланти або загинули на фронтах, або були виснажені. А їх тихі і затишні закарпатські містечка і села безжалісність війни обійшла стороною. І це юне покоління з ранку до вечора грало у футбол. Причому дещо інший футбол, ніж у нас. Більш звичний до технічних традицій довоєнного угорського, австрійського чехословацького. Коман сам грав не тільки в словацьких юнацьких командах Закарпаття, але і в угорських, українських.
Його досягнення в складі київського «Динамо» з 1949-го по 1959-й роки можуть сьогодні комусь здатися скромними: «всього» один Кубок СРСР у 1954-му році, всього одне срібло в 1952-му році, він залучався «всього лише» в другу збірну СРСР. Але це як подивитися! Не просто один Кубок, а саме перший Кубок в історії «Динамо», і срібло для записного середняка турнірної таблиці того часу - теж подвиг.
У 1959-му у віці 31 року Коман завершує кар'єру футболіста, але залишається в київському «Динамо» до останнього дня. Багато років віддає тренерській роботі. Коман ніколи не прагнув бути першим, хоча навесні 1973-го і восени 1976-го років йому доводилося бути і головним тренером команди. Його влаштовувала робота рядового члена тренерського штабу, а, головне, його праця влаштовувала багатьох головних тренерів «Динамо». Таких знаменитих і таких різних за характером: В'ячеслав Соловйов, Віктор Маслов, Валерій Лобановський.
Звичайно, Коман міг вибудовувати і тактичні схеми і визначити місце кожного футболіста, і навіть показати на тренуванні технічні прийоми на досить пристойному рівні. Але його «коником» як тренера була саме психологічна та виховна робота. Тому в радянські часи Коман довгі роки займав таку специфічну посаду як начальник команди «Динамо Київ», а вже зовсім нещодавно керував наймолодшими - «Динамо-3». Лише один перелік імен його вихованців зайняв би не одну сторінку...
Семен СЛУЧЕВСЬКИЙ, «Футбольний клуб»
