- У «Динамо» я отримав усе, про що може мріяти футболіст, про що може мріяти просто молода людина. У Києві я грав у футбол за сильну команду, завоював медалі та трофеї, змагався в єврокубках з найкращими командами світу;
- У Києві мені легше було залишатися непомітним, ніж у 800-тисячному Загребі, — там мене впізнавав кожен;
- Ми зі Срною хороші друзі та знаємо один одного все життя. Ми завжди воювали на футбольному полі, а після гри тиснули руки та йшли на вечерю;
- За рівнем футболу та класом майстерності дербі між київським «Динамо» та «Шахтарем» крутіше, ніж між загребським «Динамо» та «Хайдуком». У хорватських командах є хороші футболісти, на матчі більше вболівальників, бійки, напруга, але рівень футболу українських команд вищий;
- Я знаю, що таке fair play, я ніколи не був жорстоким гравцем. Вилучення в матчі з «Шахтарем», коли Кучер симулював, нібито я вдарив його у спину, — це перша червона картка в моєму житті;
- Для мене Сьомін — тренер номер один за час виступів у «Динамо». У нього був результат — ми виграли чемпіонат, постійно грали в Лізі чемпіонів, дійшли до півфіналу Кубка УЄФА;
- Якщо говорити про найяскравіші матчі — мабуть, назву зустрічі зі «Спартаком», який у рік мого переходу до київського «Динамо» ми обіграли двічі по 4:1;
- У 2014 році, коли почалися події на Майдані, я намагався зосередитися на футболі, але не міг. Тоді на вулицях Києва стріляли, в місті було небезпечно;
- За час виступів за «Динамо» Київ став для мене другим домом, і велика заслуга в цьому шанувальників команди. Я відчував: вони мене люблять, і це почуття було взаємним;
- Я закінчив із футболом та відразу почав інше життя, тому не відчув такого шоку, який притаманний багатьом футболістам у схожій ситуації. Хотів, щоб перехідний період пройшов якомога швидше, і я зайнявся чимось новим;
- Після того скандалу, який викликали наші з Відою слова «Слава Україні!» після матчу ЧС-2018, я відразу сказав, що жодних політичних намірів у нас не було. Ми взагалі про це не думали. І відразу сказали, що нас цікавить лише футбол, політика нас узагалі не цікавить. Ми футбольні люди;
- Мене виховали батьки, що треба ввічливо спілкуватися з усіма — і з президентом клубу, і з пересічним працівником бази. Це важливо, адже я зможу, не червоніючи, дивитися в очі будь-кому, з ким доводилося коли-небудь зустрічатися;
- Мій тато сам був футболістом і з малих років водив мене на ігри. Тож альтернативи футболу в моєму житті не було. Папа грав правим захисником. А мені завжди подобалося багато бігати та довше залишатися з м'ячем, що моїй позиції опорного півзахисника й притаманне;
- У дитинстві я був у захваті від «Аякса» — Райкаарда, потім генерації Клюйверта, Давідса, Зеєдорфа, Літманена, яка виграла Лігу чемпіонів у 1995 році. Шкода, в дитинстві не було можливості дістати їхні футболки;
- До прізвиська «Хорватський Гаттузо» ставлюся позитивно. Ріно — один із найкращих півзахисників Європи. Тож для мене це великий комплімент.
