Рiвно сорок рокiв тому, 2 вересня, київське "Динамо" першим з-помiж команд Радянського Союзу поїхало за кордон - для участi в Кубку кубків.
До 1965 року радянськi команди грали тiльки у чемпiонатi СРСР. Про участь у Кубку європейських чемпiонiв, Кубку кубкiв чи Кубку ярмаркiв (тепер Кубок УЕФА), не могло бути й мови. Партiйне керiвництво боялося випускати наших футболiстiв за кордон. Зiграти з капiталiстичною командою i програти їй було неприпустимо. Тому наших футболiстiв, хоч тi хотiли грати у єврокубках, "маринували" у вiтчизняному чемпiонатi.
Проте 1965 року в СРСР нарештi вирiшили заявити свою команду у Кубку кубкiв. Пощастило київському "Динамо", яке на той час було володарем Кубка СРСР. Тож саме кияни вiдкрили епоху офіційного протистояння радянських команд i європейських. Першим суперником їх був пiвнiчноiрландський "Колрейн". Цей матч вiдбувся 2 вересня у Пiвнiчнiй Iрландiї. Про першi кроки київського "Динамо" на євроаренi, про враження вiд Європи, про контроль футболiстiв спецслужбами читачам "Експресу" розповiв учасник цього матчу, автор одного з голiв, забитих у ньому, Олег Петрович Базилевич.
"Ми були впевненi, що не слабшi"
- Олегу Петровичу, чи у той час ви стежили за виступами європейських команд, за тамтешнiми чемпiонатами? Тобто чи мали уявлення про рiвень їхньої гри?
- Проблема полягала у тому, що вся iнформацiя з-за кордону цензурувалася. Футбольна iнформацiя в тому числi. Тому ми майже нiчого не знали про європейський футбол. Ще жартували: цiкаво, чи капiталiсти вмiють грати у футбол. Правда, ранiше ми зустрiчались з європейськими командами, але в товариських матчах. Проаналiзувати їхню гру не було можливостi. По телебаченню почали стежити за матчами аж у 1970-х роках.
- Як керiвництво держави мотивувало своє небажання випускати радянський клуб за кордон?
- Ми були дуже скромними хлопцями i, зi зрозумiлих причин, просто не наважувались таке питати. Це могло б обернутися великими проблемами.
- Коли ви довiдались, що "Динамо" нарештi випускають за межi Союзу для участi у єврокубках?
- Розмови про це почалися пiсля того, як ми у 1964-му виграли Кубок СРСР. А вже на початку сезону 1965 року ми дiзнались, що таку можливiсть нам дадуть. Звiсно, ми цю новину сприйняли з великим ентузiазмом. Нам уперше випав шанс зiграти в офiцiйних змаганнях.
- Чи була якась особлива пiдготовка до цього матчу?
- До одного матчу ми не готувались - ми готувались до цілого турнiру. Нам було дуже цiкаво, як довго зможемо у ньому затриматись. Тодi ж нi в Кубку УЕФА, нi в Кубку європейських чемпiонiв не було груп. На кожному етапi було два матчi, програв - вибув.
"Все було дуже скромно"
- Кажуть, з футбольними командами за кордон тодi їхали кадебiсти, якi стежили за кожним вашим кроком...
- На той час це була звична практика, i не лише у футболi. У складi кожної делегацiї, яка перетинала кордон СРСР, була людина з органiв. Так було заведено, i нiкуди вiд цього ми не могли подiтися.
- Чи давала ця людина вам настанови, як поводитися, i чи не було у вас непорозумiнь?
- Ми були дуже законослухняними хлопцями. Старалися робити все, що нам казали, дотримували всiх норм поведiнки, тому обходилося без проблем. А людина з органiв наглядала за нами постiйно, i це вважалося нормальним. Ми розумiли, чому так робиться. До того залишалися за кордоном артисти з театрiв, ансамблiв. Знаю, що виїхала зi Союзу i не повернулась одна пара фiгуристiв. Ми розцiнювали цi кроки лише як зраду. Нам, футболiстам, таке й на думку не спадало. Ми були патрiотами країни i доводили це дiлом.
- Ви мали можливiсть оглянути мiсто, зайти в магазини...
- Звiсно, за руку нас нiхто не водив. Почувалися досить комфортно, мали можливiсть використати свої скромненькi фінансові можливостi. Тодi, пригадую, нам видали добовi - три чи п'ять доларiв. Але цього було досить, щоб придбати якiсь дрiбнi сувенiри родичам i друзям. Все було дуже i дуже скромно.
- Якими очима ви дивилися тодi на Європу? Вона видалась вам кращою вiд Союзу?
- Це, сказати б, фiлософське питання. Ми об'єктивно оцiнювали переваги капiталiстично устрою над тим, який був у нас. Ми бачили, що там живуть багатше, але якихось серйозних висновкiв для себе не робили.
"Найкращi премiальнi - це участь у єврокубку"
- З якими вiдчуттями виходили на перший для СРСР єврокубковий матч? Колiна не тряслись?
- Ми мали певне уявлення про рiвень пiвнiчноiрландського футболу i знали, що вiн не дуже високий. Але поставилися до цього матчу з усiєю вiдповiдальнiстю. Дуже серйозно налаштувались. Навiть не пригадую з яким рахунком ми тодi перемогли...
- 6:1.
- Ось, це ще раз пiдтверджує всю серйознiсть справи. Якщо б належно не настроїлися, то рiзниця була б один-два м'ячi.
- Що казало партiйне керiвництво, коли ви повернулися додому з такою гучною першою перемогою?
- На той час цьому надавалось дуже великого значення. Ми, футболiсти, виконували важливу мiсiю, нам належало довести, що наш спосiб життя набагато прогресивнiший, нiж їхнiй. Ми повиннi були бути першими не лише у футболi, але й в iнших видах спорту. Тому пiсля цiєї перемоги пропаганда працювала на повну силу.
- Якi премiальнi дали вам за цю перемогу?
- Ви знаєте, у той час премiальним, чи, як тепер кажуть, бонусам, великої ваги не надавали. Нам було набагато цiкавiше змагатися з не вiдомими дотепер командами. Ось це, напевне, i було найбiльшим бонусом. А про якiсь додатковi грошi тодi не йшлося. Все обмежувалося скромними добовими.
- Пiсля "Колрейну", ви познущались з норвезького "Русенборга" - 4:1 на виїздi i 2:0 удома...
- Так, це ще одне пiдтвердження переваги нашої футбольної школи. Вони лише вчилися готувати квалiфiкованих футболiстiв, а в нас тодi вже це все було.
- Але ж на наступному, третьому етапi ви безнадiйно програли ще одному представнику Пiвнiчної Європи - шотландському "Селтику". 3:0 поступилися у гостях i 0:0 зiграли удома...
- Це вже зовсiм iнша iсторiя. "Селтик" на той час вважався однiєю з найсильнiших команд Європи. Вiн був нарiвнi з "Реалом", з нiмецькими командами. I гра з ним була для нас великим вiдкриттям. Ми побачили зовсiм iнший рiвень пiдготовки, зовсiм iншу органiзацiю гри, зовсiм iншу кваліфікацію футболiстiв. До того часу ми не знали про iснування команд такого рiвня. I коли з ними зiйшлися, стало зрозумiлим, що нам слiд робити висновки, слiд змiнювати пiдготовку. Цей програш "Селтику" вiдкрив нам очi на багато речей. I набутий у матчах з ними досвід пiзнiше зiграв нам на руку. Адже i футболiсти, i тренери почали працювати так, як це робили передовi команди Захiдної Європи. Пiзнiше це дало результат.
- Як цей програш сприйняли у верхах. Партiя сказала вам своє "фе"?
- Звичайно, наслухались чимало. Нас критикували за те, що вибули з турнiру. Але, як пригадую, критика була конструктивною. Мовляв, дивiться хлопцi i вчiться, як треба грати. Iстерики не було. Всi побачили, що ми слабшi вiд "Селтика", i ця оцiка була об'єктивна.
Максим Качурівський, газета "Експрес"
