25 листопада 1969 року лише 5000 шанувальників футболу, які зібралися на тбіліському стадіоні «Локомотив», стали свідками появи на полі (і одразу в основі) у складі команди Віктора Маслова 17-річного форварда, якому судилося стати за опитуванням, проведеним авторитетним англійським виданням World Soccer, одним з найвидатніших футболістів світу 70-х років. Надалі 11-й номер найсильнішого клубу Радянського Союзу тих років разом зі своїми товаришами по команді вісім разів завоює союзне золото, п'ять Кубків СРСР, два Кубки володарів Кубків УЄФА і Суперкубок УЄФА. Блохін тричі в 1973, 1974 і 1975 роках визнавався кращим футболістом СРСР. Разом з трофеями вищого гатунку прийде і міжнародне визнання київської мега зірки у вигляді нагороди найкращому футболісту Європи 1975 року і отриманого від найвпливовішого французького журналу France Football Золотого м'яча.
Всього за 18 сезонів, проведених на вищому рівні у складі київського «Динамо» (з 1969 до 1987 рр.), нападник Олег Блохін провів 585 матчів і забив 268 голів, що є неперевершеним показником і до сьогодні!
28 червня 1989 року на київському Республіканському стадіоні у присутності 100,000 вболівальників, які прийшли на його прощальний матч збірних СРСР і Світу, Олег Блохін під пісню у виконанні грузинської прими Тамари Гвердцителі «Віват, король!», написану спеціально для цієї події київськими авторами Геннадієм Татарченко та Юрієм Рибчинським зі сльозами на очах попрощався з вдячною публікою, яка довгі роки насолоджувалась його грою...
Нелегкий тренерський хліб
Закінчивши кар'єру гравця в складі кіпрського «Аріса» з Лімассола, Олег Блохін у 1990-му році прийняв кермо тренера в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером в одному з найсильніших клубів Еллади, він, за його ж визнанням, дав собі на це два роки. Вирішив: якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Вийшло так, що вдалося, адже в 1992-му році ведений ним клуб з передмістя Афін - Пірея завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991-му і 1992-му роках) фінішував другим. У своєму третьому і останньому сезоні з «Олі» молодий тренер посів третє місце, дійшовши також до фіналу національного кубка, де команда поступилася одвічному супернику «Панатінайкосу» 0:1. У єврокубках за цей період грецький гігант, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії не когось, а «Монако», на чолі із самим професором футбольних наук Арсеном Венгером.
Попрацювавши з різним ступенем успіху з ще цілою низкою грецьких клубів, включаючи ПАОК, «Іонікос» (двічі) і АЕК, Блохін у 2003 році очолив національну збірну України, досягши з нею найвищого результату за роки незалежності країни. У 2006-му році команда увійшла до вісімки найсильніших збірних планети за підсумками чемпіонату світу в Німеччині.
Після короткострокової роботи з ФК «Москва» і певної паузи Олег Блохін у квітні 2011 року знову очолив «жовто-синіх» і гідно виглядав зі своїми підопічними перед континентальною футбольної аудиторією на домашньому Євро-2012.
25 вересня 2012 Олег Блохін втілив у життя свою, можливо головну тренерську мрію, ставши новим головним тренером клубу, який дав йому путівку в світ великої гри більш ніж 50 років тому!
«Якби мені одночасно запропонували очолити «Реал», я б відмовився, і все одно прийняв би «Динамо». Я був тут все життя, нічого навіть пояснювати не треба».
Головне тренерське кредо Олега Блохіна - відповідальність, без якої, за його визнанням, нікуди. «Ну хто, крім самого футболіста, має відповідати за його гру на полі? Як би тренер тебе не вчив, за результат відповідаєш лише ти. Ставши тренером, відповідаєш вже не за себе, а за свою команду. Я від природи оптиміст. Завдяки своєму характеру, за духом не можу бути другим - лише першим».
Іноді журналісти запитують його: «Чому в другому таймі команда змінилась? Що ви їм такого сказали?».
- В залежності від тієї чи іншої ситуації я налаштовую команду по-різному і відповідно ставлюся до хлопців. Іноді треба закрутити гайки, бо відчуваю, що в команді виник дисбаланс, прорізалося нехлюйство. З іншого боку, хлопців інколи треба погладити. Як мені це вдається? Я ніколи своїх карт не відкрию, це секрет, а крім того, є речі, які словами висловити складно, це треба відчувати всередині.
Ось так він живе і працює. Гравець, тренер, людина, яка не уявляє себе без футболу і рідного «Динамо»!
Олег Задерновський
