Здається, проста істина, але саме вона постійно вимагає доказів на користь або проти того, про кого йде мова.
У дощовий вечір 14 грудня 2011 року в заключній грі групового раунду Ліги Європи між київським «Динамо» і тель-авівським «Маккабі» нервове збудження майже всіх безпосередніх учасників і глядачів, які прийшли попрощатися з улюбленим динамівським стадіоном, зашкалювало, наче стрілка компаса в магнітну бурю. Надія на розгром безнадійного аутсайдера групи у вигляді двох швидко забитих м'ячів підкріплена приємним повідомленням зі Стамбула про першу пробоїну, яку отримав головний конкурент несподівано стала згасати з жахливою швидкістю, ледь шведський арбітр Даніель Сталхаммар дав сигнал про поновлення поєдинку після перерви. Безглузда помилка в оборонних побудовах господарів призвела до подвійного покарання динамівців: видалення бразильця Алмейди і голу у ворота Максима Коваля. Гра, яка дала настільки позитивний заряд в пролозі, стала більше нагадувати трагічний фарс ближче до ендшпіля, після того як ще один гравець в біло-синій футболці, Євген Хачеріді був відправлений суддею розбиратися зі своїми емоціями в підтрибунне приміщення, а ізраїльтяни двома точними ударами майже прибили клуб до ганебного стовпа.
Але, як відомо, мужність робить незначними удари долі. У найважчий відрізок матчу, коли здавалося, що вже програно не тільки бій, але й честь, команду завів її капітан. Саме він піднявся над обставинами, не боячись впасти з обривистій стежки. Гра, її результат вже не мали ніякого значення. Була потрібна перемога іншого роду. Перемога над самим собою. І гол, який став символом цієї перемоги, прийшов за десять хвилин до фінального свистка. Його автором став Олег Гусєв, справжній незламний динамівський боєць. Тоді, з моменту його появи в клубі пройшло майже дев'ять років...
З вогню та в полум'я
Кінець минулого і початок нового століття пройшли в Сумах під знаком футболу. Першим кроком у плідній діяльності місцевих керівників стало відродження в місті команди майстрів. Незабаром, після майже двадцятирічної перерви, клуб під назвою «Фрунзенець-Ліга 99» отримав професійний статус. Кадри шукали серед місцевої молоді, що грала на першість області. Одним з таких новобранців виявився 17-ти річний Олег Гусєв, який до того часу переріс всі свої проблеми з серцево-судинною системою, що загрожували на ранньому етапі перервати його заняття футболом. Позаду залишилися природні хвилювання батьків, які побоювалися, що шуми, виявлені в серці хлопчика, і нестабільний тиск призведуть до серйозних наслідків, якщо той продовжить грати в улюблену гру.
Дебют в команді, зібраної Валерієм Бермудесом з місцевої молоді проти дорослих дядьків з другої української ліги припав для Гусєва на 12 серпня 2000 року і закінчився закономірним повним конфузом у вигляді розгромної поразки в Ромнах 4:1 від місцевого «Електрона».
Однак молодики, кинуті відразу з вогню та в полум'я, незабаром перестали бути хлопчиками для биття, що в підсумку призвело до почесного сьомого місця в сезоні 2000/01. Олег, який діяв на вістрі атаки, став найкращим бомбардиром команди з шістьма забитими м'ячами.
Наступний сезон 2001/02 став ще більш успішним. Команда, під керівництвом Юрія Дубко, посіла п'яту сходинку у другій лізі групи «В». Олег ще збільшив свій атакуючий потенціал, відправивши у ворота суперників вже 11 голів. Його значення для команди було важко переоцінити, адже молодий форвард пропустив за сезон лише дві гри, в яких його клуб обидва рази програв: «Металісту-2» - 0:1 і другому складу алчевської «Сталі» - 2:3.
Перші успіхи у столиці
Успіхи молодого нападника не пройшли непоміченими, і незабаром після позитивного вердикту гінця, спрямованого Суми тренером київського «Арсеналу» В'ячеславом Грозним, Олег Гусєв перебрався в стольний град Київ.
Провівши 20 липня 2002 року загадковий єдиний матч першої ліги за бориспільський «Борисфен» на виїзді проти «Карпат-2» (0:0) на старті сезону 2002/03 19-річний юнак рівно через тиждень дебютував у складі київських «канонірів» у вищій вітчизняній лізі в домашній грі проти полтавської «Ворскли». Перший матч видався на славу! З'явившись на полі в останні шість хвилин гри Олег майже вирішив її результат, віддавши на останніх секундах матчу гольову передачу екс-динамівцю Сергію Коновалову - 2:1.
12 серпня 2002 року Гусєв відкрив рахунок своїм голам в чемпіонатах країни, відзначившись на 69-й хвилині у матчі проти ПФК «Олександрія» (5:1).
У тому ж сезоні Гусєв, зміщений в клубі В'ячеславом Грозним на позицію правого півзахисника, добре проявив себе в молодіжній збірній України, яку тренував Павло Яковенко. Чого тільки варта домашня відбіркова зустріч з іспанцями (0:0). У цій грі менш ніж через три роки після свого першого матчу на серйозному рівні Олег зійшовся на полі лицем до лиця з висхідною зіркою європейського футболу Хабі Алонсо і не поступався йому на полі практично ні в чому.
«Спартак» Москва - ні! «Динамо» Київ – так!
Те, що Олег Гусєв лише з однією проміжною зупинкою опинився в найбільш титулованому клубі країни, було, швидше за все, визначено долею. Ще на ранньому етапі своєї блискавичної кар'єри він був узятий на олівець скаутами ярославського «Шинника», але з якихось причин не був зарахований росіянами в склад після попереднього перегляду.
Він міг опинитися в московському «Спартаку». В'ячеслав Грозний, який працював у клубі «червоно-білих», був готовий його взяти в Москву, але замість цього оформив Гусєва в київський «Арсенал», який сам погодився прийняти після запрошення тодішнього мера столиці Олександра Омельченка.
Як тебе не любити, Києве мій!
У Києві, але вже у складі «Динамо», Олег зміг повністю розкрити свій ігровий потенціал. У команді Олексія Михайличенка йому в перший період довелося нелегко. По початку він виходив на поле лише на заміни. Але талант і праця, як кажуть, все перетруть. До того ж допоміг випадок. Зламався Юрій Дмитрулін і на звільнене місце правого вінгера відразу був відправлений Олег Гусєв. Всі питання до новачка відпали після того, як той, увійшовши з перших хвилин на поле 22 липня 2003 року у гру проти своїх колишніх одноклубників з «Арсеналу» (3:0), не тільки віддав результативну передачу, але і забив третій м'яч у ворота «канонірів».
Через п'ять років у його колекції вже була велика кількість командних та індивідуальних нагород, що складалися з трьох титулів чемпіона України, трьох національних кубків, а також призу найкращому футболістові чемпіонату України 2005 року і «Золотий м'яч України» 2007 року.
Біда, здавалося, прийшла нізвідки. 12 квітня 2008 року, в матчі чемпіонату України Олег перестрибнувши ногу захисника, виконував підкат, і невдало приземлився. Передні хрестоподібні зв'язки і два (!) меніска були пошкоджені. Лікування і повернення на звичний рівень зайняли досить довгий проміжок часу...
На кожен матч, як на останній бій
Однак труднощі для таких гравців, як Гусєв існують лише для того, щоб їх долати. Переломний момент настав майже через півтора року 17 вересня 2009-го у грі групового турніру Ліги чемпіонів проти казанського «Рубіна» (3:1). На 65-й хвилині Олег вийшов на заміну замість Андрія Ярмоленка, і вніс істотний внесок у перелом у складний для нашої команди поєдинок, забивши до того ж прекрасний третій м'яч у ворота росіян.
З тих пір Гусєв, який повернувся на свій високий рівень, тільки радує динамівських прихильників своєю майстерністю.
20 вересня 2015 року, реалізувавши пенальті у виїзному матчі Ліги Парі-матч у ворота луцької «Волині» Олег забив свій 100-й гол в офіційних матчах (85 – «Динамо» Київ, 13 – збірна України, 2 – «Арсенал» Київ).
З роками майстерність динамівського ватажка зовсім не зів'яла. Він як і раніше в кожному матчі вражає динамівських уболівальників своєю бойовитістю і неабиякою майстерністю, адже для нього матч прожити не поле перейти!
Олег Задерновський
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
