Уже в першому матчі нинішнього сезону динамівців із луцькою "Волинню" у складі киян на поле вийшов новачок команди - Олег Гусєв. Активний, швидкий, винахідливий, він одразу сподобався вболівальникам, завоювавши місце в їхніх щирих футбольних серцях. Здавалося б, не так уже й просто 20-річному юнаку одразу влитися до "основи" столичного гранда. А він це зробив. Упродовж першого відрізку чемпіонату Олег стабільно виступав у головній динамівській команді, не провівши за "дублерів" киян жодного матчу…
Який же він поза футбольним полем, цей скромний хлопчина у блакитно-білих кольорах? Що полюбляє? Чим захоплюється? І, врешті-решт, як усе для нього починалося.
На ці та інші запитання Олег люб'язно погодився відповісти читачам "Українського футболу".
"У ТАБОРІ "КАНОНІРІВ" ВЛАШТОВУВАЛО АБСОЛЮТНО ВСЕ"
- Олеже, футболом давно займаєшся?
- Десь років із десяти. Починав із ДЮСШ смт Степанівка Сумської області. Анатолій Іванович Семенець - мій перший наставник. Під його керівництвом я опановував ази футбольної майстерності, грав достатньо тривалий час. У п'ятнадцятирічному віці дізнався, що Сумська СДЮШОР проводить набір хлопчаків, - записався. З 1999 року виступав за команду "Фрунзенець-Ліга-99". Ми починали виступати серед аматорів, а в 2000-му вийшли до другої ліги, де я і провів два роки.
Улітку 2002-го поїхав на оглядини до київського "Арсеналу". Тоді на перегляді в клубі було чимало футболістів - ось я і вирішив спробувати свої сили… Напевно, підійшов команді, бо одержав запрошення виступати за киян.
- Що скажеш про період перебування у таборі "канонірів"?
- Мене абсолютно все влаштовувало. Вважаю, що минулого сезону кияни демонстрували футбол дуже високого рівня. "Арсенал" ні в чому не поступався "Дніпру" та донецькому "Металургу". Щоправда, цього сезону "каноніри" дещо збавили оберти…
- В "Арсеналі" з ким товаришував найбільше?
- Дружив з Сергієм Білозором, разом з яким мешкав в одному номері на базі. А загалом непогані стосунки підтримував з усіма хлопцями.
- Як же відбувся твій перехід до столичного гранда?
- Одного дня В'ячеслав Вікторович Грозний викликав мене на розмову. Так і так, каже, на адресу клубу надійшов факс із запрошенням прибути на оглядини до табору динамівців, які саме їхали на збори до Ялти. Я подумав і вирішив спробувати. Готувався в Ялті із столичним колективом до нового сезону. А вже після завершення зборів керівництво запропонувало укласти з клубом угоду. Що я і зробив, пов'язавши долю з "Динамо" на п'ять років.
- Не шкодуєш, що залишив "Арсенал"?
- Мушу сказати, що не хотів переходити з цієї команди. Як не як, а в "Арсеналі" мені подобалося, все влаштовувало, та й звик до нового місця, встиг адаптуватися… Однак для кар`єрного росту перехід до "Динамо" був дуже корисним, тому я й вирішив скористатися такою нагодою.
- Річ, що найдужче вразила тебе у провідному столичному клубі?
- Порівняно з "Арсеналом", і тим більше з друголіговим "Фрунзенцем-Лігою-99", за які я виступав, у "Динамо" все на надзвичайно високому рівні. Я був вражений чудовою інфраструктурою клубу, ставленням людей до своєї справи. Здається, тут враховано все, до найменших дрібниць; перевіряється кожна деталь, аби динамівський механізм працював злагоджено, без збоїв.
- Неважко було адаптуватися в іншому колективі?
- До всього нового звикнути непросто - це зрозуміло. Спершу, звісно, було досить важко, проте нині вже більш-менш адаптувався, сподіваюся, став "своїм" у динамівській дружині.
- Напевно, з'явилися нові друзі…
- У клубі нормальні стосунки абсолютно із всіма хлопцями. Когось конкретного виокремити не можу. На базі мешкаю із Флорином Чернатом, а під час виїзних матчів - із Віталієм Ревою, з яким досить непогано ладнаємо.
- Тренувальний процес у "Динамо" відрізняється від підготовки "Арсеналу"?
- Так. Навантаження у моїй теперішній команді чималі. Спершу було важкувато. Нині ж звик - так що, все нормально.
- Олеже, тобі всього двадцять, однак регулярно потрапляєш до "основи" динамівської дружини. Як вважаєш, завдяки чому вдалося досить швидко прогресувати?
- Перш за все, це - результат наполегливої праці на тренуваннях. Намагаюся викладатися стовідсотково, розвиваючи позитивні якості та ліквідовуючи недоліки. Вважаю, щоб досягти успіху, потрібно дуже хотіти цього і докладати зі свого боку максимум зусиль.
- Перше коло чемпіонату непомітно добігло кінця. "Динамо" поки відстає від лідера…
- Так. Однак це ще абсолютно нічого не означає. Попереду - поєдинок у Донецьку, де цілком реально взяти троє очок. Щодо "Шахтаря", скажу, що це дуже сильна команда. Динамівці й гірники - суперники одного рівня, котрі й боротимуться за найвищі нагороди чемпіонату.
- Кияни завершили перше коло чемпіонату на мінорній ноті…
- Так. У Симферополі зуміли взяти лише очко. Гравці "Таврії" налаштувалися на матч дуже серйозно. Стояли стіною. А за умов, коли поле мокре, слизьке; холодно - руйнувати набагато легше, ніж щось створювати. Проте, думаю, ця нічия не вплине на підсумкову розстановку сил у турнірній таблиці. Вся боротьба ще попереду.
"ПРИЄМНО ЗАБИВАТИ, ПРИНОСЯЧИ КОРИСТЬ КОМАНДІ"
- Пам'ятаєш перший матч за "Динамо"?
- Звісно. Це була зустріч із "Волинню". Динаміці виграли тоді - 5:1. Я мав непогану нагоду забити м`яч, однак не поталанило.
- Чиї ж ворота таки "розпечатав" вперше, захищаючи блакитно-білі кольори?
- Своєї колишньої команди - "Арсеналу". Пам`ятаю, хтось прострілив з лівого флангу, а я вдарив з розвороту - м`яч потрапив до сітки воріт. Зрозуміло, радощам не було меж - приємно забивати, приносячи користь команді.
- Футболку "націоналки" коли вперше одягнув?
- Трапилося це 20 серпня у матчі з румунами. Той поєдинок був не дуже вдалим для нашої збірної, тому спогади про нього не найкращі.
- Чому ж, на твою думку, українцям вже вкотре не вдалося здолати бар'єр відбіркової групи?
- Ми програли вирішальний поєдинок у Греції, і робити щось після цього було вже запізно. Звинувачувати фортуну в усіх бідах нашої збірної - просто смішно. Треба реально дивитися на речі: греки виграли - це означає, що вони на той момент були сильнішими. І місця, що їх посіли команди у групі після проведених поєдинків, цілком справедливі.
- Олеже, вже не раз і не двічі фахівці дискутували з приводу виконання Гімну нашими футболістами. Яка твоя позиція щодо цього?
- Вважаю, що патріотизм має бути в душі у кожного. Силоміць прищепити його людині неможливо. Цілком природно, що патріотичні почуття виявляються у кожного по-різному. Якщо людина не співає, це ще не означає, що вона є непатріотом своєї держави. Взагалі, виконання Гімну - особиста справа кожного. І нав'язувати свою думку іншим ми не маємо права.
- Думаю, погодишся з твердженням, що наставник відіграє величезну роль у формуванні і розвиткові майбутнього футболіста. Саме він скеровує у потрібне русло юний талант. Хто ж із тренерів зробив найбільший внесок у твоє становлення як футболіста, співпраця з ким була найпліднішою?
- Усі наставники дали мені багато цінного та корисного, кожен допоміг піднятися на сходинку вище... Виокремлю ж, напевно, В'ячеслава Вікторовича Грозного...
- Уже не від одного гравця доводилося чути, що він приділяє велику увагу роботі з молоддю...
- Так. Ця людина працює з молодими і довіряє молодим (що є вкрай важливим). На одному з перших місць у В'ячеслава Вікторовича - тактична підготовка.
- У футболі ти вже років десять. Отже, із "шкіряним" - "на ти". Звідси випливає, що зумієш справедливо оцінити свої "плюси" й "мінуси" на футбольному полі.
- Ну, що я можу сказати. Домінує у мене права нога. А про якісь особливо виражені "плюси" говорити поки не варто - є ще над чим працювати. Кожен компонент потребує поліпшення, вдосконалення. Отож, роботи, як-то кажуть, вистачає і зусиль потрібно докладати чималих.
- Із ким найкраще розумієшся на полі?
- Із Жорою Пеєвим. Думаю, взаємодіємо з ним доволі непогано.
- Ти - людина забобонна? Може, віриш у якісь прикмети?
- Не сказав би. Просто, виходячи на кожний матч, накладаю хресне знамення - ось і все. Я - людина віруюча.
- Футбол - це видовище. І головні спостерігачі - уболівальники. Можеш провести певні паралелі між глядацькими аудиторіями "канонірів" та динамівців.
- Певна річ, що за "Арсенал" вболіває набагато менше людей, аніж за "Динамо". "Каноніри" виступають на "Олімпійському" і про заповнені трибуни можуть хіба що мріяти. Є, звісно, фан-клуб, учасники якого підтримують улюблену команду завжди. Однак часом цього виявляється замало... Динамівці ж мають своїх прихильників практично в кожному місті та містечку України. Проводячи матчі на виїзді, ми повсякчас відчуваємо їхню підтримку. І це важить справді дуже багато - приємно грати, коли хтось за цим спостерігає, хвилюється, вболіває.
"ДО ДЕВ'ЯТОГО КЛАСУ БУВ ВІДМІННИКОМ"
- Олеже, трохи біографії.
- Народився у селищі міського типу Степанівка Сумської області. Батьки мешкають там і понині. Тато - Анатолій Олексійович - працює головним інженером у науковому інституті. Мама - листоноша. Є старший брат Андрій (йому 27 років) - теж працює з батьком в інституті. Маю шестирічну племінницю Таню, яка наступної осені стане школяркою.
- А сам у школі як навчався?
- До дев'ятого класу був відмінником. А потім записався до СДЮШОР "Зміна" у Сумах, почав більше уваги приділяти футболові, тому навчання відійшло на другий план. Однак школу закінчив без трійок.
- Отже, якби не заняття спортом, після одинадцятого класу був би відмінником?
- Навряд. Це у брата - золота медаль. Так що завжди ставили мені його за взірець.
- Улюбленим предметом була фізкультура?
- Звісно. А ще подобалися алгебра, геометрія та історія.
- Нині здобуваєш вищу освіту?
- Так. Навчаюся на четвертому курсі Сумського педагогічного інституту. Спеціальність - тренер із футболу. Відвідую заклад за індивідуальним графіком - двічі на рік. Через кілька місяців сподіваюся отримати диплом.
- Навчання подобається?
- Аякже. Дізнаєшся стільки нового! Предметів різноманітних більш ніж достатньо: методики різні, теорії... а головне, що це не впливає негативно на тренувальний процес.
- Рідні як відреагували на твоє рішення пов'язати життя з футболом?
- Батько сам колись грав на аматорському рівні, тому з його боку ніяких претензій не було. Мама спершу крізь пальці дивилася на моє захоплення грою мільйонів. Навчання важило для неї набагато більше… Нині ж батьки повністю мене підтримують. Телефоную додому кожного дня, розповідаю, як у мене справи, запитую, що нового у Степанівці. Можу сказати з упевненістю, що батьки для мене - все. Вони - найдорожчі, найрідніші у світі. Велике спасибі мамі й татові за підтримку, розуміння.
- У гості часто приїжджають?
- Звичайно. Раніше, коли грав за "Арсенал", сам частіше навідувався додому. Нині ж графік не зовсім дозволяє це робити. Ну, а бачитися ж хоч інколи треба, тому мама з татом гостюють у Києві. Наймаю зараз двокімнатну квартиру - так що залишаються у мене на кілька днів.
- На базі мешкати набридло?
- Так. Потрібно все спробувати. Нині маю квартиру і, чесно кажучи, на базу повертатися не хочеться, Спокійно, затишно - мені подобається.
- Недаремно, мабуть, кажуть, що ніхто у цьому світі не знає тебе краще, аніж ти сам. Які риси характеру можеш назвати провідними?
- Я - спокійний, не надто емоційний… Та що там розповідати - думаю, з боку все видно.
- Про одруження поки не думаєш?
- Ні, звичайно. Рано ще про таке говорити.
- А дівчина є?
- Ні. Не до цього нині. Спочатку футбол - а тоді вже й дівчина.
- Та все ж, які представниці прекрасної статі подобаються?
- Дівчина має бути розумною, з почуттям гумору. Красивою, звісно ж… А загалом - вона або подобається тобі, або ні - це вже на рівні підсвідомості.
- Перше кохання пам'ятаєш?
- А воно в мене було?
- Ну, не знаю. Тобі видніше. Може, у дитинстві…
- А-а, якщо у дитинстві, то так - подобалася дівчина Іра.
- Вільний час, хоч його й небагато, проводиш переважно…
- …вдома. Намагаюся, просто нормально відпочити: дивлюся телевізор (дуже полюбляю КВН), читаю. Інколи хочеться просто прогулятися Хрещатиком.
- Яка література подобається?
- Люблю детективи, кримінальне чтиво. Нині читаю Сухова. Також не відмовлюся погортати спортивний журнал.
- До кіномистецтва ставишся позитивно?
- Так. Люблю історичні фільми, а також комедії.
v- Напрям у музиці…
- Конкретно якомусь стилю переваги не надаю. Подобаються окремо взяті пісні. Ось та, та, а ота - ні. Чому так трапляється - сказати важко.
- До Києва вже звик?
- Так. Дуже красиве місто. Є на що подивитися. І нині воно мені вже як рідне, хоча свою маленьку батьківщину - Степанівку - люблю найдужче. Із задоволенням приїжджаю додому.
- Думаю, вже встиг побувати за кордоном. Де сподобалося найбільше?
- Чудові враження від Італії. Сподобалася Іспанія.
- Не футболом єдиним живе футболіст... Які ще види спорту до вподоби?
- У школі грав у баскетбол.
- Може, мріяв стати О'Нілом номер два?
- Ні. Бачив себе лише у футболі. З дитинства вболівав за київське "Динамо" і хотів виступати за цей клуб. Щасливий, що мрія здійснилася…
Також по телевізору люблю дивитися жіночий гандбол. Наша збірна - віце-чемпіон Європи - демонструє досить непогану гру.
- Футбольні трансляції полюбляєш?
- Раніше не пропускав жодної. А нині почав дивитися на все це зовсім іншими очима, тому за футбольними матчами по телевізору спостерігаю дуже рідко.
- Чемпіонат якої країни імпонує?
- Подобається іспанський технічний футбол. Ще з дитинства вболіваю за "Барселону", а також за "Манчестер Юнайтед".
- Подобається гра…
- …Анрі, Піреса, Рауля. Раніше вболівав за Ромаріо.
- А які автомобілі подобаються Олегу Гусєву?
- "Мерседес", "БМВ".
- Одяг?
- Традиційний - нічого надзвичайного. Ні на яку конкретну марку не орієнтуюся. Улюблений колір - синій та світло-синій. Узагалі, покупки робити люблю. Але тут виникає маленька проблема: мені подобається абсолютно все, визначитися з чимось конкретним важко. І скупити весь магазин теж неможливо…
- Домашні улюбленці є?
- Ні. Люблю собак та котів, але у квартирі їхньої присутності не схвалюю.
- Які породи подобаються?
- Серед собак - вівчарка. Гарний пес. А коти… - вони всі красиві!
- Олеже, яка твоя найзаповітніша футбольна мрія?
- Якомога довше залишатися у великому спорті і виступати на належному рівні.
- Якщо ж говорити не про футбол, то…
- …прошу Бога, аби дав моїм рідним та близьким здоров'я і щоб усе в них було гаразд.
- На твою думку, якими якостями має володіти особа, аби бути гідною звання ЛЮДИНИ?
- Порядність - на першому місці. Особа може бути не надто розумною, але хіба ж це може завадити їй носити високе звання ЛЮДИНА? Головне - мораль.
- Чого побажаєш українським уболівальникам?
- Перемог їхніх улюблених команд.
Ірина Холод, газета "Український футбол"
