- Що тут можна сказати... Це була дуже позитивна людина в усіх проявах. Він завжди був одним із лідерів і на полі, і в повсякденному житті. Мені довелося бути не лише його партнером, а й підопічним, коли він працював тренером в Ізраїлі, а я грав за команду. Потім ми разом працювали у збірній України та в ФК «Москва». Тож упродовж майже всієї моєї футбольної та тренерської кар'єри ми йшли пліч-о-пліч. Повторюся, він був дуже позитивною людиною, ніколи не сумував, випромінював оптимізм і після поразок, і після перемог. На його жартах базувалася атмосфера в роздягальні. Про нього залишилися найсвітліші спогади.
- Напевно, ви товаришували й поза футбольним полем? Підтримували спілкування до самого останнього часу?
- Звичайно. Ми добре спілкуємося всім нашим складом, із ким разом грали у 80-х роках. Часто спільно святкуємо Дні народження, весілля та інші свята, наші дружини, діти також спілкуються між собою. Тож ми дуже дружні, часто зідзвонюємося телефоном та підтримуємо тісні дружні стосунки. Буквально місяць тому з Андрієм Балем бачилися на заході у нашого спільного друга. Там був і Володя Безсонов, і Льоша Михайличенко, словом, багато ветеранів. Тож зустрічаємося часто.
- Чи не скаржився Андрій Михайлович на здоров'я?
- Ні, все було гаразд, навпаки, він почувався добре, жодних передумов до нещастя не було.
- Чи знаєте ви подробиці того, що сталося?
- Андрію стало погано прямо на полі, напевно, через спекотну погоду. Вони почали гру об 11.00, у цей час дуже парило, а згодом почалася сильна гроза. Ветерани збираються щосуботи, грають між собою та зі звичайними людьми, загалом людей 20-25. Зрозуміло, що грали без сильного навантаження, у приємній атмосфері, просто для себе десь годину-півтори, потім йшли до лазні. Це стало вже традицією. Андрій просто віддав пас та впав. Хлопці намагалися якось його реанімувати, але безуспішно. За 12 хвилин приїхала швидка допомога, хотіли робити прямий укол у серце, щоб його запустити, але, на жаль, було вже запізно...
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
