До школи прийшов працювати Олег Венглинський. Колишній нападник «Динамо» буде працювати на ниві технічної підготовки юних динамівців. Після того, як Олег Миколайович увійшов у курс справи і ознайомився зі своїми новими обов'язками, він поділився враженнями і планами на майбутнє з читачами офіційного сайту «Динамо»:
- Ідея розпочати тренерську кар'єру була у мене давно. Розуміючи, скільки більш заслужених динамівців, ніж я, зараз не працюють наставниками, просто не очікував, що Ігор Михайлович піде мені назустріч і запросить працювати в ДЮФШ. Для мене це стало дуже приємним сюрпризом. Працювати в «Динамо» дитячим тренером - дорогого коштує, оскільки далеко не всіх беруть на таку посаду і дають шанс проявити себе. Більш того, свого часу я сам грав за «Динамо», тому для мене ця подія стала особливо важливою.
- Які перші враження від роботи з дітьми?
- Для мене працювати дуже легко і цікаво, оскільки я сам колись пройшов всі щаблі динамівської школи і знаю, як тут все влаштовано. Я працюю тренером з техніки з молодшими віковими групами хлопців. Неможливо передати словами почуття, коли в деяких з них я впізнаю себе. Мене підкуповує їхнє завзяття, бажання вчитися, зрозуміти ази футболу, їхня дитяча безпосередність, максималізм. Коли бачиш, як у дітей горять очі, безумовно, працювати дуже приємно. Хоча тренер з техніки, але нарівні зі своїми прямими обов'язками забезпечувати технічне оснащення дітей, також намагаюся прищепити їм те, чого свого часу тренери динамівської школи вчили мене - любов до «Динамо», історії клубу. Хочу, щоб вони розуміли, що саме стоїть за емблемою, яку вони носять на грудях і усвідомлювали, що захищати кольори «Динамо» - велика честь, яка їм випала.
Вони вже подають м'ячі на матчах молодіжної команди і основного складу, тому багато чого бачать, розуміють і сприймають. Вважаю, пояснювати такі речі ніколи не рано, ця любов повинна вбиратися з молоком матері.
- Напевно, з багатьма тренерами школи ви були знайомі раніше?
- Так! У ДЮФШ досі працюють фахівці, які допомагали мені в шестирічному віці робити перші кроки у футболі - Віктор Кащей, В'ячеслав Семенов, Олександр Шпаков. Це ті люди, які стояли біля витоків динамівської школи. Тому я із задоволенням спостерігаю за тим, як вони працюють, вчуся у них і переймаю досвід, який просто безцінний. Працюючи поруч із такими метрами, впевнений, буду рости в професійному плані.
- Ви - нападник. У зв'язку з цим будете робити акцент на атакувальні дії юних футболістів?
- Так, не приховую, напад мені дуже близький, тому, як не крути, виходить більше підказувати, радити хлопцям, які грають у нападі. Але у нас немає якогось поділу, просто атакувальним футболістам я можу дати трохи більше, передати те, чого свого часу тренери навчили мене самого.
- Напевно, велике значення має і той факт, що ви самі - футболіст і на власному прикладі можете показати, як виконувати ту чи іншу вправу?
- Безумовно. Також, вважаю, дуже важливо, що в школу запрошують людей, які раніше грали в «Динамо» і пройшли школу клубу. Адже після закінчення кар'єри футболіста дуже важко себе знайти в житті та реалізувати.
- Багато хто каже про те, наскільки важко перейти з юнацького футболу в дорослий, але ніхто не говорить про складність переходу від кар'єри гравця до тренерської роботи. Як він дався особисто вам?
- Справа не стільки в переході, який був для мене досить легким, адже я провів усе життя у футболі і знову занурився в свою сферу діяльності, скільки в тому, що після завершення ігрової кар'єри футболіст потрапляє в своєрідний вакуум, він відчуває себе непотрібним. У мене цей період тривав три роки, він був найважчим, як і для всіх, хто закінчує з футболом. І зараз я дуже радий, що повернувся в свою стихію.
- Чим ви займалися протягом цих трьох років, після того, як покинули ваш останній клуб «Чорноморець» в 2008-му році?
- Вихованням дітей (посміхається). Так вийшло, що поки грав у футбол, у мене була одна дитина, а коли закінчив три роки тому, у мене з'явилася молодша дочка, а нещодавно народився ще один син Олександр. Тож ці три роки пролетіли дуже швидко, допомагав дружині, клопоту було достатньо. Але підсвідомо розумів, що треба повертатися в професію, адже що довше цей період затягнеться, то гірше. Без улюбленої справи було важко. Коли з шести років твій день розписаний по хвилинах, щодня проходять тренування, вироблений режим, звичний графік, і потім одразу це все зникає - з цим важко миритися. Радує, що хоч уві сні ще граю у футбол, він мені дуже часто сниться, особливо динамівський і дніпропетровський періоди.
