 |
|---|
| Отарі Марцваладзе |
Футбольна доля грузинського нападника «Динамо» Отарі Марцваладзе склалася непросто. Отарі прийшов до нашої команди взимку 2006-го року. З «Динамо» провів зимові збори, де разом із Тарасом Михаликом зумів зарекомендувати себе з найкращого боку, після чого клуб підписав із ним п'ятирічний контракт. Завдяки успішній грі, в лютому Отарі було вперше викликано до розташування своєї національної збірної, де вже в другому матчі зумів відзначитися забитим м’ячем.
У першій половині сезону 2006/2007 динамівський новачок намагався пробитися до основного складу команди, виходячи на заміну і вдало граючи за «дубль», і вже був близький до цього. Але в липні на літніх зборах в Австрії Марцваладзе отримав травму, ушкодивши бічну зв'язку стегна. Відновившись, наш легіонер знову почав доводити свою майстерність в динамівському «дублі», при цьому регулярно залучаючись до збірної своєї країни на відбіркові матчі Євро-2008. Але, як тільки все стало виходити, Отарі знову зазнав нещасливої травми. Таким чином, за перше коло чемпіонату грузинський нападник провів за першу команду лише дві гри.
Після зимової перерви в ігровому плані майже нічого не змінилося. Марцваладзе так само виходив на заміну в «Динамо» і грав за «дубль». Тому влітку 2007-го року було ухвалено рішення відправити Отарі в оренди до ужгородського «Закарпаття», де він дограв до кінця року. Після цього про нашого героя майже нічого не було чутно аж до серпня нинішнього року, коли він знову повернувся до Києва. Як стало відомо, під час відпустки, яку він проводив у себе на батьківщині в Грузії, Отарі потрапив до автокатастрофи, після якої його футбольна кар'єра виявилася під питанням. Але, зумівши знайти в собі сили повернутися на колишній рівень, динамівський грузин знову виходить на футбольне поле. Кореспондент Інформаційного відділу зустрівся з Отарі, щоб дізнатися, як для нього склався останній футбольний рік.
- Влітку 2007-го року ти перейшов до «Закарпаття», хоча тоді активно велися розмови про оренду до київського «Арсеналу»…
- Так, із «канонірами» я майже повністю пройшов збір, тренувався, брав участь у товариських матчах, і все, начебто, складалося добре, але коли розпочався сезон, виявилось, що президенти не змогли між собою домовитися. Отже особливих варіантів у мене не було, міг тільки залишитися в «дублі». Тому, коли з'явилася пропозиція від «Закарпаття», я її відразу прийняв. У той час в команді був дуже хороший тренер Петро Кушлик, який хотів бачити мене в своїй команді. Мені потрібно було набрати форму, от я і вирушив до Ужгороду.
- Як склалися відносини із тренером?
- Дуже добре. Петро Іванович чудова людина і тренер, принаймні, для мене, він чудово ставиться до грузинів. Отже в нас з ним були теплі взаємини, а зв'язок по телефону ми підтримуємо навіть зараз.
- А як тебе прийняли в команді партнери?
- Там всі хлопці дуже хороші, тому звикнути було легко. Ніяких труднощів не виникало, всі до мене чудово ставилися.
- Тобі було не дуже самотньо, оскільки до «Закарпаття» перейшов ще один грузин – Аладашвілі…
- Так, із ним ніколи не нудно. Але окремо від всіх ми ніколи не трималися.
- Що відбулося взимку, після закінчення терміну оренди?
- Я повернувся до Києва, і мною зацікавився ФК «Харків», яким на той час керував Володимир Бессонов. Я поїхав із командою на збори до Туреччини, але в самому кінці зазнав серйозної травми. Мені зробили операцію на коліні, і я залишився в Києві лікуватися. Відновлення тривало до закінчення сезону. А потім розпочалася відпустка, і я поїхав до Грузії, до цього часу коліно вже не боліло. На батьківщині відпочивав і тренувався, а за два дні до того, як потрібно було повертатися до Києва, потрапив в аварію, після якої тривалий час приходив у себе. Тому запізнився до початку сезону і не був на зборах разом із командою.
- Розкажи в кількох словах, як сталася аварія…
- Я їхав не дуже швидко, але по слизькій дорозі. Спочатку машина вдарилася у лівий бордюр, а потім впала з моста на землю. Зі мною в машині був брат, із ним, завдячуючи богу, все гаразд.
- Після аварії вже сідав за кермо?
- Ще ні, та і не хочеться поки (посміхається). Краще буду грати у футбол.
- Наскільки важко було відновлюватися?
- Дуже важко. Це зайняло п'ять місяців. У мене був струс мозку, тривалий час дуже боліла шия, і ще багато чого. Шию і зараз не можу нормально повертати.
- Хто допомагав у той час?
- У Грузії родичі і друзі, а також знайомі лікарі, а після того, як повернувся до Києва, багато уваги мені приділяв доктор Малюта.
- Проте, знайшов у собі сили знову повернутися на колишній рівень?
- Так, можна сказати, що я наново почав грати у футбол.
- У «Динамо» ти не просто повернувся, а зробив це дуже вдало – в трьох товариських матчах забив по голу. Бомбардирські навички не втратив?
- Ні, ще щось пам'ятаю (посміхається).
- Після цього тренери стали випускати тебе на заміну і в офіційних матчах. Відчуваєш їх довіру?
- Так, я їм дуже вдячний за те, що випускають мене на поле, незважаючи на те, що я ще не зовсім готовий. Приємно, що дають мені відчути гру.
- Які зараз плани? Які завдання перед собою ставиш?
- Чесно кажучи, поки не знаю. Зараз граю за «Динамо-2», потрібно забивати більше м'ячів, щоб закінчити перше коли на вищому місці. Хочу повернути собі колишню форму, щоб продовжувати грати так, як раніше.
Світлана Полякова, Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
