Любов, як то кажуть, не картопля, а їсти хочеться завжди... Аналогічна ситуація і з футболом: мало хто погодиться ганяти м’яча на порожній шлунок. Та й фізично виконувати щодня величезний обсяг роботи на тренуваннях і викладатись стовідсотково на кожному матчі, що триває - ні мало ні багато - півтори години, просто неможливо без належного харчування.
Що, як, коли і в яких кількостях їдять нинішні чемпіони України з футболу, чим полюбляють поласувати конкретні гравці і що взагалі викреслено з раціону спортсменів, розповідає читачам “Українського футболу” завідувач ресторану київського “Динамо” Петро Зварич.
- Петре Прокоповичу, для початку розкажіть, з ким маємо справу: кілька автобіографічних штрихів і ваш шлях до ресторану нинішнього футбольного чемпіона України.
- Народився я і виріс на хуторі Безіменний, що за п’ятдесят кілометрів від Києва. По закінченні школи, як і всі мої ровесники, гортав довідник для вступників і запримітив Торговельно-економічний інститут, куди, склавши іспити, вступив. Щоправда, перед цим рік провчився в Політехнічному інституті, однак, зрозумівши, що це не моє, кинув його і подав документи туди, до чого лежала душа.
Отримавши диплом, пішов працювати завідувачем їдальні на фабриці імені Боженка. Далі була кав’ярня “Кооператор”, що на розі Володимирської і Саксаганського. Відтак - ресторан “Мир”. Ще через проміжок часу десять років працював у ресторані “Україна”, що на розі Пушкінської і бульвару Тараса Шевченка. І ось зараз вже понад шість років завідую рестораном “Динамо”.
- Ваше працевлаштування в ресторані футбольного клубу - випадковість чи запланований хід?
- Як то кажуть, нічого випадкового в цьому житті не буває. Річ у тому, що я дуже люблю футбол. Працюючи в ресторані “Україна”, часто мав справу із суддями, які відвідували цей заклад. Природно, цікавився футбольними питаннями. А потім доля повернула так, що я познайомився з Григорієм Суркісом. Якраз тоді відкривалася база в Кончі-Заспі і потрібна була людина, яка б організувала харчування для футболістів. Григорій Михайлович запропонував цю посаду мені - я погодився.
- Яке з перелічених місць роботи можете назвати для себе найоптимальнішим?
- Ну, тут дуже важко щось виокремити. Думаю, ідеального місця роботи взагалі немає. У кожному є свої позитивні і негативні сторони. Раніше доводилось працювати за соціалістичних відносин, зараз я найманий працівник у приватного власника. Хоча принцип усюди один: добре приготувати, все організувати і нагодувати людей. Що й намагаємось робити з моїми колегами.
- Петре Прокоповичу, перша річ, що найдужче вразила вас по приходу на базу “Динамо”?
- Ну, це, напевно, те, що я побачив усіх футболістів, так би мовити, вживу, на тренуванні. І, звісно ж, цікаво готувати для них. Якщо хлопці задоволені - то й ми радіємо, нам приємно.
- Ось і дійшли ми до найцікавішого і найсуттєвішого. Розкажіть, якщо можна, детально про раціон динамівців у звичайні дні і в дні матчів.
- Як і належить, у хлопців триразове харчування плюс два підвечірки: сніданок, обід, підвечірок, вечеря і ще один підвечірок. Зрозуміло, що в меню футболістів повинні бути всі вітаміни, мікроелементи: білки, жири, вуглеводи. Тому городину, яку продають на базарі, м’ясо, рибу, молочні продукти, садовину ми вводимо до їхнього раціону. Звісно, страви постійно намагаємось чергувати, адже одне й те ж дуже швидко набридає, яким би смачним не було.
У день матчу харчування, зрозуміло, легше. Організм гравця повинен витрачати енергію не на те, щоб перетравлювати їжу; вона (тобто енергія) має йти в м’язи, щоб відповідно використовуватись для бігу, стрибків, забивання м’ячів. Тому в день поєдинку даємо хлопцям більше вуглеводів: рибу, птицю, менше ковбаси, шинки, інших копченостей. Їдять футболісти за п’ять-шість годин до матчу. Наприклад, зустріч о сьомій годині. Тоді о першій-пів на другу обід, а за дві години - легкий підвечірок: печиво, чай, мед, варення...
Думаю, читачам цікаво буде дізнатися про, наприклад, сніданок динамівця. Отож, сніданок європейський.
Накриваємо шведський стіл, на якому є масло, сметана, йогурти, сирки глазуровані, дитячі, ковбаска дитяча, сосиски: мисливські, в натуральній оболонці, сирники, вареники ліниві, запіканка, яєчня, омлет, налісники з сиром, млинці, мюслі з молоком, чай, мед, лимони. Футболісти приходять і кожен бере собі щось поїсти. Хтось - налісники з сиром, інший яєчню, дехто мюслі з молоком, а хтось поїсть сосисок.
На обід готуємо дві перші страви. Якщо, наприклад, сьогодні головним є борщ, то додаємо ще суп гречаний, до солянки - суп овочевий, до супу з фрикадельками - суп гороховий. Перша страва повторюється аж на сьомий день.
Звісно, до обіду на стіл кладемо всіляку городину: редьку, цибулю, часник, робимо різноманітні салати; даємо печінку, шинку, відварений язик. Щодо другої страви принцип такий же, як і з першою. Наприклад, сьогодні головною в нас є котлета по-київськи. Хтось каже, що їх не їсть. У такому випадку ми можемо запропонувати йому філе куряче, ескалоп свинячий чи ще щось. Наступного дня головну страву змінюємо. Це може бути вже шашлик, страва з білої чи червоної риби... І так щодня.
- Розкажіть, будь ласка, про смакові уподобання конкретних футболістів.
- Ну, тут діло звичне: скільки людей - стільки й смаків. Тому кожен має свої уподобання. Хтось більше любить рибу, інший м’ясо, дехто салати чи окрошку, деруни, філе куряче чи котлету по-київськи. Так Белькевич, наприклад, дуже полюбляє окрошку і салат з редьки. Багатьом хлопцям до вподоби український борщ. Втім, він смакує абсолютно всім, навіть легіонерам.
- З харчуванням іноземних гравців проблем не виникає?
- Жодних. У нас є меню, які ресторан пропонує. Якщо в того чи іншого футболіста виникають конкретні побажання - ми їх враховуємо.
Трохи використовуємо європейську кухню, враховуючи італійські, іспанські, польські традиції. Постійно урізноманітнюємо раціон. Бо якщо, наприклад, м’ясо в одному вигляді подавати постійно, то вже на третій чи четвертий раз воно набридне. Тому сьогодні тушкуємо, завтра смажимо, післязавтра готуємо шашлик, плов...
Важлива деталь. Якість перетравлювання залежить від вигляду того, що ти їси. Приміром, страва не зовсім апетитна. У такому випадку шлунковий сік не виділяється в достатніх кількостях і перетравлювання відбувається значно гірше. Тому все це ми обов’язково враховуємо, зважуємо на особисті смаки і намагаємося робити так, аби всі завжди були задоволені.
- Петре Прокоповичу, ще Шевченко (Тарас, а не Андрій) закликав свого не цуратися, але й чужого навчатися. Переймаєте досвід приготування їжі іншими командами?
- Звичайно. Розкажу вам з цього приводу цікавий випадок. Років зо два тому до Києва приїжджав англійський “Манчестер Юнайтед”. Делегація поселилася в готелі “Національний”, де працював мій знайомий. Завдяки йому мені й вдалося пройти на кухню манчестерців. І ось що я виявив: у день матчу вони не їдять м`яса - лише рибу. З чим це пов`язано? Напевно, з тим, що сполучна тканина в рибних продуктах менш щільна і потрібно менше енергії, аби її перетравити. У нас цього елементу поки не враховують, вважаючи, що м`ясо в день поєдинку особливо шкідливим не буде. Може, це й правильно. Нехай скажуть спеці.
- Як харчуються футболісти під час виїзних матчів?
- Беруть їжу з собою (маю на увазі гостьові поєдинки в межах України). Перед виїздом хлопці роблять замовлення - хто що їстиме - і ми даємо їм напівфабрикати. Приїжджаючи в готель, наймають кухню і просять, аби там їм усе приготували. Так і харчуються.
Якщо ж динамівці їдуть за кордон, харчів із собою не беруть, а їдять в готелях, де зупинились.
Як чинять у цьому випадку колективи, що приїжджають до Києва? Наскільки мені відомо, українські команди харчі не возять, відвідують готельні ресторани. А ось іноземні гості чинять інакше. Вони, за інформацією, якою я володію, возять кухаря. Деякі готують їжу на привозній (домашній) воді. І це теж можна зрозуміти: як-не-як, матчі відповідальні і доводиться враховувати все до найменших деталей. Всяке може бути: хто дасть гарантію, що у воді не буде якихось мікроелементів, до яких не звикли гравці, і які можуть хоч найменшим чином негативно позначитись на їхньому фізичному стані і - відповідно - готовності до матчу?
- Ваша фірмова страва...
- Їх кілька. Це і м’ясо по-українськи, і свинина особлива, і ще низка страв.
- Часто їх готуєте?
- Намагаємось чергувати. М’ясна страва повторюється в нас один раз на десять днів - не частіше.
- Цікаво, є продукти, які не рекомендовано вживати футболістам?
- Так. Це качине м’ясо, баранина, важкі на кишківник, печінку, тому їх уникаємо. Натомість робимо акцент на свинину, телятину, кролятину, курятину, рибу, печінку. Щодо напоїв, то п’ють хлопці лише натуральні соки і ледь мінералізовану воду. Різноманітних кока-кол, сітра в їхньому раціоні немає.
- Петре Прокоповичу, хоча російська приказка твердить: “Когда я ем, я глух и нем”, та все ж мало віриться, що динамівці під час сніданку, обіду чи вечері вперто мовчать...
- Ну, звісно, футболісти розмовляють. Переважно жартують: хтось щось смішне розкаже. Одне слово, як ведеться в компанії молодих хлопців. А хтось просто прийшов, поїв і пішов. Як говориться, скільки людей, стільки й характерів.
- Ви знайомі з кимось із гравців трохи ближче, ніж з рештою?
- Ні, такого немає. Наша справа - готувати їжу, їхня - їсти. Отож, ми все організували, подали - і далі не втручаємось.
- Окресліть коло ваших обов’язків у ресторані “Динамо”.
- Коротко - це організація харчування. Починаючи із закупівлі і доставки продуктів, узгодження меню з шеф-кухарем і закінчуючи контролем за приготуванням і подачею страв на стіл.
У ресторані працює чотири кухарі, є комірник, менеджери, котрі вибирають і купують продукти на базарі.
- І наостанок, є в команді гравець з не зовсім “смачним” прізвищем, зате з дуже апетитним прізвиськом... Що скажете про його уподобання?
- Маєте на увазі Несмачного? Він же Смак. Ну, Андрій говорить завжди, що все смачно. Буває, питаю, ну як там кухня? А він: “Все супер - питань нема”. А які можуть бути претензії? Все свіже, приготоване смачно, по-домашньому. Ось навіть поприїжджали нові футболісти з-за кордону - їх все влаштовує. Той же Верпаковськис каже, що все класно. Якщо ж трапиться так, що комусь щось не подобається, ми питаємо, що йому приготувати. І обов`язково виконуємо замовлення.
Ірина Холод, газета “Український футбол”.
