9 травня 1975 року не лише у Радянському Союзі, а й у більшості країн світу та Європи урочисто відзначали 30-річчя Великої Перемоги. За тиждень перемогу, здобуту вже на футбольному полі, подарували своїм прихильникам наші динамівці. Другий за рангом, після Кубка європейських чемпіонів, почесний континентальний приз — Кубок володарів кубків уперше у своїй, і вперше в історії радянського футболу, здобула команда “Динамо” (Київ).
…Другого вересня 1965 року українська команда (і радянська за тодішніми мірками взагалі) в північноірландському місті Колрейні провела свій перший матч у рамках континентальних турнірів. Право стати першовідкривачами було надане київським динамівцям.
Восени 1974 року, певно, нікого і подумки не відвідувало відчуття того, який золотий сезон чекає на команду. Нікого, за винятком тренерів-новаторів Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Ці молоді фахівці, прийнявши команду менше двох років тому, одразу ж примусили говорити про себе і своїх вихованців. Взявши на озброєння науку, вони швидко довели, що є тренерами нової формації, тренерами майбутнього.
ДЕВ’ЯТЬ СХОДИНОК ДО ПЕРЕМОГИ
Київська команда складалася із універсально підготовлених спортсменів. Динамівці вже у союзному чемпіонаті демонстрували принципово нову гру, принципово нове ставлення до футболу, де важливим був не стільки миттєвий успіх, скільки віддалений, більш тріумфальний результат. Кияни демонстрували не відомий до цього високий рівень колективних дій при використанні різних тактик під час гри, які змінювалися залежно від гри конкретного суперника. Уся команда миттєво переходила на відбір м’яча, коли ним заволодівав суперник. Відбір був з підстраховкою, футболісти діяли синхронно в зоні відбору незалежно від свого амплуа. Суперники часто губилися, втрачали м’яч. Тоді спрацьовувала інша схема тактичних дій: футболісти миттєво розбігалися від гравця, який володів м’ячем, пропонуючи себе. Усе це відбувалося на величезній швидкості, в один дотик.
Більшість шанувальників нашого “Динамо” зі стажем, упевнений, і до сьогодні пам’ятають ті матчі єврокубків, їх драматичний перебіг, красиві, потрібні, переможні голи майстрів у біло-блакитних футболках. Пам’ятають голи і гру, які принесли тріумфальний успіх нашому футболу. Для молодих же прихильників команди зробимо невеличкий екскурс у ті дні, згадаємо хід розиграшу турніру, дев’ять сходинок, подоланих динамівцями на шляху до перемоги.
“…Два рейди Володимира Трошкіна у матчі з “Ейндховеном” зовсім розгубили досвідчених голландців. Скромний гравець динамівської дружини Стефан Решко у матчі з “Айнтрахтом” повністю виключив із гри чемпіона світу Бернда Гельценбайна. Володимир Мунтян таким же чином, хоча, мабуть, більш елегантно, залишив “безробітним” ще одного чемпіона світу — Юргена Грабовського. А хіба не Віктор Колотов — за спортивними показниками хлопець нормального середнього зросту — переграв “короля повітря” Ральфа Едстрема…” Це лише про кількох майстрів тогочасного “Динамо” так відізвалася преса. Вони були тоді справжньою “командою-зіркою” і “командою зірок” одночасно. Про це наша розповідь.
1/16 ФІНАЛУ
“ДИНАМО” (Київ) — ЦСКА “СЕПТЕМВРІЙСКО ЗНАМЕ” (Софія, Болгарія) — 1:0 (0:0).
18.09.1974. Київ. Центральний стадіон. 75000 глядачів.
Судді: О. Джебе, Е. Ієнджі, Е. Еролу (всі — Туреччина).
“Динамо”: Рудаков, Шепель, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін (Маслов, 62), Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
ЦСКА “Септемврійско Знаме”: Йорданов, Зафіров, Станков, Василєв, Колєв, Пенєв-к, Средков (Тахмисян, 74), Нікодимов, Жеков (Сімов, 70), Денєв, Марашлієв. Тренер: Нікола Ковачев.
Гол: Блохін (57).
Попередження: Жеков.
“Удруге за свою історію право на участь у Кубку кубків київські динамівці заслужили як фіналісти розиграшу Кубка СРСР 1973 року, оскільки єреванський “Арарат” паралельно став ще й чемпіоном країни. Участь ця виявилася однією з найяскравіших у біографії клубу — вперше наші земляки стали володарями континентального трофея, продемонструвавши сучасний футбол і подолавши опір дуже авторитетних суперників. Уже на першому етапі одним із таких виявився болгарський ЦСКА.
Софійські армійці небезпідставно вважалися найсильнішим клубом країни. Протягом останніх років вони вочевидь перевершували вічних суперників із “Левські” як за турнірними показниками, так і за кількістю гравців, делегованих до збірної. На світовий чемпіонат, наприклад, від ЦСКА було відряджено дев’ятьох виконавців… Проте найзнаменитішим у рядах ЦСКА був, звісно ж, найкращий бомбардир в історії болгарського футболу, володар “Золотої бутси” 1969 року Петар Жеков. І від перших хвилин гри нападник був узятий Стефаном Решком у щільні лещата опіки.
Яким чином болгари мали намір здобути перемогу, залишилося загадкою, оскільки весь матч пройшов під контролем киян, у складі яких дебютувало одразу троє новачків. Найпомітнішим серед них виявився найкращий бомбардир турніру команд першої ліги минулого сезону Анатолій Шепель із одеського “Чорноморця”, який у стартовому складі замінив Леоніда Буряка, котрий захворів. Щодо Володимира Онищенка, який повернувся до динамівського клубу із “Зорі”, для нього місце в основному складі було начебто заброньоване заздалегідь…”
“…Другий тайм кияни розпочали, збільшивши темп. Воротар Йорданов одразу ж переводить м’яча на кутовий. За кілька секунд трохи не добивається успіху Колотов. І лише на 57-й хвилині Блохіну вдається досягти успіху…”
Колотов віддав м’яч до кутового прапорця на Матвієнка, послідувала навісна передача на Онищенка, у боротьбі з ним захисник відбив м’яча на Блохіна — 1:0!
ПОВТОРНИЙ МАТЧ
ЦСКА “СЕПТЕМВРІЙСКО ЗНАМЕ” (Софія, Болгарія) — “ДИНАМО” (Київ) — 0:1 (0:0).
02.10.1974. Софія. Стадіон “Васил Левські”. 28000 глядачів.
Судді: Г. Меннінг, М. Гайнеман, Х. Куліке (всі — НДР).
ЦСКА “Септемврійско Знаме”: Йорданов, Зафіров, Василєв, Велічков, Колєв, Пенєв, Средков, Тахмисян (Любомиров, 50), Михайлов, Денєв, Марашлієв (Тринков, 20). Тренер: Нікола Ковачев.
“Динамо”: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Зуєв, Шепель, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
Гол: Блохін (81).
Попередження: Денєв — Буряк.
“…Кияни втратили двох головних виконавців. Трошкін, який останнім часом виконував функції правого крайнього оборонця, зазнав травми, а Мунтяна було залишено вдома з дисциплінарних міркувань. Першого заступив Зуєв, диспетчерські повноваження було покладено на Буряка, який повернувся до команди…
Болгари після свистка арбітра швидко рушили вперед, але наштовхнулися на щільну й організовану стіну, додаткову міцність якій надавав Віктор Колотов, котрий виконував функції опорного півоборонця. Гості дуже уважно грали на випередження, а якщо м’яч і потрапляв до ударної зони, активно починав діяти Рудаков.
Двічі він рятував своїх партнерів від явного гола.
Кияни, у свою чергу, не лише відбивалися. Заволодівши м’ячем, команда намагалася організовувати контрвипади. І коли це вдавалося, головну увагу приділяла фланговим проривам із подальшими навісами або прострілами у центр, де, міняючись місцями, заплутували опікунів Блохін та Онищенко. Особливо чудово грав останній у грі на випередження. Проте гол після подачі Веремєєвим кутового випало провести його партнерові. Блохін у стрибку вискочив на м’яч раніше за суперників і ударом головою спрямував його у дальній кут воріт. До кінця зустрічі залишалося лише дев’ять хвилин…”
“Динамо” здивувало організацією гри, гармонією захисту і контратаки, маневром темпу.
1/8 ФІНАЛУ
“АЙНТРАХТ” (Франкфурт-на-Майні, ФРН) — “ДИНАМО” (Київ) — 2:3 (1:1).
23.10.1974. Франкфурт. “Вальдштадіон”. 25000 глядачів.
Суддя: А. Коррейра (Португалія).
“Айнтрахт”: Кунтер, Мюллер, Трінкляйн, Кербель, Кальб, Беверунген, Ніккель, Вайдле (Крауз, 70), Гельценбайн, Грабовський-к, Рорбах. Тренер: Дітріх Вайзе.
“Динамо”: Рудаков, Зуєв, Матвієнко, Фоменко, Решко, Маслов, Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
Голи: Ніккель (2), Кербель (64, з пенальті) — Онищенко (32), Блохін (83), Мунтян (87).
Попередження: Фоменко, Веремєєв, Матвієнко, Зуєв.
Західнонімецький футбол 1974 року перебував у стані ейфорії. Збірна країни стала найсильнішою в світі, а мюнхенський “Байєрн” заволодів Кубком чемпіонів. Зросла вартість акцій і франкфуртського “Айнтрахта”, який вперше за свою історію став володарем Національного кубка.
Головною перевагою “Айнтрахта” були двоє його півоборонців-універсалів — Юрген Грабовський та Бернд Гельценбайн. Обидва — гравці збірної і, природно, чемпіони світу. Обидва — учасники знаменитого вирішального матчу проти голландців. Обидва — чудові техніки. Обидва — найнебезпечніші гравці у складі чергового суперника киян.
Успіх господарям поля принесла, здається, чи не перша атака. Динамівці не проконтролювали головного далекобійника “Айнтрахта” Бернда Ніккеля, який давно славився своїми ударами з другої лінії. Саме такий постріл і застав зненацька Євгена Рудакова.
Динамівці направили в оборону всі основні сили. Інколи попереду залишався лише Блохін. Саме йому за першої нагоди й адресували інші гравці м’яча, покладаючись на його швидкісний ривок та вміння обрати надійну позицію. Спочатку така тактика нічого істотного не обіцяла — німці вміло оточували єдиного форварда гостей і забирали в нього м’яч. Але ближче до кінця вони були вже настільки виснаженими, що не змогли захистити себе від двох разючих випадів за участю його партнерів.
Щойно випадала слушна нагода, вмикав швидкість на лівому фланзі Віктор Матвієнко. У центрі вміло комбінували Колотов та Веремєєв. Нерідко на ударну позицію виходив Мунтян. Онищенко ж, займаючи позицію на полі трохи далі за Блохіним, все ж таки встигав допомагати йому, відволікаючи на себе увагу оборонців. Виїзна модель киян спрацювала на 32-й хвилині, коли навальний випад команди “замкнув” Онищенко.
А потім було призначено пенальті. Рорбах отримав м’яч, перебуваючи в офсайді. Оборонці “Динамо” призупинилися, проте суддівський свисток мовчав. І Віктор Маслов, який прийшов із “Дніпра”, просто збив суперника з ніг. Рудаков угадав напрямок удару Кербеля, але з кидком дещо запізнився.
На 83-й хвилині Олег Блохін потужним ударом метрів з 22-х у верхній кут воріт зрівняв рахунок, а за кілька хвилин майже з цього ж місця Мунтян вивів киян уперед.
ПОВТОРНИЙ МАТЧ
“ДИНАМО” (Київ) — “АЙНТРАХТ” (Франкфурт-на-Майні, ФРН) — 2:1 (2:0).
05.11.1974. Київ. Центральний стадіон. 95000 глядачів.
Судді: М. Харвініємі, Х. Лааксонен, М. Весала (всі — Фінляндія).
“Динамо”: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
“Айнтрахт”: Вінхольд, Мюллер, Трінкляйн, Лоренц, Кальб, Беверунген, Крауз, Кербель (Рорбах, 46), Ніккель, Грабовський-к, Гельценбайн. Тренер: Дітріх Вайзе.
Голи: Онищенко (1, 39) — Рорбах (47).
Напередодні, як і впродовж трьох днів, Київ заливало дощем.
“…Початок матчу був приголомшливий. Пролунав свисток фінського арбітра М. Харвініємі, і динамівці всією командою кинулись вперед. Кілька передач — і м’яч потрапив на лівий фланг до захисника В. Матвієнка, який набирав швидкість. Послідував підкручений удар по воротах Вінхольда, той не втримав м’яч, і Онищенко з незручного становища спрямував його в сітку. Уся комбінація тривала 52 секунди…”
Безумовно, цей момент багато в чому став ключовим для подальшого розвитку подій. Після першого розчарування гості довго ще не могли отямитися. Такої швидкісної гри, як на своєму полі, німці просто не витримали. Динамівці ж, немов на крилах, розвивали одну атаку за іншою. Навальний ривок Веремєєва насилу перервав голкіпер. Незабаром подібну спробу почав Блохін, і знову воротар, виправляючи свою помилку в дебюті, врятував команду від гола. На черзі гарматні “постріли” Мунтяна і Буряка. Несподіване прилучення Трошкіна на правому фланзі ледь не призвело до автогола. Нарешті, поставлено крапку. Після подачі Веремєєвим кутового Колотов головою “підрізав” м’яч у напрямку Онищенка, і той провів свій другий гол у цій зустрічі.
“…По перерві картина різко змінилася. Німецькі футболісти хвилини дві спокійно розігрували м’яч біля свого штрафного майданчика. Зовнішньо це було схоже на капітуляцію. Але коли динамівці пішли на чужу половину поля, послідувала раптова дальня передача. Намагаючись віддати м’яч воротареві, Решко помилився, і Рорбах скоротив розрив у рахунку… Подальші дії нагадували гіпнотичний сеанс. Німці зовсім не поспішали, подовгу контролюючи м’яч, все це було якимось нелогічним. Рахунок же — не на їхню користь! Гості ніби зачаровували суперника, примушували іти на відбір… Але динамівці і тут продемонстрували свою зрілість… Вони прийняли гру “у хованку”. Заволодівши м’ячем, господарі у точності повторювали дії гостей: та ж неквапливість, те ж спокійне володіння м’ячем…”
Але час справжнього торжества працював на киян.
1/4 ФІНАЛУ
“БУРСАСПОР” (Бурса, Туреччина) — “ДИНАМО” (Київ) — 0:1 (0:1).
05.03.1975. Бурса. Стадіон “Кемаль Ататюрк”. 22000 глядачів.
Судді: П. Станєв, М. Дудін, П. Ніфидічев (усі — Болгарія).
“Бурсаспор”: Расим, Кемаль, Феруддін, Орхан, Хайреттін, Джеміль, Іхсан, Алі, Вахіт, Сінан-к, Чекі (Байкул, 72). Тренер: Абдулла Гегич.
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
Гол: Онищенко (21).
Змінилися не лише терміни початку підготовчого періоду та функції команди. Змінився й підхід до самого тренування. Насамперед, ще по закінченні минулого сезону під керівництвом Анатолія Зеленцова гравці пройшли тестування на кафедрі теорії та методики Київського інституту фізкультури й одержали домашні завдання. Перед початком вхідного циклу тестування було повторено.
“Бурсаспор” — наймолодший із професійних клубів Туреччини, який щойно відзначив своє 10-річчя. І хоча до еліти національного футболу він не належав, ніхто не наважувався заперечувати його помітних успіхів упродовж останніх років.
Козирями турецької команди були, насамперед, молодість та амбіційність гравців, хороша фізична та психологічна підготовка, непоступливість і наполегливість.
Матчі з “Бурсаспором” мали ще один підтекст. Менш ніж за місяць збірна СРСР мала у рамках того ж європейського чемпіонату зустрітися у Києві з національною командою Туреччини. Не дивно, що Озарі, наставник останньої, скористався нагодою відвідати не лише гру, але й тренування киян (фактично — збірної СРСР). Тринадцятеро гравців основного складу “Динамо” стали гравцями основного складу збірної!
Гра почалася у повільному темпі, проте перевага гостей визначилася досить швидко. Насамперед — в організації колективних дій. Динамівці заволоділи плацдармом у центрі поля, примушуючи турків подовгу залишатися без м’яча. На 10-й хвилині Мунтян завдав першого прицільного удару, але м’яч влучив у поперечину.
“…У грі динамівців, здавалося, не було нічого зайвого… Четвірка хавбеків на чолі з Колотовим (найкращим гравцем матчу) майже повністю паралізувала дії хавбеків “Бурсаспора”… Чергова комбінація була проведена бездоганно. Колотов побачив Веремєєва, котрий відкрився, зробив точну передачу, і сам прилучився до атаки… Веремєєв скористався маневрами партнерів, пройшов уперед і через голови турецьких захисників перекинув м’яч Блохіну. Оборонці зосередили увагу на Олегові, а той майстерно пропустив м’яч Онищенку, який з вигідної позиції несильним ударом вразив ворота Расима…”
Другий тайм динамівці провели настільки ж упевнено та спокійно, не форсуючи подій і мовби економлячи сили.
ПОВТОРНИЙ МАТЧ
“ДИНАМО” (Київ) — “БУРСАСПОР” (Бурса, Туреччина) — 2:0 (0:0).
19.03.1975. Київ. Центральний стадіон. 95000 глядачів.
Судді: К. Ченшер, Мессмер, Дрєєр (усі — ФРН).
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Веремєєв (Буряк, 74), Блохін.
“Бурсаспор”: Расим, Кемаль, Орхан-к, Іхсан, Хайреттін, Джеміль, Алі, Феруддін, Седат, Вахіт, Байкул. Тренер: Абдулла Гегич.
Голи: Колотов (72, з пенальті), Мунтян (87).
Попередження: Веремєєв, Блохін — Алі, Кемаль, Іхсан.
Кияни вийшли на поле тим же складом, що й два тижні тому в Бурсі. Турки зробили дві заміни. Проте навіть за такого розкладу сил була очевидною перевага наших земляків. Чудові шанси відзначитися мали Блохін, Они щенко та Мунтян. Турки побудували дуже щільну лінію оборони та вміло відбивалися. Відчувалося, що нічия — це межа їхніх мрій.
У другому таймі картина на полі різко змінилася. Кияни додали у швидкості, мобільності, але головне — почали швидше працювати з м’ячем, ефективніше виводили його на ударну лінію. Гості про контргру вже і не згадували, проте у своїх тилах демонстрували дива мужності.
“…Суперники були приголомшені, зім’яті. Усі десятеро польових гравців пішли у глухий захист. Але стримати атакувальний каскад було вже неможливо. Розривали скрізь оборону “Бурсаспора” Онищенко, Колотов і Блохін, на правому фланзі атаки повністю господарював Трошкін, Веремєєв гострими передачами створював одну небезпечну ситуацію за іншою, повсякчас бив з дистанції Мунтян…” На 72-й хвилині захисники “Бурсаспора” збили у штрафному майданчику Онищенка, і Колотов чітко реалізував пенальті.
За три хвилини до закінчення поєдинку була винагороджена активність Мунтяна — після його удару м’яч рикошетом від захисника влетів у сітку — 2:0!
1/2 ФІНАЛУ
“ДИНАМО” (Київ) — ПСВ “ЕЙНДХОВЕН” (Голландія) — 3:0 (2:0).
09.04.1975. Київ. Центральний стадіон. 100 000 глядачів.
Судді: П. Петридж, Г. К’ю, А. Х’юз (усі — Англія).
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко (С. Кузнецов, 74), Колотов-к, Буряк, Блохін.
ПСВ: ван Беверен-к, Дейкерс, Нордквіст, Едстрем, Куарс, Любсе, Р. ван дер Керкхоф, В. ван дер Керкхоф, ван Краай, Крейг, ван дер Кюйлен.
Тренер: Кеєс Рейверс.
Голи: Колотов (17), Онищенко (31), Блохін (56).
Попередження: Куарс.
Матч і перемогу над лідером голландського чемпіонату можна сміливо зарахувати до найкращих в історії динамівського клубу. Напевне, вперше його шанувальники реально відчули можливість того, що киянам до снаги піднятися на вершину європейського визнання. Уперше рівень гри команди чітко наблизився до зразків вищого міжнародного класу, незважаючи на ранню весну, коли вітчизняні клуби традиційно відчували незручності через брак якісної підготовки та ігрової практики.
Для динамівців цих незручностей немов і не існувало. А проте ПСВ “Ейндховен” був суперником аж ніяк не рядовим. Хоча б тому, що представляв країну, яка продемонструвала світові тотальний футбол, від якого всі були у захваті. Багато років цей клуб, що є спортивною філією електротехнічного концерну “Філіпс”, перебував у тіні знаменитих “Аяксу” та “Фейєноорду”. Але тепер настав його час. “Ейндховен” став володарем Кубка Голландії, без п’яти хвилин чемпіоном, у його складі “виблискували” найкращий воротар країни ван Беверен, знаменитий шведський оборонець Нордквіст, брати-близнюки ван дер Керкхофи, рекордсмен клубу за кількістю проведених матчів і забитих м’ячів ван Кюйлен, майже двометровий шведський гігант-центрфорвард Едстрем.
“…Дев’ятого квітня стотисячний київський Центральний стадіон був заповнений вщерть до проходів між трибунами. По руках глядачів йшли списки гравців “Ейндховена”, всі з тривогою відзначали, що їхній середній зріст перевищує 180 см, а головний нападник — швед Едстрем — на 10 см вищий за наших захисників Фоменка та Решка, яким належало його опікати… Команда схожа на баскетбольну.
Гра розпочалася у спокійному темпі… Гості придивляються до динамівців. А кияни все частіше бентежать суперника. І відправляють краєм Трошкіна в прорив. Захист гостей дещо затремтів, не чекав на такий раптовий ривок. І ось голландська відповідь: миттєво, ніби розігнулися кільця пружини, м’яч передається в один дотик — різко, небезпечно…”
Динамівці застосували пресинг. Ним вони просто шокували “Бурсаспор”. Ще раніше вони в потрібний момент так брали в лещата німців. Але що це? Він зовсім не подіяв на “Ейндховен” — завдяки високій техніці й оборонець, і нападник гостей легко звільнялися від пресингових обіймів.
“…На 12-й хвилині вже потрібно було увійти у гру Беверену, щоб зупинити прориви Блохіна й Онищенка. На 15-й хвилині ривок захисника Матвієнка знову сіє паніку в строях гостей… І ось 17-та хвилина. Мунтян з правого флангу демонструє набір фінтів, потім передає м’яч Трошкіну, який стрімко набирає швидкість. Той, підхопивши м’яча, продовжує атаку майже до кутового прапорця. А на протилежному боці поля, ніби відчуваючи подальший хід атаки, набирає граничну швидкість капітан команди Колотов. Між Трошкіним і Колотовим розрізає оборону Буряк. Усе це синхронно, на одному подиху. Трошкін майже з кутової позначки робить передачу, і Колотов головою спрямовує м’яч у сітку — 1:0!”
Схоже, голландців такий розвиток подій не збентежив. Вони впевнено продовжували освоюватися на полі, поступово зробивши гру візуально рівною.
“...31-а хвилина. Голландці зносять на лівому фланзі Матвієнка. Штрафний виконує Мунтян. Він посилає м’яч повз “стінку”, в дальній від Беверена кут воріт. Голкіпер все ж дістає м’яч, але втримати його не в змозі. М’яч відскакує в поле. Першим до нього встигає Онищенко —2:0!”
...На 56-й хвилині знову Трошкін прострілив уздовж воріт, воротар помилився на виході, і Блохін встановив сенсаційний рахунок — 3:0!
ПОВТОРНИЙ МАТЧ
ПСВ “ЕЙНДХОВЕН” (Голландія) — “ДИНАМО” (Київ) — 2:1 (1:0).
23.04.1975. Ейндховен. Стадіон “Філіпс”. 24 000 глядачів.
Судді: С. Ібаньєс, Банегос, Есперан (усі — Іспанія).
ПСВ: ван Беверен-к, ван Краай, Нордквіст, Крейг, Дейкерс, Хансен, В. ван дер Керкхоф, Стрік, ван дер Кюйлен (Любсе, 46), Едстрем, Р. ван дер Керкхоф.
Тренер: Кеєс Рейверс.
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян (Буряк, 70), Онищенко, Колотов-к, Веремєєв, Блохін.
Голи: Едстрем (22, 85) — Буряк (77).
Попередження: ван Краaй — Коньков, Веремєєв.
Вилучення: Веремєєв (81, друге попередження).
Після семи перемог поспіль кияни зазнали поразки вперше у поточному розиграші. Але вона не була фатальною, лише виявилася невеличкою поступкою класному, амбіційному суперникові.
Динамівці були готові до тиску голландців на свої ворота з перших хвилин матчу. Потужний оборонний заслін було побудовано поблизу своїх воріт, дуже активно йшли на відбір м’яча півоборонці, нарешті, Блохін з Онищенком теж не давали господарям поля розгулятися, намагаючись атакувати їх у момент прийому м’яча. Більше здивувало те, з якою наполегливістю гравці “Ейндховена” намагалися будувати свої наступальні дії через шведа Едстрема.
І все ж, саме шведові вдалося двічі відзначитися у цьому матчі. Спочатку він скористався помилкою Рудакова, який випустив м’яч із рук після завданого по його воротах удару, а наприкінці зустрічі після подачі кутового Едстрем, здається, чи не вперше в матчі отримав можливість виявити своє вміння грати головою без перешкод. М’яч влетів у верхній кут воріт.
Між цими двома голами було проведено й київський. Навальний випад за участю Веремєєва і Буряка закінчився прострілом першого вздовж воріт та ударом другого у падінні головою. Цей гол остаточно вирішив питання про переможця у парі.
Уперше у своїй історії, вперше за десять років участі в європейських турнірах, футболісти київського “Динамо” вийшли до фіналу.
ФІНАЛЬНИЙ МАТЧ
“ДИНАМО” (Київ) — “ФЕРЕНЦВАРОШ” (Будапешт, Угорщина) — 3:0 (2:0).
14.05.1975. Базель. Стадіон “Сент-Якоб”. 10 897 глядачів.
Судді: Р. Девідсон, Сміт, Молдс (усі — Шотландія).
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов-к, Буряк, Блохін.
“Ференцварош”: Геці, Мартош, Патакі, Медьєші, Юхас, Раб, Сабо, Нілаші (Онхауз, 59), Мате, Муха, Мадяр.
Тренер: Єно Дальнокі.
Голи: Онищенко (17, 39), Блохін (66).
Нарешті! Нарешті київське “Динамо” піднялося на одну сходинку з найкращими клубами континенту, продемонструвавши у Базелі красивий футбол найсучаснішого рівня. Розбіжностей в оцінках якості гри, показаної нашими земляками, просто не могло бути. Настільки впевнено, потужно, продуктивно провела команда вирішальний матч розиграшу.
Адже “Ференцварош”, незважаючи на певну поблажливість, ніяк не назвеш суперником середньої руки. Так, це не “Реал” і не “Ліверпуль”, який, до речі, поступився угорцям під час турніру, це не “Ейндховен” і “Айнтрахт”, які склали зброю перед киянами. А проте, десятеро гравців, які грали у різний час під прапорами національної збірної, — це показник.
Упродовж якогось часу суперники ніби придивлялися один до одного. А потім кияни різко збільшили темп, поставивши угорців у критичне становище. Двічі Трошкін і Буряк мали всі підстави для того, щоб вписати свої прізвища до переліку авторів забитих м’ячів, але у ці хвилини надійну майстерність виявив Геці. Спалах активності не став для гравців “Ференцвароша” застереженням.
“...М’яч гуляє під нашу диктовку по усій ширині поля, з одного флангу на інший... 17-а хвилина — стрімка атака. Блохін точним пасом виводить Онищенка вперед, і той без обробки завдає удару — 1:0!”
“І ось він, другий гол! Ніби й ситуація була не загрозливою для “Ференцвароша”, але вона була оцінена киянами точно: активний маневр на лівому фланзі завершився передачею м’яча на правий. На цю зміну Геці зреагував запізно. Онищенко це помітив і з правого флангу з лівої ноги, не входячи у штрафний майданчик, спрямував м’яч у “дев’ятку” — 2:0!”
Швейцарська газета “Ля Сьюїсс” писала: “По перерві єдиним суперником радянської команди була... вона сама. Давно вже європейська клубна команда не демонструвала такої впевненості на полі і не викликала своєю грою такого ентузіазму на трибунах”.
Третій м’яч на 66-й хвилині забив невтомний Олег Блохін, перетворивши півтайму часу, що залишилися, вже на формальність. Усе! Кубок наш!
Почесну нагороду нашим динамівцям вручив президент УЄФА Артеміо Франкі.
“Динамо” (Київ). Проведено 9 матчів: +8 =0-1, м’ячі — 17-5.
Матчі провели: по 9 — Блохін, Колотов, Матвієнко, Онищенко, Решко, Рудаков, Фоменко, 8 — Мунтян, по 7 — Трошкін, Веремєєв, 6 — Буряк, 5 — Коньков, по 2 — Зуєв, Маслов, Шепель, 1 — С. Кузнецов.
М’ячі забили: 7 — Онищенко, 5 — Блохін, по 2 — Колотов, Мунтян, 1 — Буряк.
* * *
30 травня 1975 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР футбольну команду київського “Динамо” було нагороджено Почесною Грамотою. Комітет із фізичної культури і спорту при Раді Міністрів Союзу РСР присвоїв звання “Заслужений тренер СРСР” старшому тренерові київського “Динамо” Валерієві Лобановському і старшому тренерові з виховної роботи Олегові Базилевичу.
Звання “Заслужений майстер спорту” були удостоєні Олег Блохін, Леонід Буряк, Володимир Веремєєв, Віктор Колотов, Володимир Мунтян, Віктор Матвієнко, Володимир Онищенко, Стефан Решко, Володимир Трошкін та Михайло Фоменко.
Підтвердженням того, що клас гри киян — на найвищому рівні, стали дві перемоги над мюнхенським “Байєром” у рамках боротьби за Суперкубок УЄФА. За підсумками року лідер клубу Олег Блохін стане володарем “Золотого м’яча” — найкращого футболіста Старого Світу.
Від автора. Після технічних даних матчів наведені найцікавіші звіти і коментарі преси тих років, які передають перебіг матчів динамівців із суперниками. Використано матеріали газет “Советский спорт”, “Футбол-хокей”, інших видань.
Підготував Олександр Чуйко, газета "Український футбол".
