- Олексію, Настя, чотирнадцяте українське чемпіонство «Динамо» було як ніколи довгоочікуваним?
- Олексій Потапенко: Звичайно ж, ми з Настею корінні кияни, яким із покоління в покоління передаються традиції київського «Динамо». З дитинства виховувалася повага до біло-синіх кольорів. Тринадцять чемпіонств СРСР, потім тринадцять України... І ось! Довгоочікуване, чотирнадцяте, на яке ми так чекали всі ці шість років! Нове покоління гравців, нове покоління вболівальників, Сергій Ребров біля керма цієї команди. Нарешті, загоїлися старі рани... Величезна подяка хлопцям, не програти в чемпіонаті жодної гри – це все ж таки круто!
- Востаннє «Динамо» не програвало в чемпіонаті в сезоні 2006/2007, символічно, що зіркою тієї команди також був Сергій Ребров...
О.П. – Між цими двома командами бачу прямий зв'язок. Ребров є учнем Валерія Васильовича Лобановського. А ще – нашим товаришем та приятелем. Коли ми з Настею перетинаємося із Сергієм, завжди відзначав у нього якість – відданий фанат футболу! Він настільки йому відданий, переживає. Такій любові до своєї справи можна лише позаздрити. За це його й поважають.
- Настя Каменських: На мій погляд, Сергій заслужив місце тренера в «Динамо» та на такий великий успіх. Він дуже багато працював, починав працювати тренером у молодіжних командах. Дуже любить свою професію, знає, що потрібно робити. Його люблять та поважають уболівальники, ми за нього переживаємо. Я впевнена, це буде його не остання перемога.
- У спілкуванні із Сергієм Ребровим превалюють футбольні або музичні теми?
Н.К. – Ми зазвичай перетинаємося на якихось заходах, на виїздах. Розмовляємо про все. Я, як дівчина, дивлюся на футбол зовсім іншими очима. Мені нецікаво дивитися саму гру. Більше захоплює «хвиля» у виконанні вболівальників. Я же дівчина, я не отримую насолоди від тактики команди (сміється). Ловлю кайф від атмосфери на стадіоні. А ще, футболісти – найкрасивіші спортсмени. Я знайома з багатьма світовими футболістами, й наші, динамівці, їм анітрохи не поступаються!
О.П. – Тут треба ще відзначити всю команду «Динамо»! Вона грала в Лізі Європи дуже гідно, чого лише вартий матч із «Евертоном», це було просто неймовірно! Шкода, трохи не вистачило для виходу до фіналу. Тепер те, чого не зробило «Динамо», доведеться виконати «Дніпру».
- Особисто для вас важливішим є успіх «Динамо» в чемпіонаті або в єврокубках?
О.П. – Зараз усе відбувається, як і має відбуватися. Перш за все, потрібно себе показати в чемпіонаті та Кубку України. А потім класно підготуватися до Ліги чемпіонів. Це команда, їй потрібно зігратися, налагодити взаємозв'язки. Все, що зараз відбувається в «Динамо», робиться так, як хотілося би мені. Тепер тримаємо кулаки за перемогу в Кубку України та чекаємо в Києві Лігу чемпіонів!
- На фінал Кубка України квитки придбали?
О.П. – Аякже! Я сам грав за «Динамо» (Київ), лише за ватерпольну команду. І все, що пов'язано із позначкою з літерою «Д» та підписом «Київ», змушує моє серце прискорено битися. Я ходжу на матчі, беру із собою сина. У Андрійка повний комплект екіпірування, добре, що в магазині «Динамо» тепер усе необхідне можна придбати. Ще мені приємно бачити радість уболівальників. І як старші люди кажуть: «Ось, востаннє так класно «Динамо» грало в 1986 році».
Н.К. – Потап справжній уболівальник, у нього вдома ціла колекція динамівського одягу. Часто він бере його на гастролі й кожного дня виходить у новій футболці.
О.П. – По всьому світу, навіть у Латинській Америці, мені всі кажуть: «О, Шевченко! О, Ребров!». Відразу пишаєшся «Динамо». Я взагалі люблю динамівський футбол, барвистий, яскравий. Ще той, який створювався Лобановським у 70-х роках. Із флангами, діагоналями. Вважаю гру проти «Евертона» (5:2) просто чудовою. Коли залітають красиві голи, коли на полі ніби не «Динамо», а «Барселона»!
- Раніше вам уже доводилося виходити на сцену НСК «Олімпійський»?
Н.К. – Так, коли фестиваль «Таврійські ігри» проводився в Києві.
- Яка найбільша аудиторія була на ваших концертах? Є шанс встановити новий рекорд на «Вшануванні чемпіонів!»?
О.П. – На сольному концерті було 12 із половиною тисяч. Ще виступали на різних фестивалях, де приходило й по сто тисяч. Я на «Олімпійському» навіть грав у футбол. Проводилася зйомка якоїсь передачі, мені довелося прискоритися та забити м'яч у ворота. Після цього я ніколи не кричу на футболістів: «Що ж ти такий повільний!» (сміється). Я пробіг два рази з одного кінця поля до іншого й зрозумів, яка ж це все ж таки пекельна праця.
Н.К. – У мене теж, спостерігаючи за гравцями, складається враження, що їм усе так просто вдається. Ми часто виступаємо на стадіонах, нехай і не на таких великих, як «Олімпійський». Робимо обхід глядацьких рядів, вітаємося зі своїми шанувальниками. Коли я зроблю коло, та ще на підборах, тільки й думаєш, коли ж уже це закінчиться.
О.П. – А я часто буваю на «Олімпійському», причому не лише у віп-ложах, але й на звичайних трибунах, фанівських. Якщо мене впізнають, починається фотографування й таке подібне, футбол на цьому закінчується. Але, тим не менше, мені завжди цікаво, що про гру команди думають прості вболівальники. І дуже стає смішно. Хлопці, праця футболістів дуже важка, її потрібно поважати.
- У США ви відвідували матчі НБА та захоплювалися тим шоу, яке влаштовують організатори навколо баскетбольного поєдинку. Що би вам хотілося привнести на домашні матчі «Динамо»?
О.П. – Я сам протягом двох років організовував заходи в перервах матчів між «Динамо» та «Шахтарем», було це років десять тому. Скажу вам, що атмосфера на «Олімпійському» дуже непогана. Мені здається, такі заходи, як концерти, мають стати доброю традицією. Або виступ у середині матчу якоїсь суперзірки, як це робиться в Супербоулі в американському футболі. Там раз на рік проводиться 15-хвилинне шоу, в передчутті якого перебуває вся країна. Сподіваюся, з часом і в нас буде не гірше. Бракує й культури поведінки нашим уболівальникам. Не хочу тут нікого образити, але в Європі на футбол приходять отримати кайф, насолодитися грою. Українцям же зараз важко, й футбол у певній мірі стає віддушиною. Але це ми переростемо, й усе буде гаразд.
- Три роки тому на вшануванні 85-річчя «Динамо» ви презентували пісню та кліп про «Динамо». На ваш погляд, чому вони так і не стали популярними серед уболівальників?
О.П. – Ми її довго притримували та по-справжньому широкому колу людей ще не показали. Гадаю, її час ще прийде, можливо, він саме зараз приходить! Ми хотіли виконати її на стадіоні, чекали на можливість. І ось на концерті 30 травня ми її заспіваємо! Зняли шикарний відеокліп із кадрами з історії «Динамо». З іншого боку, нікому не хочеться нав'язувати свої пісні. Якщо людям подобається композиція – будуть співати. Ні – значить, не судилося.
- Які ще пісні вами будуть виконані на «Вшануванні чемпіонів!»?
О.П. – Ще думаємо. Але 14-е чемпіонство в нас асоціюється лише з хорошим часом, тому «Уди Уди» обов'язково виконаємо!
- Що побажаєте «Динамо» та його вболівальникам напередодні вшанування довгоочікуваного чемпіонства?
О.П. – Уболівальник завжди має бути разом із улюбленою командою. Навіть у дні матчів з аутсайдерами чемпіонату України на трибунах хотілося би бачити по 65 тисяч глядачів. Щоб увесь Київ збирався та любив свою команду. Все ж таки, «Динамо» (Київ) – це наша гордість!
Н.К. – А я хочу, щоб школа «Динамо» виховувала багато маленьких футболістів, наших зірочок, які в майбутньому грали би за команду та приносили їй найбільші перемоги!
* фото В.Раснер
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
