З перших днів війни ФК «Динамо» (Київ) активно допомагає нашим захисникам та завжди оперативно відгукується на будь-які їхні запити та прохання. Клуб намагається постійно стежити за потребами та станом справ хлопців, які воюють на фронті. Адже серед них – дуже багато вболівальників «Динамо», є на фронті й працівники нашого клубу.
Відтак, коли віцепрезидент «Динамо» Олексій Семененко дізнався, що у київському Інституті травматології та ортопедії проходить лікування боєць Зборойних сил України, син легендарного футболіста «Динамо» 70-х років Віктора Матвієнка - Олексій, він негайно зв'язався телефоном з Героєм і вже наступного дня разом із ще одним видатним динамівцем тих часів Володимиром Мунтяном приїхав його відвідати, поспілкуватися, підтримати морально і, звичайно ж, вручити подарунки від «Динамо».
- Наш клуб постійно тримає руку на пульсі подій на фронті, насамперед стежачи за потребами бійців, - зазначив Олексій Семененко. – І як тільки отримуємо інформацію про те, що комусь потрібна допомога, намагаємося надати її максимально швидко і в повному обсязі. Масштабно працює Фонд братів Суркісів, також клуб проводить безліч інших заходів, спрямованих на допомогу фронту. І все це відбувається, якщо й не щодня, то щотижня напевне.
Щодо сьогоднішньої зустрічі з Олексієм Матвієнком, то тут така передісторія. Днями я отримав на телефон повідомлення та кілька фото від одного з лідерів групи активних вболівальників «Динамо» старшого покоління Олександра Прусенка. На фото на лікарняному ліжку був Олексій Матвієнко – син легендарного київського динамівця Віктора Матвієнка та інформація про те, що хлопець служить в ЗСУ, а наразі перебуває на лікуванні в Києві.
Я знав, що Олексій, крім того, що він є сином видатного гравця «Динамо», ще й сам свого часу навчався в динамівській футбольній школі. І хоча повторити шлях свого зіркового батька йому не судилося, у футболі Олексій залишився – вже в якості «ультрас» «Динамо». Коли ж розпочалася війна з рашофашистами, Олексій, як і більшість хлопців з руху футбольних «ультрас», опинився на фронті.
Про те, що наш динамівець, що називається, по крові, перебуває у київському Інституті травматології та ортопедії, я розповів президенту клубу Ігорю Суркісу, і той порадив відвідати Олексія разом з кимось із тих гравців, хто грав разом із його батьком Віктором Матвієнком.
Зателефонував Володимиру Мунтяну. Федорович – «золота» людина - попри те, що останнім часом сам почуває себе не дуже добре, завжди з готовністю бере участь у заходах, які стосуються ФК «Динамо» (Київ). А коли ж дізнався, що йдеться про те, щоб трохи підтримати рукостисканням, усмішкою та невеличкими подарунками справжнього героя війни та ще й сина його колишнього партнера по команді, погодився не роздумуючи. Власне, переконаний, що підтримувати захисників України – і є однією з головних місій нашого клубу сьогодні.
- Віктора Матвієнка вже 5 років немає з нами, а здається, що він пішов нещодавно – час летить дуже швидко, - зізнався Володимир Мунтян. - Я щиро радий бачити Льошу, його сина, це дуже приємно. Чудово, що є можливість зустрітися та поспілкуватися. У нинішній скрутний час це дорого коштує. Дякую Олексію, за те, що захищає нашу країну. Його батько на футбольному полі вів у бій своїх партнерів, а він тепер ось на фронті...
Завдяки майстерностю таких гравців, як Віктор Матвієнко та інших, яких, на жаль, вже немає з нами, ми обігрували таких суперників, яких, здавалося, б навіть неможливо було перемогти. А син Віктора Антоновича тепер веде в бій своїх побратимів. Бажаю Олексію якнайшвидшого одужання та живим-здоровим якнайшвидше повернутися з фронту разом зі своїми побратимами після нашої Перемоги.
- Відверто кажучи, - зізнається Олексій Матвієнко, - коли мені зателефонував віцепрезидент клубу і сказав, що хоче разом з Володимиром Федоровичем Мунтяном відвідати мене в лікарні, я якось навіть розгубився. Не звик до такої уваги до своєї персони. Але Олексій Михайлович пояснив, що це не стільки тому, що я є сином видатного футболіста «Динамо», скільки тому, що я воюю за Україну на фронті. І додав, що динамівський клуб намагається постійно і матеріально, і морально підтримувати бійців, а в моєму випадку виходить, що я й сам є нечужою людиною для «Динамо». Дуже вдячний і за теплі слова підтримки, і за подарунки.
