Віктор – переможець!
У динамівців у сезон першого тріумфу – 1961 року – не було більш принципового суперника й подразника, ніж Маслов та його московське «Торпедо». Два роки поспіль – у 1960-му та 1961-му – ці нещодавні середняки турнірної таблиці сміливо тіснили з її вершин визнаних багаторічних лідерів – столичні «Спартак», «Динамо» та ЦСКА. Спочатку «Торпедо» стає чемпіоном СРСР і до того ж кладе золоті медалі до Кубка Союзу, а «біло-сині» з берегів Дніпра виграють срібло. Наступного року ці суперники «обмінюються» якістю дорогоцінних металів.
Маслов мав «торпедівську кров», це його рідний клуб. Виходець із робітничих кварталів Москви, він почав грати за команди робітників у 17 років: «Гірники», РДПК, АМО, ЗІС. Це не різні команди, а предтеча команди автозаводу ім. Ліхачова (у відомі часи – імені Сталіна), яка в 1931 році отримала назву «Торпедо». Саме у цьому «Торпедо» до 1941 року Маслов грав на позиції правого півзахисника. Ті, хто бачив його в ролі футболіста, відзначали фізичну силу та витривалість, але, перш за все, широкий діапазон дій. Він однаково добре міг підтримувати порядок в обороні та організовувати атаки своєї команди, його передачі вперед зазвичай знаходили адресатів, були точними та неочікуваними для суперників. Тому, коли в 1938 році вперше було опубліковано список «55-ти найкращих» (пізніше його скоротили до 33-х), Віктор потрапив до нього. Здобувши авторитет товаришів по команді, він носив капітанську пов’язку в 1936-39 роках. До того ж, коли Маслов ще був футболістом, він став одним із небагатьох граючих тренерів у СРСР. Остаточно він перейшов на тренерську роботу в 1942 році, у віці 32 років очоливши рідне «Торпедо». Там працював довго та успішно (хоч і з перервами) ще до чемпіонського 1960 року, неодноразово ставав володарем та фіналістом Кубка СРСР, срібним призером Союзу, в перші повоєнні роки виховав таких відомих футболістів, як Олександр Пономарьов та Август Гомес (баск, якого дитиною було евакуйовано з Іспанії, де почалася Громадянська війна). Але тренерський шлях непередбачуваний, він всіяний розами та шипами. У 1954 році Маслова «попросили» залишити тренерську лаву «Торпедо» й він очолює вперше створену в Москві ФШМ (футбольну школу молоді). Це була плідна праця. Саме там він помітив багатьох здібних хлопців, яких виховав до рівня майстрів, повернувшись до «Торпедо»: Вороніна, Маношина, Гусарова, Медакіна, Шустікова. Додайте ще двох талановитих гравців, яких він запросив до «Торпедо» ще до того, як очолив ФШМ: 19-річного Валентина Іванова та 17-річного Едуарда Стрельцова.
Не антагоніст, а реформатор
Дворічна боротьба за найвищі титули між київським «Динамо» та московським «Торпедо» ніколи не мала антагонічного характеру. Як колись між московськими «Динамо» та «Спартаком». Пізніше – між «Спартаком» та вже київським «Динамо». А нині – знову між «червоно-білими» та ЦСКА. Тому прихід Маслова до Києва не був таким сенсаційним, як перехід одного з найвідоміших футболістів московського «Динамо» Костянтина Бєскова до «кровних ворогів» – «спартачів». Справа не лише в сенсаційності, а в тому, що найбільш правовірні московські «динаміки» не пробачили Костянтину Івановичу такої «зради». З іншого боку, багато фанів «Спартака» так і не прийняли Бєскова. Нічого подібного не було з Масловим у Києві. Тим паче, що витягнули його не з Москви, а з Ростова-на-Дону, де він протягом двох років тренував СКА й вивів його на четверте місце, що було безсумнівним успіхом для провінційного клубу.
Приїхавши до Києва, Маслов почав реорганізацію команди. Спочатку її залишили заслужені ветерани: голкіпер Олег Макаров, найкращий півзахисник чемпіонату світу 1958 року, володар Кубка Європи (так тоді називали чемпіонів континенту) Юрій Войнов, захисники Володимир Єрохін та Анатолій Сучков. Також Маслов позбувся зовсім не ветерана Валентина Трояновського. Зробив це із жалем, але мав на те поважну причину – постійні порушення спортивної дисципліни збоку Валета. Запросив лише одного футболіста – свого давнього підопічного з «Торпедо» – лівого захисника Леоніда Островського. Варто сказати, що Островський подавав заяву на перехід до «Динамо» ще до Маслова, але в Москві не хотіли нічого чути про це, Леоніда дискваліфікували на тривалий термін, і він заграв лише за Маслова. Головну ставку Віктор Олександрович зробив на українську молодь, якій мали допомагати досвідчені динамівці, перш за все Андрій Біба, Василь Турянчик, Володимир Щегольков та Віктор Серебреников. Саме за Маслова розкрилися Хмельницький, Банніков, Рудаков, Соснихін, Валентин та Володимир Левченки, Медвідь, трохи пізніше – Мунтян, Бишовець, Поркуян, Круликовський, Пузач. У перший свій сезон – у 1964 році – Маслов добре розумів, що команда перебуває на стадії реорганізації та неготова стати чемпіоном. Тому він зробив ставку на здобуття Кубку СРСР і досяг свого.
Дорога помилка
У Києві Маслов працював сім сезонів: із 1964 до 1970 року. Досягнення команди: три комплекти золотих медалей (1966-68). Ніколи до цього «золото» не залишало Москву три сезони поспіль. Окрім золота було два комплекти срібла (1965, 1969) та два Кубки. Чудовий результат. Керівництво «Динамо» звикло до успіхів і вже не уявляло команду без нагород. Але в 1970 році команда неочікувано фінішувала на 7-му місці, а Маслова негарно «попросили» з Києва. Звісно, це несправедливо, хоч тренер і припускався помилок. Адже перше коло кияни завершили на другій позиції. Зате друга частина сезону склалася жахливо: 9 поразок у 16 матчах. У чому причина? Вона полягала в чемпіонаті світу в Мексиці, який проходив того сезону. На Мундіалі динамівців представляли Мунтян, Серебряников, Рудаков, Пузач, Поркуян, Бишовець, Хмельницький. У Маслова вже виникала подібна ситуація під час першості світу в Англії 1966 року. Тоді у складі збірної СРСР від «Динамо» грали Банніков, Сабо, Островський, Серебряников, Поркуян. І тоді Маслов пішов на сміливий крок: повернувшись із Англії, гравці збірної, окрім Серебреникова та Поркуяна, не могли пробитися до основного складу. Їхні місця зайняли Мунтян, Бишовець, Рудаков, Пузач, Хмельницький. Чотири роки потому Маслов чомусь не наважився на подібне. Хоча себе вже встигнули успішно проявити Веремеєв, Онищенко, Трошкін, Матвієнко, Кащей. Цього разу тренер зробив ставку на досвідчених збірників, які, однак, втомилися після чемпіонату світу. Втомилися більше психологічно. Того сезону Маслов «схибив» як наставник. Але його успіхи на тренерській лаві не завершилися після від’їзду з Києва. Він ще двічі виборював Кубок Союзу: в 1972 році з рідним «Торпедо» та в 1975 році з єреванським «Араратом».
Розум та новаторство
Потрібно також зазначити його манеру спілкування. Маслов був фізично міцним, із виразними рисами обличчя, з густими бровами, він здавався суворим, таким, хто не дуже підпускає до себе людей. Мабуть, тому його прозвали Дідом ще замолоду. Насправді він тримав дистанцію лише з тими, хто був йому внутрішньо неблизьким. Він легко міг сказати керівництву все, що він думає. Із людьми, які йому справді подобалися, Маслов був дуже добрим. Так, хорошу квартиру, яку йому виділив Щербицький, він віддав адміністратору команди, якому було потрібне житло. Голос на футболістів підвищував лише тоді, коли вони вперто не хотіли розуміти його. Маслов навіть був сентиментальним. Іноді він використовував високі висловлювання навіть під час установок. Знаменитий центральний захисник московського «Торпедо» Шустіков згадував, як Маслов давав йому настанови перед матчем: «Вітю, сьогодні ти маєш бути надійним, як Гібралтарська скеля!». Або Іванову: «Валю, ти будеш пронизувати оборону суперника не просто миттєво, як човен, а непомітно та непередбачувано, як літаючий голландець!». Можливо він прагнув прекрасного, але погана освіта – звична справа для дітей із простих родин, які зростали після Громадянської війни. Тому він товаришував із начитаним головою відділу футболу газети «Радянський спорт» Олександром Вітом, який міг грамотно та чітко висловити на папері свої сміливі думки. Тому творча спадщина Маслова у вигляді статей, аналітики, прогнозів розвитку гри в «Радянському спорті» чи «Футболі» й досі доступна. «Доброзичливі» люди жартують, мовляв, Маслова виправляв такий «Зубр», як Віт. Можливо, але ж думки належать Маслову.
Віктор Олександрович у своїй роботі не володів таким серйозним науковим апаратом, як потім Валерій Васильович Лобановський та Олег Петрович Базилевич. Але він мав відмінну тренерську інтуїцію. Як на перспективних гравців, так і на вектор розвитку футболу взагалі. Він першим у радянському футболі відмовився від персональної опіки. Його багато за це критикували, але Маслов чітко дотримувався принципів зонної оборони. Він першим відмовився від флангових форвардів у старому розумінні їхніх завдань. Майбутнє він бачив лише в поєднанні захисних та атакувальних дій вінгерів. Та й центральні форварди не мають грати лише на «чистих м’ячах». Вони мають йти у відбір, пресингувати на половині поля суперника. Саме через незгоду в нових принципах він змушений був відлучити від команди улюбленців публіки Лобановського, Базилевича та Каневського. Лобановський не хотів виконувати настанови Маслова, а вперто захищав своє право грати так, як він звик. Базилевич та Каневський відверто не протестували, але Маслов бачив, що вони фізично неготові грати за новими принципами. Він перевів із нападу до півзахисту Бібу, зробивши його одним із найкращих диспетчерів свого часу, й навіть Серебряникова. Попереду він залишив двох форвардів. Таким чином, він зробив півзахист максимально універсальним під час оборонних та атакувальних дій. Все це Маслов продемонстрував вже в 1965 році. А влітку 66-го на чемпіонаті світу господарі та переможці турніру англійці показали саме такий футбол. Попереду в них були чудові форварди Хант та Херст, але не менше загрози воротам суперника створювали півзахисники Болл, Пітерс, і, звісно ж, мозок та мотор команди Боббі Чарльтон. Тому винахідником схеми 4-4-2 визнали тренера англійців Елфа Ремзі (у нас і досі звично пишуть – Альфа Рамсея). Але Маслов запровадив її в «Динамо» раніше.
У Віктора Олександровича багато заслуг перед київським «Динамо», але головна полягає в тому, що саме він прищепив «біло-синім» психологію переможців на довгі роки…
Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ
